Замкнене коло проблем

«Трафік» – оскароносний фільм знаного американського кінорежисера Стивена Содерберґа, знакова для нього стрічка 2000 року. 

Ця картина густо населена персонажами, яких понад сотню, а серед головних виконавців – ґроно справжніх кінозірок, серед другорядних – також чимало незрадливих талантів.

Сама ж назва фільму, «Трафік», має на увазі, якщо перекладати з англійської, не просто транспортування, не якусь там узагальнену інтенсивність руху, а саме надзвичайну інтенсивність руху наркотиків – із Мексики до Сполучених Штатів.

За сюжетом, верховний суддя Роберт Вейкфілд, у виконанні Майкла Даґлеса, має від президента країни завдання – очолити безкомпромісну війну проти торговців наркотиками, які масово проникають через кордон. Глядачам відкривається складна система наркоторгівлі, до якої вплутані чи не всі верстви населення. А верховному судді, своєю чергою, відкривається те, що його юна донька також у цих тенетах...

Після виходу на кіноекрани «Трафік» викликав у Сполучених Штатах резонанс – низку суспільних дискусій та суперечок. Не дивлячись на те, що Содерберґу закидали, мовляв, він не настільки сміливий, наскільки вловив голлівудський кінотрафік та вміло погрався з нормами політкоректності, ніде не перейшовши межі.

Власне, 2000 рік – разом із «Трафіком» та іншою соціальною драмою режисера, «Ерін Брокович», – став переламним у кар’єрі Содерберґа, який був представником «нової хвилі» незалежних режисерів другої половини 80-х і тяжів до авторського кіно – до, сказати б, симбіозу американського та європейського кіностилів.

Бо вже 2011-го на екрани вийде його кримінальна комедія «11 друзів Оушена», після чого цей різностороннього таланту режисер чергуватиме свої незалежні малобюджетні проекти з багатобюджетними голлівудськими.

Цікаво, що «Трафік», у якому Содерберґ, до речі, як іще у двадцяти двох – своїх і не тільки –фільмах, виступив також оператором, за драматургійну основу має британський міні-серіал із тією ж назвою. Таким чином адаптований сценарій «Трафіка» був удостоєний «Оскара». Також заповітну статуетку вручили за найкращий монтаж. Ну й самому Содерберґові – за режисуру.

Четвертий бо «Оскар», акторський, – для Бенісіо дель Торо за виконання другопланової ролі. Цікаво, що на тогорічному Берлінському кінофестивалі дель Торо вдостоїли «Срібного ведмедя» повноцінно за найкращу роль – за ту ж саму, в «Трафіку». 

Про цього актора, що він отримав загалом 19 престижних кінопризів та номінацій, у тім числі «Золотого глобуса» та премію Британської кіноакадемії, власне, за втілення образу поліцейського Хав’єра Родріґеса у фільмі Содерберґа, для програми підготовлено спеціальний сюжет.

Отже, «Трафік». Один фільм і три різні історії, де йдеться про наркотики й соціальні та особисті проблеми, пов’язані з ними. Усе це скидається на зачароване коло, до якого ступиш і вже не вирвешся. І йдеться не тільки й не стільки про наркозалежність, скільки про непорушні зв’язки зі злочинним світом наркоторгівлі, який не відпускає.

Проблема розглядається з різних сторін. Содерберґ-автор, що він у фільмі, до речі, сміливо експериментує з колірною гаммою сюжетних ліній, пропонує осмислити біду наркоторгівлі через призму людських стосунків, через думки й почуття героїв, через занурення до світу їхніх планів та надій. 

Це не тільки наркотичний трафік, цей рух – це інтенсивність людських доль, що до межі загострює проблему...