Поза стереотипами

2010 року молоді мисткині Ольга Кравченко та Ярослава Ткачук ініціювали щорічний проект «Від Романа до Йордана». До нього долучились Остап Лозинський та Уляна Нищук, які презентують ікону на склі, Ольга Пильник — кераміку, Євгенія Рябчун — іграшку, Мар’ян Пиріг — ексклюзивні подарунки, та багато інших художників. Поза ідеєю популяризації та доступності мистецьких творів, які виходять за межі звичних експозиційних просторів, цей проект стимулює самих художників до експериментів зі стилістикою.

Із-поміж названих художників зупинимося на творчості Ольги Кравченко як художниці, котра в межах зазначеного проекту і загалом поза ним експериментує, поєднуючи іконопис з інсталяціями та мультимедіями.

Ольга Кравченко з 2008 року активно розпочала виставково-творчу діяльність, розвиваючи традиції українського іконопису. Закінчивши кафедру реставрації творів мистецтва (2008), художниця брала участь у реставраційних практиках та стипендіальних програмах. У творах цього періоду бачимо поєднання антагонічних елементів. З одного боку, мисткиня звертається до українського іконопису, з другого — до популярної культури. Направду, у низці ікон художниці бачимо неовізантизм — переосмислення візантійської художньої системи в побудові композиції, її елементів, колірних площин. Така трансформація виливається у декоративність та умовність творів, що радше наближує твори Кравченко до бойчукістів. З огляду на те, що її дід — Охрім Кравченко — належав до бойчукістів, тяглість традиції незаперечна. Як і бойчукісти, для яких основою було народне мистецтво, логічно, художниця приходить до максимального спрощення іконографічної схеми з експресивними диспропорціями у зображенні постатей. Понад те, іноді створюється враження, що такі диспропорції диктуються формою матеріалу, на якому виконується твір, і навпаки. Водночас, саме від бойчукістів простежується прагнення створити сучасне у формі й колориті творчості минулого. Звідси простота малюнку, вишукане тло, граційна ритмічність композицій, досконале розуміння площини й кольору. Використання дошки, золота, срібла, яєчної темпери — послідовне виконання ікони, вироблене протягом кількох століть. Тематично твори Кравченко можна поділити на дві групи: перша — позначена релігійною тематикою, друга — власними, особистісними інтенціями.

«З КВІТКОЮ»

Кравченко доволі послідовна у своїй творчості. Поступово відходячи від сюжетності та наративності, намагаючись уникати зайвих та випадкових елементів, що відволікають нашу увагу від ідеї твору, художниця надає сакральному твору нового наповнення за допомогою інсталяції та мультимедіа.

«ШЕВЧЕНКОВА КАТЕРИНА»

Показовим у цьому плані стає проект «Тісто» 2010 року, що тривав у львівській галереї «Дзига». У великих ящиках у просторі галереї знаходилося живе тісто, яке збільшувалося в об’ємі, виринало за межі форми. На стінах експонувалися об’ємні пласти, на яких було відтворено материнське лоно, виконане з того ж тіста. Поруч транслювався відеозапис внутрішньоутробного життя дитини. Концепція проекту витікала з думки, що все людство зліплено з одного тіста, з тіста ж випікається хліб — символ людського буття. Тісто трактується Кравченко як першопочаток людства, проводячи паралелі з процесом вагітності. «Плодами вагітності є люди, тілом яких є тісто, яке, трансформуючись, стає хлібом, що заповнює своїми якостями глибокі просторові порожнини». На відміну від попередніх творів цей проект діє одночасно на кількох рівнях сприйняття, а трактування сакральної тематики актуальними сьогодні формами сприяв його органічності в сучасному мистецькому середовищі.

«АДАМ І ЄВА»

Ольга Кравченко працює також над станковими сакральними творами, де зникає попередня декоративність, розпадається на фрагменти, що несуть найбільше ідейне навантаження.  Це переважно лики святих, які займають весь простір дошки («Різдвяний смуток», «Благовіщення»), або символ («Розп’яття»), ці образи доповнює активне вкраплення барокової орнаментики, української вишивки. Художниця починає активніше приділяти увагу культурі ліній, форм, композиції. Лінія не  залишається пасивною, вона живе, пластично передає форму, яку вона обіймає. Усі нефункціональні й невиправдані елементи відкидаються. Синтез кожного твору стає  продуманішим, схематизація — більш обміркованою. В цей період Оля створює проекти разом із Олею Пильник («Провокація мрій», 2010 р.), а також  із Остапом Лозинським та Уляною Нищук («Перехід», 2012 р., «10х10», 2012 р., «Мандри», 2013 р., «Хліб», 2013 р.). У 2014-му відбулася персональна виставка «Світ» у львівській галереї «Іконарт».

«ЗІРКА»

Паралельно Ольга Кравченко експериментує з тривимірними об’єктами та простором. 2015 року, в співавторстві з Ярославою Ткачук, було презентовано інсталяцію «Тиша» та модульну композицію «Мамаєва сорочка» — проект надзвичайно актуальний сьогодні. Інсталяція «Тиша» — відеоряд, що демонструється на об’єкті з скловолокна, у вигляді сорочки. В сюжеті відео — коник, який пасеться. Сорочка трактувалася як символ повернення козака з війни — той момент, коли настає тиша, коли сушаться випрані сорочки та пасеться кінь. Ця інсталяція спонукає відвідувачів до роздумів та діалогу, залучає їх до співавторства.

Різноплановість творчості Ольги Кравченко свідчить про її відкритість до експерименту, уміння пропускати крізь себе життєві процеси і водночас залишитися собою, зі своїми поглядами та переконаннями.