Мистецтво самовираження
Про внутрішню свободу художника-бойчукіста Мануїла Шехтмана
«Не просто зрозуміти, що привело вихідця з єврейських містечок в майстерню професора М. Бойчука, проголошеного «українським буржуазним націоналістом», — писав у статті, присвяченій творчості Мануїла Шехтмана, доктор мистецтвознавства Григорій Островський. — Що притягнуло «погромленого» до бойчукістів, заворожених ідеєю відродження національного мистецтва на основі народної творчості та українського іконопису з опорою на традиції Візантії й примітиви епохи Джотто? Тільки лише притаманна школі М. Бойчука висока, на європейському рівні, професійна культура, що протистояла замшілому академізму і плоскому життєподобію?»
«1900 року січня 20-го дня», як вказано у свідоцтві, в багатодітній родині сільського поштаря Йосі Шехтмана на хуторі Липники — «три українські хати і стільки ж єврейських» — містечка Овруча на Житомирщині народився син, «якому дано ім’я — Менахем-Мендель». Дитинство майбутнього художника промайнуло в містечку Норінську, де під опікою діда отримав в хедері «традиційне єврейське виховання». І як зіницю ока беріг подарований йому альбом, де малював сценки із навколишнього життя. Цей альбом і спричинився до подальших змін в житті малого провінціала. Випадково малюнки з цього альбому побачив поміщик-поляк Бєліна, який і відправив хлопця з рекомендаційним листом до київського лісопромисловця Фельдмана...
Так 13-річний Мануїл стає учнем Київського художнього училища. Потім розпочалася Перша світова, за нею — революція та громадянська війни. Погромлені, знедолені, біженці, переселенці... Усі ці події перейшли через серце і душу вразливого юнака, перейшли й назавжди залишилися в його творчості.
Після завершення навчання в Київському художньому училищі, де він познайомився і потоваришував з А. Тишлером, двадцятирічний Мануїл Шехтман вступає в Українську академію мистецтва, до майстерні монументального живопису професора Михайла Бойчука, де одразу влився в творчий колектив молодих людей, закоханих у свого Вчителя.
В огляді Осінньої виставки УАМ 1922 року київський критик Лев Дінцес писав: «Цікавий ще один учень М.Бойчука — М.Шехтман. Він не пішов тільки в технічні пошуки. Шехтман — єврей, і національний колорит його порівняно молодих робіт і робить його помітним на виставці. Взявши, з одного боку, старовинні східні рельєфи, а з другого єврейську — галузь Барокко, він характерно переплітає ці чужі одне одному начала за зразком місцевих єврейських вівтарів... — такі його прекрасні графічні ілюстрації до української казки про котика».
«На початку 20-х Шехтман викладав мистецтво в Єврейському дитячому будинку. Більшість дітей там було сиротами. Троє його учнів — Єфим Сімкін, Йосиф Зісман і Борис Лукомник — стали пізніше відомими художниками... Стосунки Шехтмана з ними не були формальними: вчитель — учень, але теплими, дружніми, близькими. Напевно, таким було ставлення до нього Бойчука», — писав пізніше син художника Марк Шехтман у спогадах «Мій батько», щаслива нагода листовно познайомитися з яким випала автору в червні 2011 року.
На I Всеукраїнській виставці АРМУ в Харкові (1927) випускник КХІ М. Шехтман демонстрував свої темперні картини «Погромлені» та «Мати». Ректор інституту, мистецтвознавець І.Врона, в огляді виставки писав: «На свій самостійний шлях виходить молодий художник Шехтман... Його «Погромлені» і «Мати» — фрагменти цілої поеми, жахливої національної епопеї єврейського народу...» Наступного року художник створює картину «Переселенці», де показано трагізм біженців: переїзд єврейської родини з обжитих місць у мрію «місць обітованих». Весь живописно-композиційний лад твору визначено рисами художнього узагальнення й метафоричності.
У 1929 — 1934 роках працює завідувачем відділу мистецтва Всеукраїнського музею єврейської культури імені Менделя Мойхер-Сфорима в Одесі. Упродовж років М. Шехтману вдалося зібрати в музеї твори сучасних єврейських художників (передав музею 16 власних монументальних полотен), унікальні експонати культу та твори декоративно-прикладного мистецтва.
«Я повинен виразити себе... Я хочу бути щирим... У розумінні сучасного гуманізму художник є національним, коли він глибоко відчуває і розуміє той народ, з яким біологічно пов’язаний, і таким способом виражає свою близькість до всього людства», — написав художник в особистому щоденнику.
У період «ідеологічних дискусій», що розгорнулися на підтримку «методу соціалістичного реалізму», творчість Шехтмана раптом отримала різко негативну оцінку з боку офіційної критики. Нарком В.Затонський у своєму виступі на розширеному пленумі оргбюро Спілки художників і скульпторів України 1933 рокеу картину «Погромлені» навів як приклад «ворожого радянській ідеології мистецтва», вказавши, що місце таким творам не в музеях, а «в лабораторії, щоб показати, як не слід малювати...»
У наступних номерах «Дня» читайте про продовження творчого шляху Мануїла Шехтмана та його сина Марка.
Фоторепродукції надано автором
