«Золоті сни» колишньої імперії
Психологи давно помітили, що людська свідомість, як правило, схильна забарвлювати у зворушливо-рожеві кольори пам’ять про дитинство, спогади про давноминулі дні. Це нормально — хоча дитинство також буває різне. Та ще цікавіший феномен суспільної свідомості, коли «вибрані сторінки» національного минулого малюються істориками і визначними діячами культури виключно в пастельно- милостивих тонах. Яскраві приклади пожвавлення таких «золотих снів» дає нам духовне життя сучасної Росії.
1 січня на державному російському каналі РТР відбулася прем’єра останнього кінороману культового режисера Нікіти Міхалкова «Сибірський цирульник» (зазначимо, що цей фільм був з небаченою щедрістю профінансований російським урядом, а саме колишнім прем’єром В.С.Черномирдіним. Державне замовлення?..) Не торкаючись художніх досягнень і прорахунків картини (достовірність любовної лінії, затягнутість першої частини), хотілося б зупинитися на тому, який ступінь її історичної достовірності.
Уже на початку стрічки режисер чітко визначив час основної дії: 1885 рік. Уявляється, що цим він узяв на себе певні зобов’язання не відступати від конкретних історичних реалій. Але тут же неприємно дивують своєю, м’яко кажучи, абсолютною недостовірністю такі епізоди, як стрілянина з революціонерами народовольського типу поруч із Красною площею в Москві, де борці з самодержавством висаджують бомби, налякавши цим головну героїню-американку...
Невже Н.Міхалков не знає, що саме 1885 року імператор Олександр III (про нього мова трохи нижче) залізною рукою поклав край будь-якому терору (на час!). Інша справа, якби режисер дав титри більш загального плану: «80-ті роки ХIХ століття» (адже 1881 року було вбито імператора Олександра II).
Впадає в око безперечна ід еалізація режисером і автором ідеї фільму російського дворянського офіцерства та обожнюваного ним монарха Олександра III. Право художника бачити історію так, як він вважає за потрібне, незаперечне — але замислимося: чи не простежуєть ся тут жорстко задана тенденція виставити правителя імперії (для Міхалкова, як він зізнавався, було принципово важливо зіграти цю роль) та імперське офіцерство як нетлінний зразок і дороговказну нитку в завтрашню (знов імперську?) Росію? Що ж стосується реального життя і моралi російського офіцерства кінця ХIХ — початку ХХ століття, то постає зовсім інша картина, коли читаєш класичну повість О.І.Купріна «Поєдинок» (1905 р.): пияцтво, доноси, розпуста, задушлива духовна атмосфера, в якій гине головний герой, чиста душа Ромашов... Але ж Купрін ніколи не був «лівим», а вже у браку російського патріотизму йому ніхто не насмілиться докорити.
Якщо ж говорити про особистість історичного Олександра III, то, залишаючи осторонь крайній консерватизм (якщо не сказати реакційність) цього імператора, усвідомимо собі головне: його влада грунтувалася на силі (а часто — насильстві), але аж ніяк не на патріотичному пориві підданих. У цьому, виходить, убачає Н.Міхалков шлях у майбутнє Росії? А інтелектуальний рівень царя яскраво ілюструє така його фраза: « Прием был великолепный, ура сильнейший!» Олександр III був не позбавлений здорового глузду, та цей здоровий глузд був подібний до світогляду сільського поміщика. Наприклад, на доповіді про безладдя в Ростові-на-Дону він зазначив: «Если бы возможно было главных зачинщиков хорошенько посечь, а не предавать суду, гораздо было бы полезнее и проще» . В цій фразі вся його філософія влади.
Такі фільми знімаються, як правило, для того, щоб художньо підкріпити імперський настрій, що посилюється на наших очах у російському суспільстві і в колах еліти. Та чи дуже багато честі робить це художнику, який (перефразовуючи Беранже) знову навіває «золоті сни» — поки не людству, а «тільки» Росії? Виникає запитання: чи тільки Росії — адже на прем’єрах «Сибірського цирульника» в Україні в розкішних суперсучасних кінотеатрах довгі хвилини не вгавали аплодисменти.
