Адамове яблуко маклюра

Дивовижні плоди маклюри повністю достигають у середині осені, вони поступово з салатово-зелених стають жовтого або помаранчевого відтінку.
    Супліддя формою дуже схожі на апельсини, але більш рельєфні. Напевно, тому їх називають ще китайськими чи індійськими апельсинами. Та батьківщина дерева — Америка, і тільки в XIX столітті воно потрапило в Європу, зокрема й в Україну, де прижилося на її південних територіях.

Існує легенда, що саме плід маклюри, а не звичайне яблуко спокусив у райському саду Єву. Звідси і його інша назва — адамове яблуко, або боже дерево.

УЛЮБЛЕНА ЇЖА МАСТОДОНТІВ

А ще є гарна історія про те, що рослина в дуже давні часи була улюбленою їжею мастодонтів — величезних викопних ссавців третинного періоду, схожих на слона.

Бивні мастодонтів і справді ніби пристосовані для збивання плодів з дерева, а зуби — для їх пережовування. І що нібито скорочення ареалу маклюри і стало однією з причин вимирання тих видів мастодонтів, які не перейшли на інший раціон. А ті, що таки перейшли, еволюціонували в слонів.

Маклюра — це рослина, яка належить до сімейства шовковицевих. Вона може сягати двадцяти метрів заввишки, — розповідає біологиня Марія САВЧУК. Маклюра належить до тієї ж родини шовковицевих, що й добре відомі нам шовковиця та інжир.

Її батьківщина — південний схід США — Техас, Оклахома, Арканзас. У Індії та в Китаї також зустрічаються дикорослі маклюри.

На початку ХІХ століття саджанці дерева переселенці-французи привезли з американського континенту в Європу. 1830 року маклюра потрапила й у знаменитий Нікітський ботанічний сад Ялти.

НАЗВАНА НА ЧЕСТЬ АМЕРИКАНСЬКОГО УЧЕНОГО

Свою назву рослини, як це часто ведеться в біологів, отримала на честь ученого, що її досліджував. Знаменитий американський геолог, картограф та філантроп шотландського походження Вільям Маклур (1763 — 1840) присвятив багато часу дослідженню складу і властивостей плодів адамового яблука.

У Америці індіанці здавна застосовували насамперед деревину маклюри — для виготовлення зброї, зокрема чудових луків. Вона твердіша за дуб, а по красі й міцності не поступається збройовому дереву — тису. До того ж добре полірується, придатна для гравіювання.

У середині дев’ятнадцятого століття значні площі дерев білої шовковиці в Італії опинилися під загрозою вимирання внаслідок ураження їх кореневої системи серйозним інфекційним захворюванням — розповідають історичні джерела. — Тому листя маклюри як її найближчої родички, вирішили використати як замінник корму для тутового шовкопряда. Щоправда, в листі маклюри виявилося недостатньо поживних речовин, порівняно з листям шовковиці.

Проте в Японії й нині ці дерева нарівні з шовковичними використовують для годування тутових шовкопрядів. Виготовлення натурального шовку — справа клопітка.

АДАМОВЕ ЯБЛУКО ГАРНЕ, АЛЕ НЕ ЇСТІВНЕ

Заввишки воно може сягати 20 метрів, а в ширину — 1,5 метра. Якщо уважно придивитися до листя маклюри, то можна побачити схожість з яблуневим листям. У серцевині плоду міститься клейка речовина білого кольору і насіння сіруватого відтінку.

Незважаючи на те що адамове яблуко має привабливий вигляд і приємно пахне свіжим огірком, але через гіркий смак (аж до легкого оніміння язика) воно абсолютно неїстівне. Та люди навчилися отримувати користь зі статної рослини, яка має безліч корисних властивостей. Її деревина цінується за міцність і гарний бурштиновий відтінок, а молочний сік плодів славиться лікувальними можливостями.

Рід рослин складається з 12 різних видів, та лише маклюра плодоносна, або помаранчева, активно культивується й застосовується для лікування нетрадиційною медициною.

Тим, хто матиме справу з цими гарними плодами, насамперед важливо усвідомити, що сік плодів маклюри отруйний і потрапляння його на слизову оболонку або шкіру може їх обпекти.

Якщо плід розсікти, з нього виділиться липка рідина — це і є сировина для приготування цілющих засобів. Потрібно бути дуже обережним -концентрований сік, як і сухі колючки, отруйні. Однак він містить також і велику кількість біоактивних речовин:

ДЖЕРЕЛО КОРИСНИХ РЕЧОВИН І ДУЖЕ ДЕКОРАТИВНЕ

Офіційною медициною наразі рослину вивчено недостатньо, але вона визнала його як джерело корисних речовин. У насінні плодів міститься до 30% жирних кислот, у листі — до 13% лимонної кислоти, в плодах — до 10% цукру і пектинів, стерини і сапоніни. Але найкорисніше — це флавоноїди та ізофлавони.

Маклюру використовують для приготування настоянок, мазей, засобів для розтирань і компресів, відварів.

Завдяки високим декоративним властивостям, насамперед оригінальним плодам, маклюру шанують ландшафтні дизайнери. Її садять у садах і парках, у вигляді живоплотів, узлісь, групових і одиночних посадок, а також для створення захисних смуг і меліоративних посадок.

Деревина маклюри має гарний бурштиновий колір, який стає з часом розкішно-золотим. З такої деревини виготовляють меблі, а з кори і коренів дерева роблять жовту фарбу.