В Українi ще не шукають крайнiх

Минулого тижня випуски новин російських телеканалів набули жанрових особливостей фантастичного трiлера в дусі раннього Спілберга.

З тією лише різницею, що комуністичний ентузіазм у справі порятунку Росії від євреїв і журналістів — аж ніяк не стилізована під антиутопію містифікація. Мабуть, не варто живописати й цитувати і без того розтиражовані ЗМІ антисемітські ескапади генерала Макашова, як і перелічувати пункти обвинувачення, що висуваються вождями комунізму на адресу найбільших російських телеканалів і їхніх провідних журналістів поіменно. Напевно відома нашим телеглядачам і різка реакція керівників усіх провідних російських телеканалів на обвинувачення Геннадія Зюганова на адресу журналістів у розпалюванні ворожнечі в суспільстві та необ'єктивному висвітленні життя Росії. Як і на пропозицію групи російських парламентаріїв створити «на всіх без винятку телеканалах» наглядові громадські ради, які, на їхню думку, мають володіти «всіма необхідними владними повноваженнями для нагляду та регулювання змісту всіх телепрограм в інтересах більшості населення країни».

Однак корпоративна солідарність і здатність відкрито й виразно апелювати до суспільної розсудливості й моральності співгромадян були і залишаються завидною чеснотою російської тележурналістики на відміну від російських парламентаріїв, які не зуміли стати на захист гідності країни і нації.

Та все ж, дивлячись телевізор, який транслює з російської Державної думи сюжети жахів моєї бабусі, я нарешті усвідомила хибний анахронізм своєї звички сприймати московські новини як рідні. Це виявилося невимовно чудово: будучи єврейкою та журналісткою в одній особі, раптом повною мірою відчути громадянську приналежність країні, в якій подібне все ще не уявляється можливим. І як тут не пригадати пізнього Спілберга.

№218 13.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»