Казка про найкращого батька

Вочевидь, саме таке сполучення принесло стрічці  приз Каннського кінофестивалю в програмі «Особливий погляд».

Головний герой — лівак і бунтівник Бен (Вігго МОРТЕНСЕН) живе зі своїми шістьма дітьми в будиночку в горах штату Вашингтон. Він виховує синів і дочок як справжніх надлюдей: вони можуть вполювати оленя з самим лише ножем, поговорити про квантову фізику, проаналізувати «Лоліту» Набокова, доповісти про основи конституційного права в США. Брехня, лицемірство, зверхність чи сюсюкання виключені, малі знають все те ж саме, що й дорослі.

Темний бік цієї утопії — повна відсутність соціалізації; діти просто не розуміють зовнішнього світу, їхні голови набиті гаслами, котрі далеко не завжди відповідають реаліям. Подією, яка, власне, запускає сюжет, стає смерть Леслі — дружини Бена, матері сімейства. Бен з дітьми відправляється на похорон, щоб поховати Леслі згідно з її заповітом, хоча тесть загрожує його арештом в разі приїзду. Подорож стає викликом для всіх.

Для Метта Росса, в першу чергу успішного актора, це лише друга режисерська робота. Попередній досвід дався взнаки в тому, що виконавський склад у «Капітані Фантастіку» майже бездоганний, кожний персонаж є психологічно і характерно об’ємним; що ж до Мортенсена, то він очевидно в чудовій акторській формі.

Потенційно сльозогінних моментів тут удосталь, однак Россу вистачає смаку й таланту утриматися від впадіння в суцільні сентименти: глядача він усе ж таки поважає й пропонує йому роман виховання замість мелодрами. Причому це виховання дорослої людини. Бо, здається, найбільша дитина серед усіх героїв — сам Бен. Саме трансформація його героя, такого собі хіпі-капітана, у відповідальну людину — вкупі з дотепним і добре сконструйованим сценарієм Росса — й тримають фільм ближче до серйозної драми, аніж до «сімейного кіна», як зазначено в анонсах.

Є кінопродукти, що імітують емоції через примітивний тиск на фізіологію залу, а є такі картини, на яких і розчулитися не гріх; «Капітан Фантастік» — з останніх.