Від усепоглинання до вибірковості

Місяць тому в своєму листі читачам «День» (№24 від 12 лютого 2010) звернувся до вас, аби з’ясувати, як ви ставитеся до ідеї щодо, так би мовити, «оптимізації» газетної площі — відмови від телепрограми на користь більш змістовних текстів. Протягом останніх тижнів ми отримували листи, в критичній більшості з яких наші респонденти віддали перевагу другому, тобто змісту. А наведений нижче лист, який надійшов до редакції минулого тижня, остаточно переконав нас у необхідності такої зміни.

Ми розуміємо, що для декого зникнення зі шпальт телепрограми стане хірургічним втручанням у звичне тіло газети. Ми усвідомлюємо, що ця реформа серед деяких читачів виявиться непопулярною (це доля більшості потрібних і правильних реформ), але ми свідомо йдемо на її впровадження. Це зовсім не означає, що «День» категорично викреслить телебачення зі своїх сторінок. Ми триматимемо вас у курсі важливих медіаподій, тенденцій, ефірних новинок, звертатимемо увагу на вартісні, на нашу думку, проекти та програми. Тобто три з половиною шпальти всепоглинання у вигляді телепрограми ми замінимо на пильну вибірковість. Інакше кажучи, спробуємо створити своєрідну телелоцію, яка в бурхливому та не завжди якісному українському медіапросторі спрямує нас із вами до правильного берега.

Тож чекайте найближчими тижнями...

Шановна редакціє газети «День»!

Я підтримую думку тих читачів, які вважають недоцільним друкувати на шпальтах вашої газети телепрограму. Життя наше так стрімко летить, з кожним роком, з кожним новим прожитим днем я все більше ціную час. Коли стоїш перед вибором — прочитати газету чи ввімкнути телевізор, я завжди обираю перше, бо спілкування з газетою «День» — це не є для мене змарнованим часом.

Газета «День» — не засіб масової інформації розважального чи довідкового спрямування, вона існує для вираження громадської позиції, думки та суджень. Вона є втіленням всеукраїнського плацдарму самореалізації багатьох людей, думки яких безпідставно та несправедливо не враховуються їх оточенням і поступово стають забутими. Газета «День» — надзвичайно відкрита, демократична та цікава, вона розвиває напрямок живого спілкування з читачами, проводить різні громадські акції та прагне завжди бути в найвищому зеніті актуальності та об’єктивності. І саме тому програма телепередач виглядає в цьому контексті надто буденно, адже в нашій країні та світі є так багато «гарячих» тем, які б могли зайняти місце теперішньої телепрограми та «оселитись» в окремих свіжих рубриках, які запропонують шанувальники газети «День».

З огляду на те, що невдовзі ми відзначатимемо світле свято Перемоги, я б хотіла запропонувати наповнити газетну площу, яку сьогодні займає телепрограма, матеріалами присвяченими 65-річчю Перемоги над фашистськими загарбниками. А серед них надати перевагу спогадам ветеранів війни, фотодокументам з домашніх архівів учасників війни. Адже наші герої не мають і до сьогодні належної уваги й шани, про них згадують хіба що до ювілейних дат. Спогади ветеранів — це наша жива історія, друкуючи їх на шпальтах «Дня», ви могли б долучити до розмови з ветеранами читачів вашої газети.

Впродовж останніх років моїм учням пощастило зустрітись з багатьма ветеранами війни — вінничанами. Нещодавно ми запросили до школи Героя СРСР Сищикова М.С. Поважний вік ветерана (92 роки) не став перешкодою у спілкуванні. Учні були в захваті від яскравої, емоційної розповіді льотчика, який здійснив більше 250 бойових вильотів. Учні довго не відпускали Миколу Сергійовича, супроводжували його до самого дому, та ставили все нові й нові запитання. Повертаючись до школи, один із учнів сказав: «Ми — останнє покоління, яке може почути про війну від самих її учасників». Саме ці слова й змусили мене написати листа й запропонувати вам присвятити маленький клаптик газети «День» ветеранам війни. Треба поспішати, бо хто скаже, чи наступну річницю Перемоги ми відзначатимемо з ветеранами, яких уже й зараз залишилось так мало.

Прийміть від мене вітання з початком Весни!