Узнати все!
Мирон ПЕТРОВСЬКИЙ, культуролог:
— Я не думаю, що правди може бути дуже багато. Питання в іншому — наскільки незалежна нинішня журналістика? Якщо раніше вона залежала від ідеологічних установок, то нині — від грошового забезпечення господаря-власника. Тому говорити про незалежність можна з серйозними обмовками, розуміючи, що це відносна незалежність. А якщо суспільство не зможе оцінити всієї правди про себе, то тим гірше для нього.
Юрій МАКАРОВ, «1+1»:
— Я не думаю, що сьогодні вже можна говорити про свободу журналістики. По-перше, вона залежить від одного центру впливу, а по-друге, внаслідок кадрового складу журналістського корпусу свобода слова в країні — не те питання, яке стоїть гостро.
Теоретично — так, дійсно, в найкращих країнах з давніми традиціями існують обмеження і самообмеження. Якщо правомірно судити про питання з яйцем і куркою, то спочатку вигадаймо масштаби свободи слова для того, щоб потім почати її обмежувати.
Тетяна ВЕРБИЦЬКА, в. о. головного редактора «Тернопільської газети»:
— Не може. Тому що, з одного боку, дуже важко висвітити всю правду на сторінках преси чи за допомогою телебачення. З іншого — сьогоднішнє суспільство не хоче оцінювати всі реалії. Коли у людини станеться щось неприємне, то вона це намагається відкинути і забути. Думаю, що за цим принципом діє і суспільство. Воно, в принципі, розуміє, що нічого доброго немає, і старається над цим не замислюватися, вважаючи за краще почитати про щось веселеньке.
Зіновій КУЛИК, політолог:
— У даному випадку слід говорити не стільки про свободу слова в Україні, скільки філософськи осмислити значення поставленого питання. На сьогоднішній день я не знаю суспільства, навіть з прекрасним розвитком громадянських інститутів, яке хотіло б знати про себе всю правду до кінця. Суспільство завжди складається з декількох прошарків. Якщо відкинути маргінальну частину, то наступні два загальних прошарки — це споживацьке сите суспільство. Крім цього, існує ще один прошарок, який ми називаємо елітою. Це не обов’язково титулована, а скоріше мисляча частина суспільства. У даному випадку інтереси цих прошарків не збігаються. А якщо так, то можна говорити лише про окремі віддзеркалення проблем і потреб цього суспільства у ЗМІ. Маргінальна частина навряд чи цікавиться рівнем свободи слова. Якщо говорити про обширну частину споживацького суспільства, то їх цікавить свобода, що стосується побуту, на кшталт «заглядання у замкову шпарину» — у нас це називають «жовтою» пресою. Більше того, частина еліти ці смаки стимулює, тому що це не лише та частина суспільства, що несе гроші у магазини, але й основна частина електорату. Через те частина еліти, яка розуміє значення цих механізмів, намагається бути присутньою у свідомості споживацької частини у найвигіднішому для неї образі. Щоб забезпечити собі шляхом демократії прихід до влади.
Якщо ж говорити про еліту, то вона теж не одноманітна. В ній є люди, упевнені, що вони народжені володарювати у прямому розумінні цього слова. Інша частина впевнена, що вона буде володіти умами. Ці дві частини по-різному сприймають рівень свободи слова. Народжені володарювати намагаються цю свободу купити, тому що вона потрібна їм для формування привабливого іміджу серед населення. Та ж частина, яка вибрала собі покликання володіти умами, завжди знаходиться в опозиції — вона є генератором свіжих ідей. Тому ці люди весь час не задоволені станом речей.
Якщо від загальнофілософських роздумів перейти до конкретики, то можна говорити про специфічне призначення ЗМІ у залежності від ситуації, аудиторії і стану суспільства. Тобто, якщо у нас говорять про рівень свободи, то, очевидно, від ЗМІ усі чекають висвітлення проблем, суспільних «виразок». Такого, що лягає на душу загальоспоживацькій інформаційній аудиторії. Постійне педалювання цієї теми призводить до того, що основна маса споживачів інформації звикає навіть до «тяжкого» негативу. Представники владних структур на це не реагують. Тобто негативу така маса, що об’єктивне вирішення однієї чи двох проблем нічого не змінює. З іншого боку, якщо після вирішення деяких проблем влада не знаходить відбиття своєї роботи у ЗМІ, то це її дратує. Таким чином, через ЗМІ виникає конфлікт між владою і небайдужою частиною суспільства. Судячи з тих процесів, які у нас проходять, число небайдужих громадян з кожним роком зменшується. Вибори також зменшують цей прошарок. Незацікавленість політикою у нас — від безнадійності вплинути на зміни. Різні причини означають і різне розуміння ситуації. Через це ступінь свободи наших ЗМІ не впливає на розв’язання тих чи інших проблем. Це є фактором не менш важливим, ніж обов’язкова умова свободи слова, тобто економічна незалежність ЗМІ. На цей фактор у нас чомусь звертають дуже мало уваги. Я вважаю, що об’єктивна реакція влади на аргументовані виступи ЗМІ мусить стати однією з проблем, над якою повинні задуматися журналісти у своїх корпоративних діях. Тому що інакше свобода буде, але вона не дасть позитивного ефекту.
Сам образ перевернутої піраміди немовби відповідає нашій ситуації, але лише частково. Як на мене, ця піраміда не тільки перевернута, у неї ще суттєво зрізана верхівка-основа. І вона у цьому перевернутому стані стоїть на досить серйозній опорі і має властивість до зміцнення своєї стійкості. Для вирішення цієї проблеми потрібно разом наростити цю вершину і тоді, спираючись виключно на гострий кут, піраміда не утримається і стане у свою нормальну позицію, у якій вона і повинна стояти.
