Ренесанс в українському іконописі
Замість похмурого візантійського аскетизму острозькі майстри XVIII століття надали іконам європейської життєрадісності
Прийшовши до Київського музею українського образотворчого мистецтва, Острозького чи Рівненського краєзнавчих музеїв, серед інших робіт художньої колекції можна побачити «життєрадісні» — яскраві за колористикою ікони. Зображені на них добрі, усміхнені обличчя святих — унікальний прецедент для іконописної традиції XVIII століття.Сьогодні відомо близько сорока таких ікон. Знаходять їх в основному на території між Острогом, Бродами та Кременцем, а відкрив цю іконописну традицію в Україні мистецтвознавець Павло Жолтовський. Він дав їй назву Острозької іконописної школи, оскільки всі ікони були написані в Острозі та ще й рукою або ж під керівництвом одного майстра, ім’я якого досі залишається загадкою.
— В Острозі у XVIII столітті працює потужна іконописна майстерня з яскраво вираженими своєрідними рисами, які чітко відрізняють її від будь-якої іншої школи, — розповідає кандидат мистецтвознавчих наук Ярослава БОНДАРЧУК. — Написані тут ікони вирізнялися психоемоційною характеристикою персонажів. Такі усміхнені, життєрадісні та доброзичливі обличчя святих були небаченим до цього нововведенням в українському іконописанні — згідно з візантійською іконографією, яка була поширена на території України, святі зображувалися худими, виснаженими, аскетичними.
Роботи Острозької іконописної школи можна впізнати за об’ємними, округлими обличчями, бровами-стрілочками, тонкою верхньою та товстою нижньою губами. Майже всі ікони мають однакове тло — посріблене з вигравіруваними листками аканту (ця рослина була символом твердості та непорушності віри). А в пізніших роботах посріблення переходить і на одяг.
Острозька іконописна майстерня функціонувала щонайменше упродовж першої половини XVIII століття. Її роботи символізують прихід в Україну європейської ренесансної традиції, яка проявила себе й в іконописанні. Водночас Острозька школа іконопису не могла виникнути на порожньому місці.
В Острозі за часів Василя-Костянтина Острозького — наприкінці XVI століття існував іконописний осередок, який був другим за потужністю після Львова на території України. Як розповідає реєстр ремісників Острога 1576 року, в осередку працювало шість малярів. До сьогоднішнього дня збереглося немало ікон, створених їхніми руками. Більшість нині в експозиції художнього відділу Острозького державного історико-культурного заповідника. Найбільшою святинею цього періоду є родова ікона князів Острозьких, яка нині є в Межиріцькому Святотроїцькому монастирі.
Функціонування поруч Острозької греко-слов’яно-латинської академії, яку пов’язують з українським культурним відродженням XVI століття, забезпечувало «включеність» Острога до тогочасного європейського культурного контексту. І хоча у той період в іконописанні ще домінували візантійські впливи, які захищали ікону від проникнення елементів реального життя, острозькі ікони цього періоду вирізняються яскравими кольорами. Їх Острозька іконописна школа успадкувала з XVI століття.
До речі, острозьким іконам як XVI, так і XVIІІ століття також притаманне введення у сюжет елементів реальності, що теж було незвичним для тогочасної іконописної традиції. Так, можна побачити на іконах пам’ятки архітектури. А на іконі «Покрова» 1738 року, імовірно, зображені члени громади села Могиляни, на кошти яких був написаний цей твір. «Те, що ікона стає наближеною до життя, предметом замилування, а не тільки моління, є свідченням того, що в Україні поширюється ренесансна культура, — стверджує Ярослава Бондарчук. — Таким чином, острозькі іконописні традиції, започатковані в добу Академії, перекочували крізь XVIІ століття і повною мірою проявили себе в Острозькій школі іконопису».