ТСН — 10 років у ефірі
Мельникова, 42. Телецентр, шостий поверх. Саме тут міститься офіс-ньюзрум Телевізійної Служби Новин каналу «1+1» — телевізійної команди, яка «постійно тримає руку на пульсі життя нашої країни», як прокоментували б у недавньому минулому.
У січні 2007 року цій команді є що відзначити — озирнутися назад і зрозуміти, що з моменту виходу першого випуску ТСН минуло вже 10 років. За цей чималий термін її встигли полюбити мільйони телеглядачів, а сама ТСН змогла завоювати їхню симпатію. З однієї простої причини — фіксуючи й відображаючи всі прояви життя, ТСН завжди мала свій неповторний і особливий стиль. І не лише в поданні матеріалу. «Плюсівських» інформаційних ведучих ви теж ніколи ні з ким не переплутаєте. Тому абсолютно природно, коли виникла можливість зазирнути «за кадр» і познайомитися з тими, хто формує «обличчя незагального виразу» — особливе обличчя ТСН, що запам’ятовується, ми не забарилися скористатися цією можливістю. Перше, що здивувало в спілкуванні, як зі старожилами, так і з тими, хто тільки-но став до роботи, — це скромність і небажання потрапити «в кадр». Фанатичне ставлення до своєї роботи тут схоже на «наркотичну» залежність. Причому професійний «наркотик» у кожного свій. Камери, штативи, мікрофони, набори для гримування, футбольні м’ячі — всі вони абсолютно нешкідливі для здоров’я, незважаючи на те, що дози їх уприскування зростають з геометричною прогресією.
За день перебування поруч з ТСНівцями, звісно, неможливо осягнути всі хитрощі, премудрості й секрети професії новинника. Але достатньо буває спогадів про те, «як усе починалося». Шеф-редактор Олена НЕСМІЯН, яка стояла біля джерел створення новин «1+1», пам’ятає, який неймовірний подвиг здійснила 10 років тому команда програми. За 10 днів їм треба було «з нуля» вигадати й зробити новинну програму — такою була пропозиція керівництва, пропозиція, від якої неможливо було відмовитися. «1 січня 1997 року ми вперше вийшли в ефір. Тоді все відбувалося не в режимі прямого ефіру, а в запису. У нас не було своєї студії, й ми виходили в ефір на «рирі». Тобто ведуча — Алла Мазур — сиділа на тлі білого простирадла. А потім на комп’ютері монтували задник. Зйомки студії відбувалися окремо від сюжетів, тому зводили все пізніше. Перший випуск вийшов в ефір з півгодинним запізненням! Виключно через технічні проблеми. Ми монтували й у проміжках включали кліп Пола Маккартні. Усе відбувалося в екстремальних умовах! А якщо до всього ще додати, що це відбувалося 1 січня й більшість працівників уже добу не спали!.. Але коли ми все-таки вийшли в ефір, усі були втомлені, але страшенно щасливі!» А тепер ТСНівці гордо хваляться не лише власною студією, а й ексклюзивною, єдиною в Україні апаратурою. «Це називається електронний сервер, — розповідає Володимир Нечитаєв, інженер-інжест. — На великий буфер накопичення зливається інформація. Адже журналісти, приїжджаючи зі зйомок, привозять з собою відеоматеріал. Звісно, це чорновий матеріал, який треба обробити, змонтувати. Ми тут цей чорновий матеріал зливаємо на сервер. Монтажні інженери його монтують — вставляють синхрони, начитують озвучку, вставляють відеоплани. Це раніше було — шматочок відрізали, потім склеїли. Зараз усе відбувається електронно».
Авжеж, за такий довгий період ТСН трансформувалася, оновлювалася, удосконалювалася. А тісне й щоденне спілкування один з одним об’єднало її працівників в деяку специфічну професійну сім’ю. Тетяна КУЛИКОВА, регіональний редактор: «Я завжди пам’ятаю це відчуття, коли приходиш на роботу, приходиш у колектив, з яким не просто проводиш робочий час, а з яким живеш: усі все один про одного знають, коли в кого день народження, коли народжені діти, коли в когось траплялися неприємності. І колектив завжди тобі допомагав. Ми брали участь у житті кожного окремо, проводили час з дев’ятої ранку до дванадцятої ночі, не помічаючи цього...
І якщо поринати у спогади цими ювілейними днями, скажу, що, наприклад, регіональний відділ почав формуватися практично з 1 січня 1997 року. Перші регіони, які ми охопили, — це Донецьк (оператор Андрій Веташкін, який до нас зараз знову повернувся), Слава Саричев із Запоріжжя, Івано-Франківськ, Одеса (тоді ще працював Валера Євсєєв — зараз його син працює в нас у спортивному відділі)... Зараз у нас є 15 корпунктів, які тривалий час працювали на ентузіазмі — на своїх машинах, на своїх камерах, але з 12 січня, дасть Боже, хлопці отримають 12 комплектів нової техніки! У нас були свої групи в Москві, Брюсселі, Варшаві, Берліні...
