«Володінська весна» проти «сурковської осені»
Незвжаючи на те, що головним інформаційним приводом минулого тижня було оголошено путінське послання Федеральним зборам, у якому він раптом виявив духовні витоки Росії в Криму, вся увага російських ЗМІ, проте, була пов’язана з південним сходом України. Але ця увага до України в різних ЗМІ була частиною принципово різних процесів. Одні намагалися уважно прислухатися й вдивитися, зрозуміти, що відбувається, інші дивилися через проріз прицілу.
• Спочатку про перших, оскільки таких ЗМІ в Росії дуже небагато. В «Новой газете» від 8.12.2014 опублікована стаття Павла Канигіна «Керована весна», в якій журналіст дає досить оптимістичний прогноз розвитку подій. «Бурхлива «володінська весна» Криму на сході України закінчилася тихою «сурковською осінню, — пише автор. — У Кремлі остаточно відмовилися від ідеї незалежності «ДНР» і «ЛНР». І як зазначив наш співбесідник, близький до проекту «Новоросія», бажають «заштовхнути республіки назад до України на умовах якої-небудь автономії».
Журналіст повідомляє, що «одразу три джерела «Новой» — у адміністрації президента, в уряді й безпосередньо в «ДНР» і «ЛНР» — підтвердили: про незалежну Новоросію можна забути. «Заштовхуванням» східних областей назад займається Владислав Сурков (помічник президента РФ)».
• Немає підстав не довіряти інформації «Новой». Схоже, що Кремль (можливо, окремі його башти) — побачивши породженого ним невеликого, але вкрай ненажерливого, галасливого й пахучого монстра, вирішив «народити цього виродка назад», а точніше, запхати диво-немовля разом з усіма його проблемами сусідові. Є деякі сумніви, що ця небачена в історії акушерства процедура може бути реалізована так, як задумали кремлівські політтехнологи. За всіх талантів маніпулятора, Сурков успішно розв’язував проблеми в умовах анемічного російського соціуму. На південному сході України, та й у Росії розбуджені сили, з якими сурковськими методами впоратися навряд чи вдасться.
Ці сили сьогодні рясно представлені на федеральному російському телебаченні. Ніякої тихої «сурковської осені» там немає. Суцільна «володінська весна», тільки на відміну від кримської кривава й явно не бажаюча припинятися й вписуватися в календарні рамки. Яскравим прикладом такого весняного загострення може бути програма Євгенія Попова «Специальный корреспондент» від 5.12.2014 на Росії-1. За концентрацією ненависті на одиницю ефірного часу ця програма стала безперечним лідером минулого тижня, обійшовши такі фабрики ненависті, як «Воскресный вечер» Володимира Соловйова, «Воскресенье» Петра Толстого, «Список Норкина» і «Вести недели» Дмитрія Кисельова.
• Запалом для розпалювання став фільм Олександра Рогаткіна «Хліб Первомайська», в якому було зібрано цілком традиційний набір з кількох трупів, зруйнованих будівель, літньої жінки, яка шепоче: «Цього Порошенка треба розстріляти... стратити... по частинах...» Але головний пафос фільму — голод: 250 грамів хліба на добу на людину. Автор фільму, Олександр Рогаткін, порівнює ситуацію, в якій опинилися жителі Первомайська, з голодом у блокадному Ленінграді, що справляє враження блюзнірства. У студії «блокадний» Первомайськ представляє цілком справний і сповнений сил чоловік — мер Первомайська Євген Іщенко, який цілком успішно добрався з «блокадного» міста до московської студії Росії-1 й, судячи з його слів, найближчим часом збирається назад. У фільмі показано, як машина з хлібом без будь-яких проблем потрапляє в Первомайськ з території Росії. Мер Іщенко повідомляє в студії про те, як вони «з автоматами розстрілювали літаки» й про свою непримиренну готовність воювати з Україною до повної перемоги. При цьому, на переконання мера Іщенка, саме ця злочинна Україна, з якою він так успішно воює, чомусь повинна забезпечувати його продовольством. На жаль, у студії не знайшлося нікого, хто запитав би Іщенка, чи не бачить він у цьому протиріччя.
