В Iуди теж були матеріальні труднощі

На 1-му Національному каналі з’явилася нова передача Савіка Шустера «Один на один», де метр намагається в камерному (не подумайте поганого!) форматі розговорити суспільно значимих осіб. От і недавно він на очах країни розмовляв з екс-президентом В.Ющенком. У мене була якась наївна надія, що Ющенко весь цей час міркував над тим, що сталося, й хоч щось зрозумів. Але, на жаль, він безнадійний. Шустер обережно, потроху намагався підштовхнути співбесідника до питання про те, що народ розчарований, зокрема й з вини колишнього лідера. Але Ющенко незворушний, від теми особистої відповідальності, як завжди, ухилився. Зате почав свої звичайні просторікування й пишномовні заяви, що, мовляв, нація вимагала змін, й тому Віктор Андрійович з’явився їй. На жаль, не розповів, яких же змін завдяки йому нація діждалася. Певна річ, не обійшлося без обов’язкової юлефобії, в усьому поганому, звісно, винна жінка на ім’я Юля. І єдина помилка, яку Ющенко визнав, це призначення Тимошенко прем’єр-міністром. утім визнав і другу — призначення Турчинова шефом СБУ. А ось першим заступником Наливайченка Хорошковського, ще одним замом — Присяжнюка (нинішній голова Київської обласної адміністрації), не кажучи вже про ще одного заступника з сумнівним дипломом про вищу освіту, зате з донецьким походженням, екс-президент помилкою не вважає. Звісно, критикуючи Тимошенко за газові угоди 2009 року, він жодним словом не обмовився про не менш програшні для України угоди 2006 року, до яких був особисто причетний. А справедливо докоряючи Тимошенко за «тушок», не згадав про «тушок» власного виробництва. І, нарешті, прозвучало очікуване зізнання Ющенка, що гасло «Бандитам — тюрми!» йому не до вподоби, це не його ідеологія, йому, бачте, нав’язали цю нехорошу ідею.

Так, з бандитами Ющенко був ласкавий, результати чого ми нині й переживаємо. Його навіть шкода, важко засуджувати людину, яка щиро нічого не розуміє... Бог йому суддя.

ЗАЧАРОВАНЕ КОЛО

А в Політичному клубі на ТВi говорили все про те саме, про вибори, про масову скупівлю голосів, словом про «гречку». Адвокат Тетяна Монтян пояснила, що виборці беруть гречку й гроші тому, що вони погано живуть, дуже бідні. А може, навпаки, вони погано живуть, бо продають свої голоси? Або як сказав Віталій Портников: вони один раз беруть 100 гривень, а потім п’ять років погано живуть... Зачароване коло виходить. Особливо мене розчулюють заклики наших українських крутіїв (тих, які зі всіма окупантами боролися демонстрацією дулі в кишені): ви, мовляв, подачки беріть, але голосуйте по совісті. Але звідки візьметься совість у підкупних людей? Нардеп Анатолій Гриценко розповідав, як у деяких районах Галичини селянам давали гроші (по 100 грн), щоб вони проголосували за правлячу партію. Один з «простимульованих» сказав нардепові: «Як же я тепер за них не проголосую? Це ж буде непорядно...» А Україну продавати за подачку, це порядно?

Адже ієрархи Української Греко-католицької церкви публічно заявили, що купівля-продаж голосів на виборах є гріхом. Що ж до тяжкого матеріального становища тих, хто продає, але ж в Іуди теж були фінансові троднощі...

Поговорили й про останні події в Грузії. Шкода, що грузини втратили чудовий і вже наполовину реалізований шанс стати європейською країною, відмовившись від справжньої грузинської мрії в ім’я мрії про дивовижне й швидке благополуччя за допомогою доброго мільярдера. Дай Боже не повернутися їм до часів пізнього Шеварднадзе, коли не було електрики, води, опалювання, зате були бідність і тотальна корупція. Утім ми не маємо морального права їм докоряти, бо самі вчинили не краще 2010 року. Сподіватимемося, що Грузія не скотиться до третього світу, не стане протекторатом нового імперського центру. А поки що російська журналістка Юлія Латиніна написала, що грузинська опозиція зробила те, чого не змогла зробити російська армія.

