У країні «остаточної правди»

«Це — не остаточна правда», — такий був лейтмотив досить плутаних відповідей прес-секретаря Путіна Дмитра Пєскова на запитання Стівена Сакура у програмі «Бі-Бі-Сі» HardTalk.

Слідчі Міжнародної слідчої групи (JIT) 28.09.2016 подали другий звіт про причини аварії «Боїнга» на Донбасі, яка сталася 17.06.2014. Головний висновок слідства — «Бук», з якого збили літак, доправили з Росії, а після запуску повернули на російську територію. Сам запуск був здійснений в районі селища Первомайське, який контролювали бойовики ДНР.

Кремль в особі Пєскова відреагував з якоюсь сумною передбачуваністю. «Ми не побачили доказів», «висновок попередній», «правда не остаточна», «наших військових там не було і жодних «Буків» ми на територію України не завозили». До оскоми нагадує реакцію на доповідь WADA. Пєскова цілком можна замінити лялькою, яка при натисканні на живіт відповідає трьома фразами: «Це не ми!», «Ви всі брешете!», «Пред’явіть ваші докази!». Тема розмови, то Сирія, спорт чи Україна, а також зміст запитань значення не мають — відповіді завжди зводитимуться до наведених вище трьох фраз.

До цих же трьох фраз можна було б звести і реакцію на звіт про трагедію з малайзійським Боїнгом всього російського медійного поля, оскільки загальний вектор був саме такий. Але за цим загальним вектором можна упустити ті зміни, які сталися в російських медіа після нищівної перемоги «Единой России» на думських виборах 18.09.2016 і остаточного оформлення в країні однопартійної системи.

Цих змін щонайменше три. По-перше, атака на мізки росіян після 18 вересня стала більш грубою, я б сказав, оскаженілішою. По-друге, більшість медійних персон буквально на очах піддали себе процедурі самодеградації. До того ж  роблять це цілком добровільно і з певним душевним піднесенням і натхненням. Андрій Норкін, наприклад (літні люди пам’ятають — був колись такий журналіст на допутінсткому НТВ) в ефірі своєї передачі вигнав зі студії українського журналіста, схопивши його за руку і назвавши «бараном». Володимир Соловйов (з цим усе простіше, тут журналістом не пахло ніколи) тепер на основні обговорення взагалі не запрошує людей, чия точка зору хоч на мікрон відрізняється від офіційної.

І, нарешті, третя зміна, це масштаб медійної атаки. Політичні ток-шоу йдуть тепер щодня. Володимир Соловйов на головному державному телеканалі «Росія-1» промиває мізки громадянам тепер чотири дні на тиждень: неділя, вівторок, середа — «Воскреный вечер», у четвер — «Поединок». Його особистий внесок в отруєння свідомості співвітчизників вимірюється тепер 14-ма годинами зомбування на тиждень. Якщо додати його багатогодинні радіоефіри, то, ймовірно, що вийде світовий рекорд, гідний внесення до книги Гіннесса.

«Воскресный вечер», який відбувся в середу 28.09.2016, був особливо насиченим. Тон задавали сталініст Микола Стариков і «експерт» Семен Багдасаров, які намагалися на хвилі істеричного патріотизму потрапити до Держдуми, але не потрапили. Несподівано для них виявилося, що кремлівські ляльководи, з відома яких Соловйов кілька років надавав ефір Старикову для пропаганди сталінізму, а Багдасарову для закликів розпочати війну з усім світом, виявилися не готовими наділити цих двох божевільних депутатськими мандатами.

Безумство у стінах Державної думи має бути керованим. Це чудово розуміє хитрий Же., але ніяк не можуть зрозуміти простодушні Стариков і Багдасаров. Тому в їхніх звичних сеансах ненависті цього разу проскакували нотки образи на владу, яка не оцінила їхніх старань.

«Експерт» Багдасаров, наприклад, цілий вечір обурювався м’якотілістю і нерішучістю російського керівництва, яке терпить всякі звинувачення на свою адресу на кшталт звіту Міжнародної слідчої групи. «Досить виправдовуватися — треба діяти!» — вимагав Семен Аркадійович. І негайно пояснив, як саме має відповісти Росія на звинувачення в тому, що вона збила малазійский «Боїнг»: «СРСР завжди завдавав удару у відповідь. Ми повинні завдати у відповідь удару по Україні! Допоки ми терпітимемо фашистський режим у Києві?! Їх треба повалити!».

З-поміж інших конструктивних пропозицій Багдасарова були: «визнати «ДНР» і «ЛНР», а також «бомбити в Сирії всіх». Тут у них відбулася суперечка з комуністичним депутатом Калашниковим, під час якої стало зрозуміло, чому геть оскаженілий і мракобісний Калашников має депутатський мандат, а оскаженілий і мракобісний Багдасаров такого документа не має. Річ у тім, що оскаженілий і мракобісний Калашников, утім, весь час пропонував використовувати не лише бомби, а й дипломатію, постійно наголошуючи на талантах Лаврова і Захарової. І навіть, відповідаючи на черговий заклик Багдасарова «дати всьому світові в пику», добалакався до того, що заявив: «У нас сил немає, аби всім дати в пику».

Таких слів у студії Соловйова не прощають. Та ще й від кого? Добре, якби Гозман якийсь. А тут соціально близький, комуніст Калашников зазнає такої ліберальної поразки. На ренегата Калашникова загиркали всі. Першим відсіч ренегатові дав сходознавець Сатановський. Він теж закликав діяти, як СРСР: «Треба як під час війни: узяли Берлін — і узяли Берлін, а потім поговоримо».

Тут Соловйов вирішив поставити питання руба. «А чому ми все ще визнаємо цю київську владу?» — здивовано звернувся він до телеглядачів. А щоб телеглядачі відчули не лише подив, а й обурення, додав до своєї провокації неабияку дозу брехні, заявивши: «А тепер вони заперечують Голокост!». Хто саме в українському керівництві заперечує Голокост, Соловйов не уточнив. Поза сумнівом, що такі негідники є і в Україні, так само, як і в Росії та інших країнах. Але інші країни Соловйова не цікавлять, і брехня про «виправдання Голокосту» має допоміжний характер. Його завдання — підвести фундамент під головну брехню про те, що в Києві при владі фашисти, яких треба неодмінно знищити.

«Росія сильна правдою!» — через кожні п’ять-десять хвилин повторював Соловйов. Своєю одноманітністю це гасло нагадувало рекламу засобу для чищення унітазів чи засобу для видалення запаху поту. На завершення програми, присвяченої звітові Міжнародної слідчої групи про трагедію малайзійського «Боїнга», Соловйов знову звернувся до теми правди: «Наша справа звична — правду з’ясувати і нести її до людей!».

Оскільки підмуріком путінського режиму є брехня, то реакцією на будь-які загрози режимові стає ущільнення цього підмурівку, збільшення його загальної маси, зміцнення додатковими компонентами і підсилюючими конструкціями. На відміну від інших ресурсів, ресурс брехні — невичерпний. Враховуючи, що найближчим часом кільце ізоляції довкола путінського режиму стискатиметься, і це буде пов’язано не лише з Україною, а передусім з Сирією, можна з упевненістю передбачити, що концентрація брехні у програмах російського телебачення й її загальний обсяг значно зростуть.