• Утім, запитати щось не те або сказати те, що не заплановано в студії Росії-1 практично неможливо. У цьому зайвий раз переконалися ті, кого запросили як ворогів народу для публічного побиття. П’яту колону представляли російські політики Борис Надєждін і Володимир Рижков, український політолог Олеся Яхно і директор інформаційного центру НАТО в Москві Роберт Пшель. Утім, Володимир Рижков миттєво відмежувався від п’ятої колони й перебіг на сторону переважної більшості, заявивши, що фільм Рогаткіна «знятий страшно й чесно, він описує те, що є». Надалі Рижков постійно демонстрував, що, незважаючи на тавро демократа й ліберала, він цілком здатен вписатися в путінську більшість не гірше, ніж це вийшло у Зюганова, Миронова або лідера ЛДПР пана Ж.
Проти решти трьох — Надєждіна, Яхно й Пшеля, була кинута добряча половина всіх найвідоміших у Росії генераторів ненависті: депутати Держдуми Хінштейн, Мізуліна, Ковальов, пан Ж., публіцисти Третяков і Чаленко, представники Новоросії Рогов і згадуваний уже Іщенко, Олександр Руцькой, а також головний редактор газети «Коммунист» Олександр Голуб, якого ведучий Євгеній Попов, явно глумлячись, відрекомендував як представника Києва й України в цілому. З таким же успіхом позицію офіційного Києва міг представляти, наприклад, Володимир Соловйов або Сергій Железняк.
• Говорити трьом ворогам народу не давали абсолютно, особливо Роберту Пшелю, до якого присутні явно переживали вельми сильні емоції. Було відчуття, що війна з НАТО вже йде й присутні в студії, захопивши полоненого, допитують його з пристрастю. Руцькой заявив, що «вони» (натовці) — не люди, й запропонував вивезти ворога в Первомайськ і залишити на площі, вочевидь сподіваючись, що його там чекає суд Лінча. Олександр Чаленко, який кричав безупинно практично всі півтори години передачі, почавши вигукувати образи на адресу Пшеля, довго не міг зупинитися: «Ви поляк, ви русофоб від початку! Так! Так!! Ось так!!!» Хінштейн звинуватив Польщу в тому, що вона в минулому висилала євреїв, і на цій підставі заборонив Пшелю висловлювати будь-яку критику на адресу Росії. Володимир Рогов вимагав від Пшеля пояснити, що він, Пшель, скаже матерям сотень поляків, трупи яких, як запевняв Рогов, прибувають зараз з України до Польщі. Більшість образ ставилися представникові НАТО у формі запитань, на які йому не давав відповісти ведучий, перебиваючи його на кожному слові. Спокійна гідність, з якою тримався Роберт Пшель, нагадувала безнадійний стоїцизм християнського місіонера, посланого самого проповідувати людоїдам. Єдина думка, яку Роберт Пшель зміг крізь людоїдські крики в студії договорити до кінця, була та, що ніхто й ніде на таких умовах, які створені опонентам на російському телебаченні, не вестиме діалог.
• Персональних випадів на свою адресу удостоївся й Борис Надєждін, якому депутат Хінштейн запропонував здати російський паспорт і виїхати в Україну. А коли Надєждін повідомив, що він нікуди з Росії не виїде, оскільки є патріотом своєї країни, то депутат Хінштейн звернувся до присутньої в студії публіки, намагаючись видворити опонента з країни шляхом голосування. Тут ведучий Євгеній Попов, розуміючи, що практика використання студій російського телебачення для вигнання з Росії опозиціонерів може призвести до непередбачуваних наслідків, присік ініціативу депутата Хінштейна, заявивши, що визнає це голосування нелегітимним.
Після цього ведучий Попов швидко закінчив дискусію, запропонувавши Олександру Рогаткіну, як авторові фільму-приманки, дати остаточну відповідь на питання: як припинити кровопролиття на південному сході України. Відповідь Рогаткіна була цілком передбачуваною: «Треба, щоб Україна визнала незалежність республік».
• Кремль, дійсно, не знає, що робити з тим, що він породив на південному сході України. Тому ідея сурковського «заштовхування» цього не зрозуміло чого назад в Україну, можливо, і є щирим бажанням частини кремлівських господарів. Але це суперечить інтересам великої кількості людей, для яких війна стала бізнесом. На російському телебаченні концентрація таких людей вельми велика. Тому варіант «тихої сурковської осені» абсолютно утопічний. Є інший варіант припинення кровопролиття, багато в чому протилежний описаному в «Новой газете». Треба не «заштовхувати» «ДНР» і «ЛНР» до України разом з терористами, краще частково «виштовхнути» терористів з території України на територію Росії, а частково їх знищити. Можливо, зараз цей варіант неможливий, але в перспективі він найбільш реалістичний, а головне повністю відповідає міжнародному праву.