Ми пережили дуже багато надзвичайних ситуацій, коли, незалежно від того, вихідний це був чи відпустка, наші співробітники приходили на роботу: наприклад, Скнилівська трагедія... Ось тоді ми виходили в ефір кожну годину, видавали всю нову інформацію! Люди з відпусток поприходили на роботу. Новини неможливі від дзвінка до дзвінка — це повноцінне життя».
Почути фразу «ТСН — не просто програма, а спосіб життя» можна, мабуть, від кожного члена цієї команди. Старожили й новачки, журналісти й редактори, оператори й монтажери — в усіх, незважаючи на напружений і адреналіновий стиль роботи, одна хвиля й один настрій. Спробую сформулювати точніше — «ТСН — це особливий темперамент».
Оксана ЗИНОВ’ЄВА, випусковий редактор ТСН: «10 років — це дійсно багато, але робота в новинах — це абсолютно інший ритм, тут час спливає дуже швидко, тому що новини — це, по-перше, потік, а, по-друге, те, що живе один день... ТСН — це життя. Телевізійники — взагалі «інші» люди, божевільні, але, коли ти відсторонюєшся від телебачення, то розумієш, як тобі його бракує. На це дуже «сідаєш».
Андрій ДАНИЛЕВИЧ, ведучий «Проспорту»: «Для мене ТСН — це «Проспорт», а «Проспорт» — це, насамперед, колектив. Хоч би як ти усміхався в ефірі, але без людей, які їздять на зйомки й пишуть матеріали, ніякого результату не буде. Насамперед, ТСН — це планування дня, яким займається головний редактор, потім — це наші талановиті журналісти, які можуть зробити з простої й нудної прес-конференції яскравий сюжет з цікавими деталями, який буде 100% відрізнятися від сюжетів на інших каналах. Потім — це ведучий, якому треба зліпити це все до купи й з усмішкою видати в ефір. І команда ТСН — це колектив, на якій можна рівнятися!
За фізичну підготовку ТСНівців, звісно, відповідають «Проспортівці». Степан ЩЕРБАЧОВ, головний редактор «Проспорту» розповідає: «Так, ми пропагуємо здоровий спосіб життя серед наших колег. Наприклад, навесні організовуємо футбольні турніри тут, у парку. Запрошуємо всіх бажаючих. Іноді навіть влаштовуємо редакційні шахові турніри».
Справді, працюючи в новинах, треба бути в чудовій фізичній формі. Адже дуже часто журналісти опиняються в «гарячих точках» планети. Розповідає Максим БУТКЕВИЧ, журналіст-міжнародник: «Звісно, виїжджаючи у відрядження, ти отримуєш редакційне завдання, в якому обов’язково треба висвітлити політичну ситуацію країни, в якій ти перебуваєш. Недавно я повернувся з Лівану, де постійно відбуваються антиурядові страйки й акції протесту… Для мене ТСН — це взагалі уособлення каналу «1+1». Це не стільки продукт, як, насамперед, робочий колектив. Це мої колеги, яких я дуже поважаю, адже вони справжні професіонали. Коли я переходив стажуватися на ВВС кілька років тому, це була найкраща команда в країні. Такою вона залишається й донині. Крім того, ТСН дає мені багато досвіду, який я використовую в особистому житті.»
Причому, як виявилося, наркотик роботи в новинному режимі діє й на тих, хто працює з першого випуску, й на тих, хто тільки прийшов. Журналіст Жан НОВОСЕЛЬЦЕВ працює всього місяць. На запитання: «В чому за такий короткий термін він встиг себе виявити», неофіт ТСН відповідає: «Та нічим особливо: працюю — й усе! Про себе якось недобре розповідати. Головним у роботі для мене є підхід: я сповідую принцип — якщо немає відео, немає сюжету. Кожне слово я підтверджую кадром». Ще один «новак», щоправда, зі складу так званого оперативного дизайну — Олексій ЮШКІН разом з Телевізійною Службою Новин усього другий місяць. «Завдання нашого відділу, — ділиться Олексій, — швидко й ефективно реагувати на всілякі запити ТСН. Буває, несподівано настає зима — всі про це згадують і починають бурхливо міняти заставки. Але частіше за все наша робота полягає у відтворенні й моделюванні ситуацій і катастроф, що сталися. Це драйвова робота!».
Підсумовує наше коротке, але інтенсивне знайомство із залаштунками телевізійних ювілярів випусковий редактор Оксана ЗИНОВ’ЄВА: «У мене був цікавий випадок. Я знімала наших «заробітчан» у Португалії, і після сюжету мені зателефонувала жінка, якій сусіди сказали, що бачили в новинах сина, який зник два роки тому. Це було перед Новим роком — бабуся приїхала, привезла якесь варення, шампанське. Я кажу: не треба! «Ні, ви не розумієте: я б зустрічала Новий рік і плакала, не знаючи, що сталося з моїм сином. А так, хоч він і непутящий (не написав і не подзвонив за два роки жодного разу!), але я знаю, що мій син живий». Ми потім зв’язали, сконтактували їх. За допомогою таких випадків розумієш, що телебачення дуже дієве»! Дещо пафосно? Можливо. Але, як відомо, формулювання суті не міняє.
