Чорний оксамит

Українське підпільне мистецтво з’являється на початку 1960-х і відтоді починає активно формувати свій альтернативний культурний контекст. Сьогодні воно тільки відкриває свій світ для широкого загалу та арт-ринку. Цей світ різний, у Львові, Києві, Одесі та Харкові він має свої особливості, але в будь-якому разі приховує в собі неймовірну кількість смислів.

Знаковою фігурою українського андеѓраунду в Одесі є художник Олег Соколов. Саме у його помешканні ще у 1956—1958-х роках відбувалися перші на той час квартирні виставки.

Художник присвятив більше 30 років життя роботі в Одеському музеї Західного та Східного мистецтва. Росіянин за національністю, Олег Соколов добре відчував Україну, любив українську мову та Шевченка — «Кобзар» був його настільною книгою.

Серед спадщини Соколова є навіть картина, написана за сюжетом поеми Шевченка «Гайдамаки».

Разом із тим, творчість Олега Соколова не можна втиснути у рамки однієї художньої течії. Шістдесятник, людина відлиги, він був абсолютно відкритим різним сферам буття, а в його роботах відображається цілісна картина світу.

Можливо, космізм, притаманний творчості та життєвій позиції митця з’являється під час навчання у Львівському художньому інституті, а, можливо, його закладає вчитель Соколова Теофіл Фраєрман — художник, що навчався у Паризькій Академії мистецтв в майстерні П’єра Боннара, товаришував та виставлявся в одних залах із Анрі Матісом, Жоржем Руо, Марком Шагалом. Але для Олега Соколова традиції західного мистецтва стала не прикладом для наслідування, а поштовхом до осмислення філософії буття та прояву закладеного в ньому таланту.

Олена СОКОЛОВА, мистецтвознавець, завідувачка відділу «Музей-квартира Соколова»:

— Шістдесяті роки породили художників синтезу — всеохоплюючого співвідношення знань у мистецтві, науці та релігії. Це й називається космізмом або релігійно-філософським ренесансом. Й Олег Соколов належав до таких художників, він був не просто особистістю, а явищем — синтезом музики і живопису, науки, релігії і мистецтва. Олег Соколов у своій творчості наполовину віддавав себе реалістичному мистецтву, і наполовину — космічному. Він писав і наш світ, і пейзажі невідомих зірок — потойбічні світи, які ми ще не освоїли.

Сам Соколов писав про себе: «Я менше, ніж піщинка на землі, живу відразу в двох світах». Із точки зору брюссельської школи фізиків це є ситуація переходу хаосу у порядок. А також митець говорив про таких, як він, художників: «Нас дзеркалом вважають, а ми швидше чорний оксамит». Він вбирав у себе потойбічний світ, як радар, який бачить за хмарами те, що невидиме для фізичного ока. Тільки тут потрібно розрізняти технократичний космос та напівмістичний космос Соколова.

А що таке містика? Це коли віриш: те, що можна собі уявити, насправді існує. Так казав Джон Ліллі, улюблений автор Олега Соколова. 

Художник, попри тісні зв’язки з наукою, був людиною релігійною. Релігійна містична компонента є однією з основоположних у його творчості.

У 1960-ті роки мистецтво не лише тісно переплітається з наукою (саме тоді Лев Ландау сказав: наукою потрібно займатися через любов до мистецтва), а й приховано єднається з релігією.

Олег Соколов, який, окрім всього іншого, любив кібернетику й кінесику, знаходиться в епіцентрі цих процесів. Йому вдалося вийти у метасвіт, — і його геніальність саме у цьому переході.