«Я – війна»
Документалісти Першого Національного каналу спробували передати через екран психологічний портрет людини на фронті
На українських телеекранах усе більше з’являється документальних есе та телехронік про героїчні вчинки наших військових на сході під час боїв, несення служби на блокпостах, їхній побут... Документалісти ж Першого Національного каналу днями представили стрічку трохи про інше — вони спробували передати загальний психологічний, духовний, моральний і філософський портрет людини в умовах війни та їхню незламну внутрішню силу. Від задуму представити сукупний «портрет» військового народилася документальна картина «Я — війна», автором і режисером якої виступили Сніжана ПОТАПЧУК, оператором Світлана КОВАЛЬ. Після резонансу від стрічки «Я — війна», знімальна група розпочала роботу над продовженням проекту, запланувавши зробити ще два фільми такого ж ідейного спрямування.
«Ми знімали хроніку війни від самого її початку. В зоні АТО працюємо з 23 травня 2014 року. Спочатку їздили з оператором Анною Кудрявцевою, тепер зі Світланою Коваль, інколи я виїжджала сама, — розповіла у коментарі «Дню» режисер картини Сніжана Потапчук. — Жанр у даному випадку диктуємо не ми. Я люблю образ, недосказаність і поетику в документальному кіно. Але це не про ситуацію на Донбасі. Важливо розуміти час, місце й обставини. Від самого початку антитерористичної операції ми намагалися заглибитися в цей процес, вникнути, щоби зрозуміти його природу. Від цього, власне, розуміння і народжується думка, а зрештою — образ майбутнього фільму. Спочатку ми фіксували на камеру практично все, що бачили... Інколи доводилося знімати прихованою камерою. І видавали це в ефір. Матеріал диктував форму і жанр подачі — це були записки документаліста. Зараз же ми відчули, що можемо поговорити з глядачем не лише про видимі речі, а про людину в умовах війни. Для мене ця ідея є важливішою і наразі актуальнішою, хоча і складнішою за втіленням».
За словами Сніжани, спочатку військові не надто охоче йшли на контакт зі знімальною групою, але коли роззнайомилися і зрозуміли важливість документування телевізійниками всього, що відбувається на фронті, військові та документалісти навіть стали друзями.
«За майже десять місяців у зоні АТО ми познайомилися і дружимо з багатьма командирами і солдатами. Ми вітаємо одне одного зі святами. Часто передзвонюємося. Зустрічаємося на мирній Україні, — продовжує Сніжана Потапчук. — Варто розуміти, що ми в зоні АТО не виконуємо конкретне редакційне завдання, нам не ставлять рамок і обмежень, тут, звичайно, треба віддати належне керівництву каналу, на щастя, вони розуміють природу документального кіно, тому в нас повністю розв’язані руки. А це вкрай важливо для творчості. Для нас герой фільму — це не матеріал, носій потрібної інформації, а це перш за все людина, яка пережила щось, про що їй, на нашу думку, варто поділитися з глядачами, а ми є просто ретрансляторами-передавачами. В нас є велика повага до кожного, хто потрапляє в об’єктив нашої камери. У фільм увійшло близько двадцяти інтерв’ю».
Говорячи про природні складнощі роботи телевізійників на передовій, зокрема в умовах реальних бойових дій, знімальна група стрічки «Я — війна» дякує військовим за своє збережене життя, здоров’я та всебічну підтримку.
«Не без зусиль, але ми довели нашим військовим, що довіряти нам можна, — зізнається режисер. — Адже ми збираємо матеріал не лише для конкретного фільму, а для історії. Ми фіксуємо події на Донбасі для майбутнього. І якщо щось чи когось не можна показувати зараз, то по закінченні війни або через кільканадцять років це у будь-якому разі побачить глядач».