Незламані крила «синього птаха»
18 травня відзначає своє 85-річчя відома керамістка і шістдесятниця Галина СеврукЗ нагоди ювілею майстрині в художній галереї «Митець» триває персональна виставка, на якій представлено творчий доробок (кераміка, живопис, графіка), в тому числі роботи 1960-х рр., деякі з них виставлені вперше.
Про цю незвичайну жінку, мистецтво якої відкриває нам браму століть, лицар українського шістдесятницького руху Іван Світличний писав: «Крізь тьму неволі, тьму облуди // Боги виходять в світ, у люди, // З ескортом віщих оберег!». Галині Севрук ми зобов’язані тим, що її напрочуд містке та одухотворене подихом минулого мистецтво не дало нашій національній пам’яті зарости чортополохом забуття.
Народилася Галина Сильвестрівна Севрук у Самарканді, в родині архітектора Сильвестра Мартиновича Севрука та Ірини Дмитрівни Григорович-Барської, зі славного роду Григоровичів-Барських, навіки вписаних в українську історію. 1930 р. сім’я переїхала до України (спочатку до Харкова, а під кінець війни — до Києва), їй судилося закінчити художню школу при Київському державному художньому інституті, згодом здобути диплом живописного факультету цього закладу. Відмовившись портретувати партійних діячів, перетворюючи їх на ідолів, обрала гідний шлях пошуку душевної та мистецької гармонії. Її формування як особистості було обумовлено насамперед участю в Київському клубі творчої молоді, спілкуванням із тими, кого називаємо шістдесятниками-нонконформістами.
Ранні твори Галини Севрук — данина традиційному малярству й графіці — свідчили, що через стихію фарби, ліній та ірраціональність відчуття вона шукатиме свій «філософський камінь». Однак логіка творчих пошуків і прозрінь, жага самовираження відкрили їй таїну «живої» глини — матеріалу, який має символічно-божественне походження й обдаровує обраних особливим творчим горінням. Тяжіння до абстрактного зорового втілення мистецьких ідей поступилося захопленню неповторною пластичністю і фактурністю глини.
У 1960—1970-х рр. Г. Севрук працювала в керамічній майстерні-лабораторії майстрині Ніни Федорової. За спроби експериментувати з глиною — її пластикою, кольором, навіть пропорціями фігур — колектив кілька разів намагалися розігнати, працівників, зокрема Г. Севрук (чи не найбільшу експериментаторку-авангардистку, яка насмілилася творити нетрадиційні «ікони в глині»), піддавали всіляким утискам за «зраду» зручного для системи методу соцреалізму.
Декоративні стіни, натхненні осяйним задумом Г. Севрук та її високою майстерністю виконання, вражають цілісністю задуму, гармонійністю, «розсміяністю» глини як довершеного матеріалу для керамічних шедеврів. Ще на початку 1960-х рр. вона уславилася мозаїками «Лісова пісня» (1963) та «Лілея» (1964); на кордоні Польщі й Білорусі височіє стела пам’яті брестської трагедії 1941 р. (1968). В одному з центральних районів міста Кіото (побратима Києва) 1978 р. було встановлено пам’ятний знак її роботи — із часом його було замінено на сучасний герб Києва.
В Алушті, Києві, Одесі, Чернігові, Матусові також є панно, рельєфи та фриз-розписи, виконані рукою Галини Севрук. На жаль, не все вціліло: стела-стіна «Дерево життя» (1970) на вулиці Володимирській, біля однієї з філій Центральної наукової бібліотеки ім. В. Вернадського. Загалом за період 35-літньої праці в експериментальній лабораторії Академії архітектури Галина Севрук створила понад 30 великих панно, здобувши визнання художниці-монументалістки. А ще — майже півтисячі унікальних камерних робіт із кераміки.
Навіть у глухі застійні часи ідеологічних звинувачень пані Галина не могла подолати в собі вабливої сили фольклорних, міфічних мотивів, які надихали її на плідні художні знахідки. Прадавні вірування пращурів спонукали до роздумів про досконалість і недосконалість світу, гармонію та дисонанси. Естетика диктувала етику і навпаки: ці поняття залишалися нерозривними впродовж цілого її життя. В її доробку того періоду з’явилися модель пам’ятника Марусі Чурай, філософськи наснажені композиції «Григорій Сковорода», «Дерево життя», «Легенда», «Родина» та ін. Саме тоді, коли будь-що потрібно було вистояти, не зрадивши собі, її творча скарбниця поповнилася зображеннями язичницьких символів-оберегів, які відроджували прадавній символічний світ і здобули незвичайну популярність серед шанувальників.
Її роботи — це ще й цікаві психологічні етюди, які дають уявлення про людські характери й настрої. При цьому найпильнішу увагу мисткині привертають люди неординарні, представники еліти: духовенство, державні діячі, митці, науковці, письменники.
Особливою сторінкою у творчості Г. Севрук виявився цикл робіт «Козацька доба», покликаних у різних іпостасях розкрити феномен козацького лицарства, які донині відсвічують нам щирим золотом справжнього мистецтва. Виконані в класичній формі, з вкрапленнями геральдики, портрети історичних діячів: І. Богуна, Б. Вишневецького, П. Дорошенка, С. Кішки, М. Кривоноса, С. Наливайка, П. Сагайдачного, І. Сірка, Б. Хмельницького — становлять золотий фонд українського мистецтва на історичну тематику.
В її доробку портрети шістдесятників-побратимів, з якими вона гідно розділила свою долю: тут і вродлива, незалежна, з загостреним почуттям власної гідності Алла Горська, й лицар шістдесятницького руху Іван Світличний на цвинтарі ілюзій, втомлений, але непереможений; і стражденна Надійка Світлична — одна, серед засніженого лісу, боса, стривожена долею заарештованого брата й маленького сина...
Не зраджувала Г. Севрук і графіки й малярства. Ці традиційні техніки виручали її в години, коли потрібно було втамувати біль і сум’яття, вилити їх на папір чи полотно... Це здебільшого екзистенційно-філософські роботи раннього періоду творчості, з-поміж яких найвиразнішими є трагічно забарвлені полотна: «Зламані крила», «Зрада», «Самотність», «Страждання», «Батько відходить», «По той бік». Написані в період, коли помирав її батько, вони передають драматичність конечності людського життя і водночас роздуми про сенс буття.
Галина Севрук — лауреат премій ім. Василя Стуса та Андрея Шептицького. Однак щиро віриться, що Україна нарешті поцінує її Національною премією імені Тараса Шевченка. Численні творчі виставки в Україні, Канаді, Німеччині, Росії зробили її ім’я відомим серед тих, хто здатен гідно оцінити красу, гармонію й досконалість. Твори майстрині зберігаються в багатьох музеях та приватних колекціях України і за кордоном.
На відкритті персональної виставки у галереї «Митець» Галина Сильвестрівна назвала найбільшим своїм щастям внутрішню свободу, яка не дала їй перетворитися на рабиню страху, кон’юнктури чи заробітчанства, а назавжди залишилася «Синім птахом» — за назвою улюбленої картини...
Фото Артема СЛІПАЧУКА, «День»