Влада, інтриги, язичницькі ритуали...

12-серійний історичний фільм з елементами фентезі вийде на екрани 2020 року. Показувати будуть одразу в двох країнах, українці дивитимуться «Слов’ян» українською, словаки — словацькою мовою. «День» побував на знімальному майданчику і поспілкувався, з командою кіномитців.

«МАРАФОН ЗАВДОВЖКИ У ПІВРОКУ»

— Це історія про життя слов’янських племен у VII ст. — на основі слов’янської міфології, фольклору, вірувань, — розповідає український шоуранер та один із чотирьох режисерів серіалу Сергій САНІН. — У ній є все, щоб її цікаво було дивитися: інтриги, боротьба за свободу, жага влади, моторошні язичницькі ритуали, магія і, звісно ж, кохання. І фінал, який залишає шанс на продовження — як команді кіновиробників, так і героям, яких, ми впевнені, глядачі полюблять.

— Навіть не знаючи половини акторів? Виконавці головних ролей — Юрай Лой, Томаш Машталір шалено популярні у Словаччині, Чехії, проте не в Україні...

— Акторів «Величного століття» у нас теж не знали, деяких не знали і вдома, в Туреччині. А після виходу серіалу — це суперзірки всюди, де його показували. Із «Вікінгів» багато хто був у нас добре відомий? Чи з «Гри престолів»? Словацькі актори — мегапрофі, для мене як режисера працювати з ними — справжнє задоволення. До того ж, глядач побачить і прекрасних українських акторів, яких добре знає завдяки їхній роботі у вітчизняному кіно й театрі. Це Олексій Тритенко, Тетяна Міхіна, Олександр Мавріц, Анна Адамович, Макар Тихомиров, Сашко Рудинський, Олег Мосійчук, Євгенія Шимшир’ян, Ашот Арушанов... Головна жіноча роль також дісталася українці. Передивилися проби більш ніж 50-ти талановитих претенденток і врешті-решт обрали молоду, проте вже досвідчену акторку Поліну Носихіну. Їй 18 років, у кіно вона знімається з чотирьох років і гідно витримала наш важкий марафон завдовжки у півроку. Команда ж не просто знімала «Слов’ян» — команда упродовж кількох місяців фактично прожила в експедиції, у світі «Слов’ян».

— Чи складно було порозумітися українцям зі словаками, а словакам — з українцями?

— Ні. Ми так зрослися, що вже на середині процесу розуміли одне одного без перекладача. Здається, між нами й словаками більше спільного, ніж між нами й росіянами.

— До речі, про росіян. Торік вийшов їхній серіал «Золота Орда», де змальована якась вигадана, альтернативна Русь із центром чи то у Володимирі, чи то в Суздалі. Відчутно, що слов’янську тему вони намагаються привласнити, закріпити за собою...

— ...Це їхня міфотворчість: і Русь без Києва, і князь Володимир з хрестом у Москві. Тому я дуже радий, що словацькі партнери запропонували нам ідею «Слов’ян» — це якраз те, що усуває знак рівності між поняттями «слов’янський світ» і «русский мир», який уперто намагаються поставити сусіди.

Переконаний: естетика слов’ян може бути не менш популярною, ніж естетика вікінгів чи самураїв. У нашому минулому не бракує того, що може бути цікавим для світової аудиторії: колорит, героїчні сторінки, видатні постаті, міфологія, не менш захоплююча, ніж давньогрецька чи єгипетська...

ОЛЕКСІЙ ТРИТЕНКО ГРАЄ ВІТЧИМА ГОЛОВНОЇ ГЕРОЇНІ ДРАГИ

«ПАТРІОТИЗМ — ЦЕ НЕ ЛИШЕ ПРЯМИЙ МЕСЕДЖ «ІДИ Й ПОМРИ ЗА БАТЬКІВЩИНУ», НЕ АГІТКА, НЕ ЛОЗУНГ ІЗ БІЛБОРДУ ЧИ ВИШИВАНКА В КАДРІ»

— Вислів «патріотичне кіно» вже став своєрідним мемом. На вашу думку, яке патріотичне кіно потрібне сучасній Україні?

— Важливо розуміти, яким чином, через що виховувати патріотизм — і який зміст вкладати в саме поняття «патріотизм», — відповідає режисер Олег СТАХУРСЬКИЙ. — Патріотизм — це не лише прямий меседж «іди й помри за Батьківщину», не агітка, не лозунг з білборду чи вишиванка в кадрі. Це гордість за своє, за те, хто ти й звідки. Я вважаю, наші «Слов’яни» — саме про це. Про людей, які перед загрозою знищення усвідомили, хто вони такі, і що свобода й право жити спокійно на своїй землі — ті базові цінності, за які необхідно боротися. Вони ще не українці й не словаки — вони з тих часів, коли поділу на нації не було. Але чи патріоти вони? Так. Чи співвідносна їх історія з нашою сучасністю? Безліч паралелей! Крім того, патріотизм — це ще й гордість за доробок, який створили твої співвітчизники. Після появи якого люди кажуть: «Це наші зняли!»

