В очікуванні зрушень...

Серед багатьох наших проблем слід назвати й відсутність в інформаційній політиці мейнстриму, якоїсь головній лінії, і, за великим рахунком, самої інформаційної політики як такої. А у воюючій країні все має бути підпорядковано досягненню перемоги.

У нас же складається враження, що ніякого керівного й направляючого центру немає й кожен робить те, що вважає за потрібне. Група музикантів без диригента не є оркестром. Ось звідки в Україні інформаційна какафонія, що дуже часто сприяє пораженським настроям. У таких обставинах залишається лише розраховувати якщо не на патріотизм, то хоча б на здоровий глузд журналістів, але з цим теж складно.

Днями слухав я передачу на радіоканалі «Культура». Вів її такий собі Василь Лютий, який поділився власним розумінням теперішнього моменту у вигляді пацифістської істерики. Зокрема, особливо запам’яталася панічна фраза: «Вибивають нашу молодь на сході, вона там гине пачками, мільйонами». Ну, по-перше, мільйонами ніяк не виходить, усі наші збройні формування й до половини мільйона не дотягнуть. За офіційними даними за два роки втрачено менш як три тисячі військовослужбовців, навіть якщо влада збрехала й у тричі зменшила втрати, для 40-мільйонної країни вони не є катастрофічними. Тяжкими, гіркими, болісними — так, але не катастрофічними. А по-друге, що конкретно, окрім криків і схлипів, може запропонувати Василь Лютий? Капітулювати перед Путіним, стати навколішки, відкликати наші війська з фронту й відкрити його противникові? Тоді завтра в Києві стоятимуть російські танки, а втрати нашого народу багаторазово зростуть. І той же Лютий втратить можливості вільно висловлюватися, нехай поцікавиться нинішнім станом прав і свобод в окупованому Криму і в так званих «ДНР» — «ЛНР». Завдяки тому, що тисячі українців  на сході захищають свою країну українська нація ще існує, всупереч вироку, який їй винесли в Кремлі. За часів греко-перських воєн, де грецький народ мав перспективу зникнути в надрах деспотичної перської імперії, але, зазнавши великих жертв, з тріумфом переміг, греки говорили: «Ми загинули б, якби не гинули». Втрачаючи своїх людей у боротьбі, народ виживає. Складна діалектика для пана Лютого, заяви якого об’єктивно спрямовані проти нашого збройного опору на сході.

«ФІЛЬТРУВАТИ БАЗАР»

Цілком злочинний псевдопацифізм, повна відсутність національно-державної відповідальності, патологічне базікання — ось таке незрідка виливається на голови українців у радіоефірі. До речі, подібне тривало у нас усі роки незалежності й закономірно закінчилося Кримом і Донбасом. На радіо й телеканалах треба хоч трохи «фільтрувати базар», щоб вони із засобів масової інформації не перетворювалися на засоби масової інфекції.

Говорили на «Культурі» й про проблему Надії Савченко й шкодували, що на київський Майдан символічно підтримати її вийшло лише 500 осіб. Якби таким чином можна було дійсно звільнити Надію, то вийшло б і 500 тисяч. Але кремлівський начальник визнає й поважає лише силу. Демонстрації й мітинги не допоможуть, а лише розсмішать мешканців Кремля. Є інший, реальний шлях, якого влада України смертельно боїться: на Донбасі незаконно перебувають сотні російських офіцерів (недавно туди навіть приїжджав близький до Путіна діяч Владислав Сурков). Чому вони досі не в українському полоні? Якби у нас під замком сиділи два-три десятки російських офіцерів (бажано званнями вище), то розмова з паном Путіним була б цілком конкретною. Нам же пропонують кричати на Хрещатику. Не докричимося. І більшість українців це чудово розуміють.

БАРДАК...

