Змова мовчання

Цю проблему обговорювали на телеканалі «ZIK» у студії пана Дроздова. Власне, її сформулював багаторазовий нардеп Тарас Стецьків, мовляв, декомунізація без декучмізації, окрім морального задоволення, реально дасть не так вже й багато.

Дійсно, історія  знає чимало цілком некомуністичних клептоманських режимів (клептоманія — психічний розлад, пов’язаний з неспинною схильністю до крадіжки), які десятиліттями, якщо не століттями, позбавляли свої країни найменших перспектив нормального розвитку, занурюючи в пучину убогості, злочинності й соціальної деградації. Особливо багато таких режимів було в Латинській Америці, Азії, Африці й до недавнього часу у Східній Європі (найяскравіший приклад — солодка парочка Ніколає та Єлени Чаушеску в Румунії). І якщо з комунізму ми сяк-так, з болем і кров’ю вириваємося, то кучмізм у нас живе й процвітає. Про це свідчить не лише прогнила, архаїчна система влади, що називає себе демократичною, але при цьому позбавлена живого зв’язку з громадянським суспільством, а й повне небажання нинішніх керівних «революціонерів» дати чесну й принципову оцінку 23 рокам існування країни, зробити, зокрема, правові,  політичні й кадрові висновки. Ця змова мовчання, в якій і демократи, і реакціонери проявляють вражаючу солідарність, абсолютно не випадкова. Адже відкритий процес у справі Гонгадзе міг би стати справжнім катарсисом для України, тому що майже всі, хто висунувся за Кучми, були так чи інакше причетні до його зловживань. Вони смертельно бояться викриття... І посилання на те, що вбивство Гонгадзе було давно, тут абсолютно не спрацьовують. Олексій Подольський  навів приклад з подій в Італії, де через 23 роки після вбивства журналіста мафією було проведено розслідування, в результаті якого сів до в’язниці прем’єр-міністр, сіли всі судді, всі прокурори, які фальсифікували цю справу. Саме завдяки таким зусиллям італійцям удалося в основному перемогти мафію.

«КУЧМІЗМ» ЗАЛИШАЄТЬСЯ СУТТЮ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ

Так, нині Кучми немає при офіційній владі (хоча саме він зараз символізує нашу країну й нас усіх на міжнародній арені), але кучмізм залишається суттю політичної системи сучасної України. Оскільки з кучмізмом не покінчено, то і Ющенко, і Порошенко, не кажучи вже про Януковича — це політичні реінкарнації Кучми. Що особливо гостро відчувається сьогодні.

Екс-нардеп Олександр Єльяшкевич сказав, що українське суспільство має вимагати від Порошенка, щоб Кучма не був присутній у публічному просторі. На думку Єльяшкевича, Порошенко припустився безлічі тяжких помилок і відповідальний за загибель багатьох людей. Але в нього є ще шанс не закінчити погано. Необхідне правосуддя, зокрема й щодо Кучми.

Тарас Возняк висловився в тому сенсі, що справжніх революцій у нас за роки незалежності не було, все вилилося в народний бунт без особливих результатів, на зміну одному загону олігархату прийшов інший. Олексій Подольський кинув репліку, що це ми, українська інтелігенція, винні, що у нас все не йде далі бунту. Адже це інтелігенція має створювати смисли, програми, плани й образи майбутнього. Подольський висловився дуже різко: «Цей бунт замість революції — чергова зрада української інтелігенції». Пригадаймо, як охоче побігли деякі «інженери людських душ», критики, журналісти та інші служити Януковичу, незграбно виправдовуючись, що «треба ж щось робити». Вони, як завжди, розраховували окультурити й українізувати варвара, як свого часу рухівці намагалися окультурити й українізувати компартійну номенклатуру й червоний директорат. Усе вийшло з точністю до навпаки: це їх корумпували й остаточно русифікували, принаймні в ментальному сенсі. Олексій Подольський порушив дуже важливу, велику й болючу тему про місце нашої національної інтелігенції в драматичних процесах в Україні. Польська інтелігенція зі своїми обов’язками в епоху «Солідарності» впоралася набагато краще. А наша поступилася своїм місцем і відповідальністю тим, кого свого часу Янукович називав: «Наша дорога опозиція».

НАШІ ЗНОВУ СІЛИ В КАЛЮЖУ

Обговорення закінчилося не найоптимістичнішим побажанням Олександра Єльяшкевича: «Сподіваємося на публічний судовий процес. Він покаже брехливість і цинічність минулої й нинішньої влади та правоохоронної системи». А я не сподіваюся, бо вже давно перестав чекати від нинішньої влади чогось хорошого. На жаль, нинішній президент вражаюче нагадує Ющенка феноменальною впертістю в помилках і стійким небажанням виправляти помилки. Кілька днів з Адміністрації Президента лунали радісні вигуки про те, що нібито Путін погодився на введення миротворців на Донбас. Які ж наївні наші панове! Чи дурні. Адже з самого початку було зрозуміло, що не для того Путін затівав війну в Україні, щоб дозволити ввести сюди якихось миротворців, окрім своїх власних. І ось прес-секретар президента РФ заявляє, що його бос, звісно, не проти, але нехай Київ про миротворців домовляється з «ДНР» і «ЛНР». Коло замкнулося.

Наші знову сіли в калюжу. А завтра Путін з жалем скаже, що він узагалі за мир, але «ДНР» і «ЛНР» вважають за потрібне наступати на Маріуполь.  Якщо Банкова грає в такі ігри, то нехай не дивується. Де-факто визнали терористичні формування, якщо з ними сіли за стіл переговорів і чекали чогось хорошого?

