У кожного свій джихад
Найбільш безпрограшний варіант, як вже неодноразово було сказано, — демонстрація улюблених фільмів і спортивне мовлення.
Чемпіонат світу з футболу — подія не тільки для уболівальників, але й для телевізійників усього світу. Наприкінці ХХ сторіччя цей вид спорту фетишизовано до неможливості — переважно завдяки ЗМІ. На взаємне задоволення, так би мовити: футбольна індустрія стриже неміряні купони, засоби масової інформації мають у цьому «свою частку», вболівальники їдуть на чемпіонати як на останній день Помпеї. Як кажуть, у кожного свій джихад.
Постфутбольні погроми в Москві показали, що добрі почуття прокидаються набагато повільніше й важче, ніж інстинкти. «Розумники й розумниці» в усьому світі давно це зрозуміли й поспішно наділили великий спорт невластивими йому функціями провідника національної ідеї, мало не її прапора. Під час чемпіонату життя практично зупинилося — банкіри й олігархи відлетіли до Японії, депутати в кулуарах обговорювали лише «азіатський феномен», телезірки на зразок Савіка Шустера чи Сванідзе цілком серйозно розмірковували — трагічна Романцев постать чи не трагічна. Відчуваєте, пристрасті просто шекспірівські.
Українська футбольна команда в чемпіонаті світу участі не брала. Очевидно, з цієї причини також у прямому ефірі «1+1» («Сніданок з «1+1») було влаштовано не дуже приємну дискусію про стан сучасного українського футболу. Серце розривалося від непідробленого смутку вболівальників, які телефонували. Навіть 11 вересня не принесло стільки відчаю, скільки футбольні пристрасті. Одного, що телефонував, довелося просто вимкнути. Але, якщо чесно, сам винен, бо дозволив собі біс знає що: «В Україні — каже — футболу немає! Є «звіринці», які підтримують мільярдери». Такий джихад у цього суворого хлопця. І потрібно сказати, що нікому нічого не пропустив. Навіть Євгенові Зінченку, який згоджуючись кивав головою, дісталося: не кивайте, мовляв, головою, молодий чоловіче, ви ж давно вже продалися, й ми навіть знаємо, кому. Почувши звинувачення, Євген чомусь заметушився і почав показувати на свою краватку й сорочку: «Щось не видно, щоб мене купили!» Товариші стилісти з «1+1»! Переодягніть хлопця, нехай не комплексує.
Зате українські вболівальники «відтягнулися» під час трансляції бою Володимира Кличка і Рея Мерсера. Треба сказати, що на таких видовищах все обставлене в кращих традиціях голлівудських фільмів. Наш Володя в червоному кімоно з капюшоном і трагічним, майже скорботним виразом обличчя перед боєм, — видовище не для людей зі слабкими нервами. Так само, як сувора «молотилівка» нещасного мулата.
Що таке в порівнянні з цим мляво розіграний спектакль із заручниками та інструктором-терористом із «За склом-3». Інструктор, звичайно, — сексі (я б на місці режисерів звернула увагу на цього полковника), але мотивування у вистави все одно слабке. Все начебто розгорілося через якусь «Натаху, яка була кращим бійцем». Мало того, інструктор весь час чомусь кричить на медсестру-заручницю (пухкенька й гарненька, вона чимось страшенно нагадує медсестру з аналогічної серії «Маски-шоу») і переконує її, що «не любить підлоти». Справа начебто серйозна, але весь час хочеться сміятися. Дуже вже розкадровка нагадує фільми Одеської кіностудії про негідників- терористів 20-річної давності.
Ні, спорт у цьому сенсі щиріший — там, звичайно, також сценаристи так собі та з допінгом все гірше й гірше, але поки що бігати і бити по м’ячу (обличчю) треба по-справжньому. І почуття поки що справжні. Тобто зрозуміла природа речей. Іноді ж необережне перемикання телевізійного пульта приголомшує. Під час матчу Кличка на IVK демонстрували чудовий художній фільм, назву якого мені так і не пощастило довідатися. Там героїня, дівчина з силіконовими грудьми і за сумісництвом господиня рекламної контори, серйозно стурбована своїм статевим статусом. З цього приводу вона ходить на роботу практично оголеною, перманентно важко дихає і якось недобре інтригує і переслідує початківця-манекенника, якого не любить чоловік господині. Поступово глядач починає здогадуватися, чого — зі здивуванням виявляючи у манекенника неголені пахви. Нічого собі статевий джихад! Як же можна «на діло» з такими-от пахвами?
Так що правильно сказав Микита Михалков на закритті Московського кінофестивалю (ще одна подія минулого тижня): «Рахунок фіналу чемпіонату вже знаєте? Ну й чудово! Тоді дивіться на екран — решта чекає нас попереду».