А на каналі «112 Україна» колишній соратник Віктора Ющенка Євген Червоненко закликав не блокувати російські хури в Україні, бо, мовляв, країна втрачає на цьому великі гроші. Ну, чи то країна, чи то окремі особи — це ще велике питання. Червоненко згадав, що ці хури збагачують російський бюджет, який фінансує зокрема й війну і вбивства наших солдатів на Донбасі. Але для бізнесмена — свої гроші понад усе. Як справедливо зазначав вождь світового пролетаріату, симбірський дворянин В.Ульянов, за високий відсоток прибутку буржуй продасть навіть ту мотузку, на якій його повісять.

Поки у нас порядок денний визначатимуть люди з бізнесючою психологією, ми не зможемо ефективно захищати країну від зовнішньої агресії. Червоненко сказав про Україну: «Я не хочу жити в цій країні». А хто тримає? При цьому той же Червоненко вимагав дати йому владу й обіцяв обов’язково врятувати цю несимпатичну йому Україну. Була у нього влада міністра транспорту і зв’язку за Ющенка. Нічого не показав. «Патріот» Червоненко погрожував, що до остаточного розвалу України залишилося 4—6 місяців. Ну, якщо й далі укріплюватимемо позиції держави-агресора на своїй території, то все може бути. Червоненко, розповідаючи в його стилі, тобто довго і пристрасно, про користь для нас російських хур, нічого не сказав про іншу перспективу їх використання. Одного дня за сигналом з Москви сотні російських хур, звісно ж «абсолютно випадково», можуть заблокувати всі шляхи пересування українських військових автоколон. Наша армія буде паралізована ще до початку наступу російських військ. Ну, бізнесмени, зокрема й у вищій владі, про це не думають. У них мізки орієнтовані на піастри, дублони, талери.

На тому ж «112 Україна» нардеп Антон Геращенко розповів, що Путін регулярно пропонує українським лідерам обміняти Донбас на Крим і вимагає провести в Україні референдум про відмову від Криму. Ці лідери мають розуміти, що вони ще не відповіли за засідання РНБО від 28 лютого 2014 р. А в разі ще однієї національної зради у формі оголошення української території неукраїнською вони понесуть важку відповідальність. І необов’язково в судовому порядку. Такі випадки відомі у світовій історії, в Україні їх поки що не було. Але все коли-небудь трапляється вперше. Я говорив з друзями в Криму, почув від них: «Україна нас зовсім забула, немає жодних сигналів, мабуть, нас остаточно продали». У влади вистачає ентузіазму говорити про те, що Крим був, є й буде українським, а ось щось для цього робити — ні. Віддавати завжди легше, ніж повертати. Напевно, повертатиме вже інша влада, на цю надії немає.

На каналі 3STV у Савіка Шустера кримськотатарський журналіст Айдер Муждабаєв сказав: «Немає жодного українського передавача поряд з Кримом. Не створено уряд Криму у вигнанні. Парламент України з кримського питання працює вхолосту. Користі мало. Немає віце-прем’єра з Криму. Служба у справах Криму взагалі не працює». Такий же бардак, як і в усьому іншому. Щоправда, є й один позитив. Арсеній Яценюк розпорядився виділити кошти для допомоги кримськотатарському телеканалу ATR.

«ДО МАРЧУКА ТРЕБА БУЛО ПРИСЛУХАТИСЯ»

А у Дмитра Гордона в його «Бульварі» відбулася цікава бесіда зі співачкою Русланою Лижичко. Не можу відмовити собі у задоволенні процитувати їхній діалог.

— Гордон: «Євген Кирилович Марчук — один з найобізнаніших в Україні політиків, сказав мені, що всенародний трибунал щодо українських керівників, які не розпорядилися дати відсіч агресорові в Криму й на Донбасі, ще попереду: ти так теж думаєш?»

— Руслана: «Так».

— Гордон: «І їх назвуть поіменно й судитимуть?»

— Руслана: «Авжеж. До речі, Марчук — один з тих, кого професіоналами я вважаю: до цієї людини треба було прислухатися. Якби влада таких фахівців зібрала і їх думки вислухала, правильні кроки зробила б, і ми витягнули б країну давно».

Що ж, вустами співачки говорить істина.