На каналі «112» комбат і нардеп Семен Семенченко розповідав сумні історії про стан нашої оборони. Укріплення на сході дуже слабкі, величезні ділянки території відкриті, що називається, всім вітрам. Військова промисловість розвалена й практично не управляється. Та ще збираються зробити чергову злочинну дурість — демілітаризувати населений пункт Широкине, фактично відкривши дорогу на Маріуполь. На думку Семенченка, цей план від початку приречений на провал. Російський експедиційний корпус захопить Широкине й спасибі не скаже. А наші вожді знову безглуздо й марно звертатимуться до ОБСЄ, ну як же, мовляв, так, ми такі слухняні, ми все виконуємо, а нас постійно пошивають у дурні.

ТЕРПІННЯ НЕ БЕЗКОНЕЧНЕ

Семенченко скаржився на те, що батальйон «Донбас» озброєний дуже погано. Треба ставити питання про відповідальність тих людей, які відповідають за сферу оборони. Терпіння українського народу не безконечне. Депутати повинні, нарешті, запитати владу, що вона реально зробила для зміцнення країни. А поки що кордони відкриті, ми торгуємо з противником. Причиною цих «дивацтв» є відсутність чіткої, зрозумілої політики в умовах війни. У нас не мобілізують країну, її розхолоджують. А Росія повністю відмобілізована, тому ми програємо. Треба діяти рішуче й жити за законами воєнного часу. Шкода, що те, що розуміє комбат, не розуміє  (судячи з дій) вище керівництво України.

На каналі ЦК — центральний канал — Валентин Щербачов, відоміший як спортивний коментатор, і громадський діяч Луганщини Дмитро Снєгірьов говорили про загрози на сході. За даними Снєгірьова, там концентруються нові російські з’єднання, техніка, перекинутий з Кубані пантонно-мостовий батальйон (з чого можна зробити висновки про напрямок наступу). До речі, і президент Порошенко публічно заявив про можливу активізацію бойових дій у другій половині травня. При цьому обіцяних  укріплень досі немає. Миротворча риторика влади стає дедалі контрпродуктивнішою. Гроші, виділені на оборону, судячи з усього, розкрадаються, бо всі колишні «схеми» залишилися. У воєнний час злодіїв треба розстрілювати (незалежно від висоти займаного ними положення). Куди подівся один мільярд гривень на оборонну стіну на кордоні? Ні стіни, ні грошей... З окупованими територіями йде жвава контрабандна торгівля, рівнозначна фінансуванню тероризму. Одночасно влада почала рішучу боротьбу з озброєними патріотами України — добровольчими батальйонами. Це ж треба, напередодні російського наступу знаходяться дві десантні бригади, щоб блокувати тренувальний табір Правого сектора! А один з найгероїчніших батальйонів — батальйон ОУН уже практично роззброїли. Здається, українських патріотів влада боїться більше, ніж Путіна. Це зрозуміло, з Путіним можна домовитися за рахунок національних інтересів України, з  патріотами на такій платформі домовитися не можна.

Говорили про останній саміт Україна — ЄС. На думку Снєгірьова, Європі остогиділо дивитися на псевдоборотьбу влади України з корупцією, на дивну війну Порошенка і його Генштабу. Тому, хто не хоче по-справжньому воювати, ніхто допомагати не стане. А бити на жалість, на сльозу у спілкуванні із західними партнерами — вже не вийде. Влада нестримно втрачає авторитет і всередині України, й на міжнародній арені. По-перше, немає політичної волі. По-друге, корумпована верхівка ніякої війни не виграє. Розмова на ЦК була принциповою і по суті, з фактами й «забійними» аргументами. Що ж, тепер частіше заходитиму на цей канал.

ПРОПАГАНДА РОБИТЬ ДУРНИМ

Неабияк побавив російський канал RTVI. Там відомий сатирик Віктор Шендерович у програмі «Особлива думка» спілкувався з журналісткою «Эха Москвы» Лесею Рябцевою, яка до того ж — заступник шеф-редактора «Эха Москвы» Олексія Венедиктова. У нас часто із надмірною шанобливістю ставляться до російської журналістики, до її професіоналізму. Принаймні, так було до нинішньої війни. А тут Леся Рябцева заявила Шендеровичу й зажадала підтвердження, що в Російській Федерації проживає... 8 мільйонів осіб. Шендеровича важко вивести з рівноваги, а тут він, почувши подібний  «факт», просто-таки заціпенів і з невластивою йому розгубленістю порадив дівчині «уточнити інформацію». Ми обурюємося, коли російські журналісти виголошують усілякі дурниці про Україну. Може, нас утішить те, що вони й про власну країну мають вельми химерні уявлення? Ситуація в студії ставала абсолютно клінічною. Примчався сам шеф-директор Венедиктов і сунув під ніс пані Рябцевій аркуш паперу, де було написано, що за останніми даними в Росії нараховується 144 мільйони жителів. У подібній професійній деградації немає нічого дивного в тому середовищі, де брехня, перекручування, маніпуляції поставлені на потік, стали виробництвом, інформаційною індустрією. Той же Венедиктов через день, сидячи в ефірі з московським професійним пропагандоном і демагогом Максимом Шевченком, який ніс неймовірну ахінею про ОУН-УПА, Бандеру, український визвольний рух, лише заохочувально піддакував і жодних аркушиків під ніс неукові й брехунові не сунув. Пропаганда робить дурним, знижує рівень не лише мас, а й самих пропагандистів. Чи те ще у вас буде, панове російські колеги. А Шендеровича шкода. Людина хороша. І не треба б його катувати Лесею Рябцевою і їй подібними...