ЗАПИТАННЯ «Дня»

Дмитро КИСЕЛЬОВ , «Факти», «Свобода слова», ICTV:

— Наша журналістика цілком провінційна в тому, що не приділяє уваги долі України в умовах глобалізації. Глобалізація — це створення фактично загальносвітових ринків інформації, товарів, послуг, капіталів, робочої сили. Це поширення конкуренції на простір всієї планети. Це означає, власне, світовий розподіл праці. Ті, хто не зможуть брати участь в цьому розподілі праці, фактично втратять незалежність і перестануть існувати в нинішньому вигляді. У результаті вони перестануть існувати як культурні співтовариства. Тому що, на жаль, економіка розвивається досить жорстко. Якщо Україна знайде свою нішу в світі, то тоді вона залишиться. А якщо не знайде, то не залишиться. Ось і все. Тому що картопля буде вироблятися там, де дешевше. І картоплю буде дешевше привезти звідти, ніж виробляти її тут, якщо не буде прийнятий Земельний кодекс, якщо земля не стане приватною власністю, якщо сільське господарство не буде розвиватися як сучасне селянське господарство. Українська армія, яка в два з гаком рази більша, ніж англійська, цілком небоєздатна. У порівнянні з англійською армією вона незавершена, середньовічна, нездатна виконувати наземно-космічні операції. Так ось, вона не є предметом суспільної дискусії, не є предметом інтересів для українських журналістів. Українська освіта не враховує жорстоких викликів глобалізації. А це означає, що наступні покоління українців виявляться просто людьми другого сорту в порівнянні з націями-лідерами, націями-переможцями світової конкуренції. Так ось, ці проблеми також залишаються поза увагою газетних статей, телепередач. А йде якась досить безглузда метушня, яку я б порівняв з бійкою в каюті «Титаніка».

Іванна НАЙДА , «Репортер», «Новий канал»:

— Якщо такі докори справді існують, то для мене це свідчить, скоріше, про те, що преса приділяє «касетному скандалу», навпаки, недостатньо уваги. За півроку найгучнішого, найганебнішого для країни скандалу можна було б зрозуміти, що давно вже не йдеться про долю конкретного журналіста і не йдеться про перспективи владоможців (це, я припускаю, може і не хвилювати більшість людей). Останні півроку довели, де ми живемо, як ми живемо і як ставиться до кожного з нас влада. Відповідно, ми бачимо, як ми житимемо надалі, якщо нічого не змінювати. Усе це знали, але так грубо і наочно нам цього не демонстрували. Якщо все те, що відбувається досі, не сприймається людьми як справжнісіньке реальне життя, то це проблема і ЗМІ.

Катерина НЕСТЕРЕНКО , «Вікна-кримінал», СТБ:

— Не говорити про «касетний скандал» взагалі — неможливо. Питання — скільки? Дивідендів від «касетної справи», у тому сенсі, щоб збільшилася кількість глядачів телеканалів чи передплата шалено зросла, мас-медіа не отримали. На початку був інтерес, глядач гачок проковтнув, а ті з політиків, хто своєчасно «зорієнтувався» та знайшов свою нішу в цій справі, почали відчувати себе по-справжньому вагомими — бо теж стали «національними героями». Хоча за великим рахунком буде Україна з Кучмою чи без нього, народу, чи то пак, пересічному українцю, «по барабану».

Чому б, наприклад, не поговорити про тих, хто шукає заробітку за кордоном, але не має там жодних прав? І чому ми згадуємо про таких заробітчан лише тоді, коли вони гинуть? Чому падають наші літаки, тонуть наші судна? Мені здається, що ми, журналісти, маємо пам’ятати, що, крім «касетного скандалу», буде й день наступний. За дискусією, чий голос на плівці, ми затських партій, і нехай кожний сам поміркує, чому саме від них. А глядачі, наскільки я можу судити, дотримуються на цей рахунок іншої думки. У цьому мене переконує, наприклад, дискусія, що розгорнулася на сторінках веб-сайту «Студії 1+1». Справа Гонгадзе і «касетний скандал» — абсолютні лідери серед тем, що обговорюються. Згодний, Інтернетом в Україні користується не більше як 1% населення. Інший факт: електронні ЗМІ, які «захопилися», істотно підняли свої рейтинги останніми місяцями. Тобто «касетний скандал» і справа Гонгадзе — це і є те «реальне життя», про висвітлення якого так турбуються деякі. Куди вже реальніше.

