Українофобія без масок

Останнім часом Україна засмучувала російський телевізор. Після вигнання Михайла Саакашвілі й арешту Надії Савченко в Україні настав протесний вакуум. Ні, там постійно щось відбувалося — і в Раді і в Кабміні, але такого, щоб показати картинку та на її основі почати «кликушествовать» про негайний розвал України, цього не було.

Але тут на початку квітня в російський телевізор прийшла радість: у Києві відбулися «антиолігархічні марші», організовані «Свободою», «Правим сектором», «Національним корпусом», С14 та іншими націоналістичними організаціями.

Треба було бачити щасливе обличчя Соловйова, коли він робив підводку до сюжету про марш «проти олігархів» у Києві. «Не вірили, що в Україні фашизм? Ось же він!» Коли у Соловйова гарний настрій, він завжди жартує. Що може бути кращим приводом для гарного настрою, ніж вуличний протест у Києві? Хотілося б, звичайно, аби протест перейшов у погром, ідеально, щоб погром був єврейським. Тоді вже, можете не сумніватися, щастя Соловйова не мало б меж. Але, на жаль, єврейських погромів в Україні немає і не передбачається. Мало того, український Кабмін очолює Гройсман,  у Верховній Раді депутатствує президент Всеукраїнського єврейського конгресу Рабинович, а ось головного українського націоналіста й організатора «антиолігархічного протесту», Олега Тягнибока немає ні у Верховній Раді, ні в інших органах влади.

МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

Але оскільки націоналісти на вулицях Києва справді є, у Соловйова з’явився привід для веселості. І він, як завжди, вирішив пожартувати над українською мовою. «Олігархяку — на гіляку!» — потішався Соловйов над ним самим придуманим гаслом. — «Що у вас за мова така?»

Український політик-утікач Ігор Марков тут же долучився: «Що таке українська мова? Це — понівечена російська!»

Новий політичний сезон, що почався в Росії після успішного проведення заходу 18.03.18, відрізняється дещо високим рівнем безсоромності в публічному просторі. Депутати Держдуми цілком відверто захищають паскудника Слуцького, відкрито визнають його право на паскудство та домагання. Інші видні політики в кемеровській трагедії  головним об’єктом співчуття та підтримки бачать не людей, у яких живцем згоріли діти, а Путіна, який створив той самий корупційний режим, що став передумовою цієї трагедії. «Ми перемогли повністю й остаточно, країна наша, і нам нікого соромитися!» — такі домінуючі настрої в коридорах влади й у російському телевізорі.

Перехід від антимайданівської риторики до відкритої українофобії почався давно, але саме в новому політичному сезоні перед цим трендом були зняті всі бар’єри. У російському державному телевізорі остаточно оселилися люди, які спеціалізуються на ненависті до України та її громадян, люди, для яких ненависть до України стала товаром, що вельми бажаний у Росії.

Український політик-утікач Ігор Марков якраз і є одним з таких фахових українофобів.  Прагнення догодити російській владі, що прихистила його, вельми органічно збігається зі щирою ненавистю до України та її народу, які його вигнали.

На цей раз Марков перевершив себе. Пасаж про українську мову як понівечену російську був лише розігріванням. Далі Маркова потягнуло на філософію. Він так і сказав, мовляв, зараз буде «філософський підхід». І цей підхід відбувся. Спочатку Марков повідомив, що йому дуже подобаються слова про те, що Росія існує тому, що нею безпосередньо управляє Бог. Треба сказати, що цю фразу генерала-фельдмаршала Христофора Мініха, яку недавно хтось із помічників підсунув Путіну, тепер дружно підхопили всі путінські холопи і повторюють її до місця, а частіше зовсім не до місця. Але у Маркова ця цитата з Мініха була просто приводом для того, щоб сказати гидоту про Україну. «А Україна існує лише тому, що Бог попускає її існування», — гордий своєю «філософією» заявив Марков. І підбив підсумок своєї «філософії»: «Українська держава — це тупикова гілка розвитку держави».

Сталіністові Старикову дуже сподобалося все, що сказав Марков, і  він лише додав, що «історія становлення цієї сепаратистської держави (України) сповнена програшів і поразок». На що Марков радісно відгукнувся: «Україна існує лише для того, щоб показати російському народові, як не треба робити». І тут же пояснив, що саме не повинен робити російський народ. «Ваш Навальний — це наш Яценюк. Російські люди — розумні. Вони подивляться на Україну і зрозуміють, що таких політиків не треба підтримувати».

Якщо Марков зі Стариковим зосередилися на діагностиці, то ще один колишній український політик, що втік до Росії і торгує тут українофобією, Володимир Олейник запропонував свій рецепт лікування України. «Потрібне повстання народу!», — довірчо повідомив російському телеглядачеві Олейник. Він, звичайно, мав на увазі Україну, але в умовах різкого падіння рівня життя в Росії, а також загострення безлічі соціальних проблем — від звалищного газу, що створює нестерпні умови, до пожеж із людськими жертвами, які почастішали, — ця порада, дана на російському телебаченні, виглядала досить двозначно.

Грайливий настрій, із яким веде всі свої передачі Соловйов, передається «експертам», і в результаті його шоу все більше перетворюються на гумористичне. До сюжету про Україну в студії Соловйова веселилися з приводу отруєння Скрипаля та його дочки. Приводом для веселості була заява голови британської хімічної лабораторії Гері Ейтхенхеда про те, що Скрипаля та його дочку справді отруїли бойовою токсичною речовиною класу «Новачок», але при цьому британський токсиколог сказав, що його лабораторія не визначила місце виробництва цієї отрути.

У проміжках між нападами веселості Соловйов і його «експерти» встигали сказати, що Тереза Мей і весь її уряд спіймали облизня, оскільки не змогли довести російське походження отрути. Можливо, жарти веселунів від політики були б не настільки смішними, якби фраза британського токсиколога була б наведена повністю. «Ми надали наукову інформацію уряду, який використовував інші джерела, щоб прийти до тих висновків, до яких він прийшов», — завершив свою думку Ейтхенхед. Зрозуміло, що  російським «експертам»  смішно і дивно, коли хіміки визначають клас речовини, а спецслужби  встановлюють її походження. Такі ж кепкування викликає у російських «експертів» і розділення властей, коли американський президент говорить одне, а конгрес — інше. Інша справа Росія, де всі гілки влади злиплися в одну вертикаль, втягнувши в себе заразом і ЗМІ і бізнес і те, що в нормальних країнах називається громадянським суспільством.

У глибині своїх волохатих душ усі вони розуміють, що ніякого особливого «російського шляху» немає, а є просто відставання і деградація Росії. В ужитку цих людей немає жодної речі, зробленої в Росії. Звідси і злість на цивілізацію Заходу, яку вони роками поливають брудом за службовим обов’язком і плодами якої вони змушені користуватися. Українофобія — відчуття ще сильніше. Оскільки Захід із самого початку чужий і недосяжний, а тут свої, колишні радянські, вирішили відколотися від рідного совка й увійти до Європи. І це давно, а напевне, що і з самого початку, ненависть не лише і не стільки до українських політиків і української влади. Це нутряна ненависть до України як до держави, яку вони вважають такою, що не існує, до української мови, яку вони вважають зіпсованою російською, до українського народу, який, з їхнього фашистського погляду, не має права на існування. Поки ця нечисть у владі й у телевізорі, прірва між Росією й Україною заглиблюватиметься. І ще довго не заросте після їх відходу...