У Миколи Княжицького два грузинські гості Рауль Чилачава й Арчил Цинцинадзе намагалися заспокоїти українських друзів Грузії, що загалом нічого страшного не сталося й навіть наївно розраховували, що тепер відносини з Росією поліпшаться. Але проблема глибша, ніж особистість Саакашвілі. Не влаштовує суверенітет Грузії, Тіфліська й Кутаїська губернії влаштували б повністю.

За всіх недоліків Саакашвілі грузини в його особі дуже багато чого втратили, лідери з настільки потужним реформаторським потенціалом зустрічаються нечасто.

Журналіст Михайло Соколов (який раніше працював у російській редакції «Радіо Свобода») підкинув провокаційну тезу, що, можливо, наявна закономірність (Путін — у Росії, Лукашенко — в Білорусі, Янукович — в Україні) свідчить про те, що суспільства названих країн саме цього й бажають.

Портников категорично не погодився з висловленою думкою й виголосив натхненний спіч про те, що, принаймні, в Україні згоди суспільства на узурпацію влади не було. І навів аргументи: незаконне формування парламентської більшості, наруга над Конституцією, привласнення повноважень, яких виборці главі держави не давали, арешти лідерів опозиції, репресії проти ЗМІ. Зроблено, всупереч волі нації, все, щоб провалити європейську інтеграцію. А найближчі вибори до ВР, на переконання журналіста, — це єдина можливість для Партії регіонів легітимізувати узурпацію влади.

РЕЙТИНГИ І ВИБОРИ

У програмі «Шустер-LIVE» знову годували народ соціологічними рейтингами. При цьому, й далеко не вперше, привертав увагу підозрілий діапазон даних різних соціологічних фундацій, що викликає недовіру до соціологів. Треба нарешті чесно визнати, що в нашій країні соціологією зловживають у політичних цілях. Людей лякають тим, що партія, за яку вони хочуть проголосувати, не має шансів на успіх, а отже, голос громадянина пропаде або, що ще неприємніше, дістанеться ідеологічному противникові. Крім того, деякі рейтинги вкорінюються у свідомість мас, щоб узаконити підготовлювані фальсифікації, прикрити їх.

Чом би за 20 днів, за місяць до голосування не припиняти публікацію й оголошення рейтингів, щоб люди спокійно, без тиску й зомбування голосували за тих, хто їм до вподоби? Зрозуміло, це позбавить корпорацію соціологів певної частини доходів, але, на мій погляд, буде корисним для суспільства. Тим паче що істинність усіх пропонованих рейтингів часто викликає чималі сумніви.

Студія пожвавилася, коли до мікрофону вийшов Нестор Шуфрич.

Політик був у чудовому, я б навіть сказав, ейфоричному настрої, демонстрував оптимізм і життєлюбність. Приємно, що хоч комусь у «регіональній» Україні добре. Його виступ зводився до того, що під владою ПР в Україні все прекрасно, а буде ще краще. Я навіть підозрюю, кому саме стане ще краще.

Регіонал сипав абстрактними цифрами зростання добробуту українців, але ці цифри розсипаються, коли відвідуєш будь-який магазин і ринок, отримуєш квитанції за комунальні послуги. Мабуть, Нестор Шуфрич живе в якійсь благословенній країні, такій собі щасливій Аркадії, про яку абсолютна більшість українців не знає. А обговорювали ж проблеми української економіки. Але на такому рівні цього робити не можна. Бо мимоволі починаєш згадувати прізвисько найбалакучішого члена Політбюро ЦК ВКП(б) Миколи Бухаріна — Коля Балаболкін.

Звісно, це простий збіг, що ніяк не стосується Нестора Шуфрича.

Відомий політик Людмила Супрун організувала «холодний душ» ораторові, повідомивши, що в багатьох регіонах на листопад і грудень зарплата для лікарів і вчителів навіть не запланована.

Але Шуфрич не заспокоївся й, звертаючись до молоді, нагадав, що студентам підняли стипендію на 2—3 гривні, а за рік це буде цілих 30—40 гривень. Чи то пан Шуфрич жартував, чи то знущався? Молодіжна аудиторія відреагувала дружним сміхом.

Безжалісна Людмила Супрун іронізувала з приводу добродійних зусиль «регіоналів»: «Ви їм кажете, ми вам добавили 17 гривень, чому ви нам не аплодуєте...»

