Хроніка нашої зими

Зима багатолика. Для прозаїчних людей — це дача в заметах і пробки на засніженій трасі, а для романтиків — помаранчеве полум’я заходу на білій стіні, таємничі фіолетові тіні та розсип холодних зірок на січневому небосхилі. Подарувати собі всю красу зимової чарівності можна просто — варто відвідати виставку Winter Show у галереї «Мистецька збірка». Артистичне бачення зими з найрізноманітніших регіонів України відтворило дивовижну та вельми розмаїту хроніку суворих і холодних місяців.

Організатори виставки зібрали твори українських класиків різних поколінь: у експозиції є і картини іменитих майстрів періоду радянської «відлиги», і полотна сучасних маестро, чиї імена добре відомі завдяки багаточисельним столичним вернісажам. Приємно, що такі різні твори об’єднує дуже високий фаховий рівень: той, хто справді любить хороший живопис, обов’язково поцінує якісний рівень картин, ретельно дібраних для вибагливого глядача.

Для Winter Show характерні стильові напрямки дуже широкого діапазону — від класичного реалізму до імпресіонізму.

Чудовий приклад реалістизму — витончений пейзаж «Зима» Сергія Шишка, створений у 1950-ті роки, а також мініатюрне полотно Євгена Волобуєва-старшого «За селом», з дуже простим сюжетом (два пси, які біжать засніженою стежиною), написане наприкінці 1970-х років. Імпресіоністський витік, спектральна чистота барв потішить око глядача в пейзажах «Зимовий вечір» Анатолія Криволапа, «Вранішня тиша пішла по селу» Івана Марчука.

Якщо аналізувати виставку в цілому, важко не зауважити, що увага глядача свідомо акцентована на творах закарпатської школи живопису. Зустріч із роботами цих талановитих майстрів напевне залишить у відвідувачів найбільш хвилююче враження, адже тут можна побачити полотна видатних класиків: Йосипа Бокшая, Золтана Шолтеса, Федора Манайла, Адальберта Мартона, а також їхніх послідовників наступного покоління художників.

Йосип Бокшай, який народився в останньому десятилітті дев’ятнадцятого сторіччя в Рахівському районі Закарпатської області, здобув фахову освіту в Будапештській академії мистецтв, де його вчителем був відомий угорський художник Імре Ревес. Відразу після закінчення навчання в Академії (1914 р.) Йосип брав участь у Першій світовій війні, а потім, навесні 1918 року, повернувся до рідного Закарпаття, і з того часу всі свої творчі сили присвятив живопису та викладацькій роботі. За свою багаторічну діяльність Йосип Бокшай удостоївся звання Народного художника України, заслуженого діяча мистецтв і члена-кореспондента Академії мистецтв. 

Одним із учнів Бокшая був Золтан Шолтес, представлений на виставці пейзажем «Узимку» із замерзлою річкою та перекинутим через неї тонким дерев’яним містком. Художник створив ряд прекрасних закарпатських пейзажів, серед яких «Зима на Верховині» (1953), «Зима в Жорнаві» (1959), «Колочава весною» (1960), «Рахівські полонини» (1962), Сьогодні кращі полотна майстра у фондах НХМУ, Закарпатського художнього музею, Горлівському художньому музеї.

До речі, Золтан Шолтес став одним із засновників обласної організації Спілки художників України та Закарпатського художнього фонду, був отримав звання заслуженого художника України. За спогадами його сина, Шолтес підтримував творчі та дружні зв’язки з багатьма класиками живопису — Тетяною Яблонською, Миколою Глущенком, Сергієм Шишком, і, звичайно, особливо близьке спілкування у нього було із закарпатськими метрами: Бокшаєм, Ерделі, Манайлом, Кашаєм, Габдою-старшим, братами Контратовичами, Петкі, Баконієм, Глюком.

«Зимовий пейзаж», показаний на виставці Winter Show, належить пензлю ще одного представника закарпатської школи — Володимиру Микиті, який дуже багато ввібрав із творчого досвіду Ерделі, Бокшая та Манайла.

У картині «Зимовий пейзаж» глядач бачить круті гори із засніженими схилами, розкиданими на снігу самотніми хатинами з різнобарвними дахами. Вся композиція зібрана воєдино завдяки напруженим лінійним ритмам, і навіть при досить скромному розмірі полотна у глядача складається стійке враження монументального обширу. Свою живописну майстерність Володимир Микита відточував у художньому училищі в Ужгороді, куди його відразу ж прийняли на третій курс. У одному з інтерв’ю майстер зізнався, що в училищі дуже швидко зблизився з викладачем Ерделі, («Він виявив до мене цікавість і дав ім’я Митайко») з великою увагою стежив за живописною практикою старших художників. Із часом, Микита знайшов власний стиль, увібравши краще зі спадщини засновників закарпатської школи. Цікаво, що у свої 82 роки художник займається йогою та тибетською гімнастикою, обливається студеною водою і вважає, що немає сенсу чекати щастя — як і прекрасні картини, його потрібно створювати.

Фото картин надано галереєю «Мистецька збірка»