Ну і, зрештою, про що, дозвольте спитати, вести мову пресі і телебаченню, якщо всі три гілки влади нічим іншим, окрім «касетного скандалу», не зайняті? Адміністрація Президента рятує дещо зіпсутий кий професійний новиніст намагається давати повну інформаційну картину дня, не зациклюючись на одній події. Зрештою, я не думаю, що пенсіонери, чий щомісячний прибуток ледве перевищує 60-70 гривень, дуже цікавляться темою свободи слова в країні або політичними заявами опозиції. Я впевнений, що їм набагато важливіше почути, наприклад, про підвищення пенсій та соціальну політику держави тощо.

Кирило ВИШИНСЬКИЙ , «На самом деле», ICTV:

— Про скандали і кризи завжди простіше вести мову. Тут не треба особливо думати. Усе гуде, все горить, усе шумить — гарна телевізійна картинка. Хтось із великих сказав, що телебачення — це муки кількох десятків тисяч людей, за якими спостерігає кілька мільярдів. І в цьому сенсі з «касетним скандалом» усе точно за класикою. були, що робимо новини не для політичної еліти, а для простого громадянина, «маленької людини». Увесь світ обговорює коров’ячий сказ, а в нас журналісти їдуть на об’єкт «Укриття», який може вибухнути, але запитують не про безпеку цієї порохової бочки, а чи дасть команду Президент знести наметове містечко. Польський поліціянт убив нашого співвітчизника, а більшість новин поичинає випуски все з тієї ж «великої політики». Врешті-решт, народ сам обирає, що йому дивитись. І як не парадоксально це виглядає, але рейтинги неполітичних програм стали випереджати рейтинги новин з «касетного скандалу». Тим більше, що добра половина глядачів уявлення не має про те, як хоча б виглядає цифровий диктофон.

Ігор СКЛЯРЕВСЬКИЙ , «ТСН», Студія «1+1»:

— Задля справедливості треба сказати, що докори на адресу ЗМІ в тому, що вони, «захопившись перипетіями «касетного скандалу», мало ведуть мову про реальне життя країни», звучать здебільшого не з боку глядачів або читачів. Я найчастіше чув такі заяви від представників пропрезиденімідж гаранта, половина парламенту чергує біля наметів, друга половина займається тим же, чим і адміністрація Президента. Судова влада своїми рішеннями не втомлюється розганяти демонстрантів, а в перервах, щоб відволіктися, розгрібає позови представників першої половини депутатського корпусу на другу і навпаки. Таким чином, ЗМІ лише відображають, нехай із тією чи іншою мірою кривизни, те, що відбувається в суспільстві. Одне слово, немає чого нарікати на дзеркало…

Олександр ЛУК’ЯНЕНКО , «Подробиці», «Інтер»:

— «Касетний скандал» займає в ефірі не набагато більше часу, ніж інші події. Просто ця тема так чи інакше цікава глядачеві (хоч би тим, що для України ця подія неординарна), повідомлення про розвиток скандалу неодмінно попадають на початок випусків — можливо, через це і створюється враження, що майже весь ефірний час вітчизняне інформаційне ТБ приділяє «тейпгейту». Хоч і інших подій на ТБ-екранах менше не стало. Можна, звичайно, сказати, що деякі канали дуже захопилися одним тільки скандалом. Думаю, «Інтера» це не торкається. Звичайно, будь-яГрамотні позиції вибудовує піар: акції, факели, спалення. Картинка з погляду телебачення — краще не вигадаєш.

Однак ми в той же час дуже мало уявляємо собі: а що це таке взагалі — ця країна. Чим західна її частина відрізняється від південно-східної, від центральної? А вона відрізняється просто-таки кардинально. Чим живуть люди в регіонах, адже це дуже важливо. На південному сході, наприклад, безробіття на великих підприємствах або антидемпінгове законодавство щодо цих підприємств, або криза в металургійній промисловості, яка може виникнути у зв’язку з тим, що енергоносії дорожчають, — це дуже вдарить по людях, які живуть у Дніпропетровську. А це одне з найбільших міст України. Я вже не кажу про проблеми Донбасу, про які згадують тоді, коли гине кілька десятків гірників. Нікого не цікавить загибель одного-двох шахтарів. Мало кому цікава, — а як на мене, це найважливіша сьогодні проблема, про що ведуть мову навіть американці, — проблема врожаю. Україна з її чорноземом, як твердять американці, зібрала минулого року найгірший із 1945 року врожай. Що буде цього року — ніхто не розуміє. Про це ніхто не веде мову і не хоче думати.