Помічник Шустера Петро Мага повідомив Шуфричу, що люди запитують, чому вони не відчувають на собі тих поліпшень, про які говорять глашатаї Партії регіонів?

Супрун буквально вчепилася в Шуфрича, звинувативши в тому, що він штучно занижує реальний рівень безробіття: «Ви записали в законодавстві, що безробітними не є власники земельних паїв, а це 16 мільйонів населення, але ж насправді вони безробітні».

Потім дали слово Арсенію Яценюку. Він повідомив, що десятки мільярдів доларів виводять з України в офшори, що трьом чвертям працюючих в Україні зарплати вистачає лише на їду й товари першої необхідності. Хлопці з Партії регіонів відбирають успішний бізнес. Викривальна промова мала й конструктивну складову. Яценюк запропонував створити Антикорупційний комітет (а там не заведеться корупція?) й заявив, що для подолання корупції її спочатку треба подолати на рівні Президента, Кабміну та Верховної Ради. Крім того, слід зруйнувати монополію, оскільки все в Україні належить кільком сім’ям. Саме їм українці платять за електрику, за газ, а після виборів платитимуть більше, щоб ці сім’ї не збідніли. А Шуфричу Яценюк кинув: «У нас найбагатший уряд в найбіднішій країні Європи».

На жаль, програма була досить нудною, очікуваною й передбачуваною. До творчих успіхів Шустера її зарахувати не можна.

Хоча яка творчість, коли вибори виходять на фінішну пряму.

Виступ пані Королевської коментувати традиційно складно. Вона все говорить правильно, а довіри чомусь не виникає. Не можу зрозуміти, чому. А її реклама останнім часом починає набувати якихось карикатурних рис, де Королевська нагадує героїню індійського фільму, така стилістика й сценографія. Та й роль матері нації їй поки не личить за віком.

Звісно, не міг не глянути на... «Русский мир» на каналі «Россия». У програмі «Поєдинок» зійшлися два російські діячі — Проханов і Савельєв, обидва вважають себе націоналістами, тільки Проханов імперським, а Савельєв — етнічним. Проханов наполягав, що російський етнос — це й українці, й білоруси. При цьому він називав українців виключно «хохолами», а от євреїв називав євреями, хоча міг вжити й інше слово з багатої російської мови. Мабуть, євреї навіть національного хама Проханова привчили ставитися до себе з належною пошаною. Не завадило б і українцям дати належний урок подібним діячам, а спочатку слід навчитися ображатися на прізвисько «хохол».

Обидва оратори закликали розв’язувати всі внутрішні проблеми Росії за рахунок зовнішньої експансії. Проханов і Савельєв — це все-таки шовіністи, оскільки націоналіст хоче бути господарем у своєму будинку, а шовініст — у чужому. Знову лилася маячня про «збирання земель». І це тоді, коли Росія неухильно втрачає східні території, та й центр активно заселяється гастарбайтерами. Але хочеться врятувати Росію за допомогою чергового поневолення України, Білорусі й кого ще вдасться. Оратори закликали знайти зовнішнього ворога й спрямувати проти нього всю енергію російських етносів, щоб таким чином позбавити Росію неминучого розпаду. І Проханов, і Савельєв демонстрували справжнє, щире, утробне нерозуміння, що є інші нації, зі своїм баченням світу і своїми правами й місцем на землі. Російські шовіністи спокійно й упевнено розпоряджалися долями українців, білорусів, казахів, азербайджанців, грузинів, причому думка цих народів їх абсолютно не цікавила. Ці діячі абсолютно не здібні до сприйняття іншої точки зору й до діалогу. Вони краще за українців знають, що для них добре, що добре для грузинів, що добре для Молдови. Інші народи для них — це малі безрозсудні діти, більше того, сліпі, що потребують російського поводиря. Така специфіка російського мислення унеможливлює будь-яке взаєморозуміння, бо за цим мисленням стоїть більш-менш жорсткий диктат. В уявленні цієї публіки весь світ ділиться на «російський» і неправильний, який вони мають право «виправляти», керуючись радянським армійським принципом: «Хочеш — навчимо, не хочеш — змусимо!». У Москві поки що нічого не міняється.