Яких фільмів нам не вистачає? Гадаю, варто розвивати розважальний жанр. Якщо не лише про серіали говорити, а й про повний метр, про кіно взагалі, то пора нам зрозуміти, для чого людина ходить до кінотеатру. Для зміни емоційного стану — відпочити, розважитися. А прийшовши, обирає, за що голосувати своїми грішми — за Голлівуд чи українську картину. Квитки коштують однаково. Технічно ми готові конкурувати з Заходом за глядача, а глядач готовий обирати українське. Треба частіше пропонувати йому хороші історії, якісно зняті.

«ШУКАЛИ БАЛАНС МІЖ ІСТОРИЧНОЮ ПРАВДОЮ ТА ВИДОВИЩНІСТЮ»

Бюджет серіалу — 3,6 мільйонів євро. У світі маємо приклади серіалів, один епізод який коштує втричі більше, проте, за українськими мірками, це здобуток і шанс реалізувати креативні й вартісні ідеї. Для того щоб якісно, добротно зняти «Слов’ян», на Житомирщині, в мальовничому лісі на березі річки Тетерів, поблизу сіл Дениші й Тригір’я, збудували два слов’янських городища. Цим процесом керував знаний художник-постановник Павло ЯРМУСЕВИЧ.

— Це не просто декорації, не бутафорія — це будівлі, в яких можна жити, кузня, в якій справді можна кувати залізо, що ми успішно й робили, це ринок, де хоч зараз ставай і торгуй, — пояснює П. Ярмусевич. — І зараз, коли зйомки в житомирських локаціях завершені, ми з представниками місцевої адміністрації та громади працюємо над тим, щоби створити тут музей просто неба. Перший музей, присвячений давньослов’янському періоду нашої історії. Запит є, оскільки не встигли ми поставити ці городища, як сюди почали приїздити: жителі сусідніх сіл, туристи, молодята на фотосесію, школярі на екскурсію... Уже й назва музейного проекту є: «Древлянський парк». Житомирщина — це ж древлянська, одвічно слов’янська земля...

Будували городища протягом 60 днів, долаючи примхи погоди: вітри, дощі й навіть ураган, що звалив могутнє дерево просто посеред однієї з локацій. Близько сотні людей працювали у дві, а то й три зміни. «Безпосередньо будівництву передувала велика дослідницька робота, адже будівлі мають бути максимально автентичними, такими, в яких мешкали наші пращури в VII столітті. Ми шукали баланс між історичною правдою та видовищністю — намагалися і від першої далеко не відходити, і на другу попрацювати. Тому наші «землянки» більші, вищі й міцніші, ніж мали би бути, а дім старійшини одного з городищ взагалі стоїть на воді. Жили так слов’яни чи ні, я вам не скажу, але це красиво — самі побачите...

Над костюмами працювала дизайнерська команда художниці Катерини ВИТВИЦЬКОЇ. «Ми так надихнулися цим проектом, що не спали ночами і «вдягли» героїнь буквально за десять діб! — сміється Катерина. — Це надзвичайне відчуття, коли ти створюєш цілий світ: у чому ходили щодня, чим себе оздоблювали, в чому виходили заміж, а в чому вирушали в останню путь... Кожна сукня — оповідь про власницю, про її характер, соціальний стан. Навіть кожна прикраса. Приміром, у головної героїні, котра виросла в лісі, намисто із шишок, лісових ягід і трав, які я купувала... в аптеці. Зайшла і кажу: «Дайте, будь ласка, кольорову траву». — «Яку траву? Для чого?». — «Намисто зроблю». Лише уявіть обличчя дівчини за прилавком! Хоча ми багато кого так дивували. Часто запитують: куди це все потім піде — на виставку? Було б непогано, але хотілося б, аби все-таки у другий сезон...»

Луки та стріли юних слов’янських мисливців, бойові сокири дорослих чоловіків, шаблі та обладунки кочівників-аварів, які, за сценарієм, намагаються знищити поселення... За цю колосальну працю був відповідальний історик та реконструктор Максим РОГ, який працював у картинах «Захар Беркут» і «Сторожова застава». А воювати героїв «Слов’ян» навчали каскадери зі світовим ім’ям — словаки Роман Янкович і Матуш Лайчак, задіяні в картинах Стівена Спілберга і «Грі престолів», та їхній український колега Ілля Юрчишин. Навіть у масовці, відзначають творці серіалу, яскраві харизматичні образи: від чемпіонів з пауерліфтингу, тренерів з йоги та фехтувальників — до ветеранів АТО... Яка доля чекає на «Слов’ян» і чи вийде з усіх складових справді смачний українсько-словацький «кіноборщ», незабаром дізнаємося.