Трава від 99 хвороб

Звіробій як лікарську рослину шанували ще в Давньому Римі й Давній Греції. Про це йдеться, зокрема, у працях Гіппократа, Плинія Старшого, Діоскорида, Ібн Сіни. Траву з успіхом застосовував у своїй практиці й відомий лікар Парацельс — якого називають «першим професором хімії від створення світу». Та й наші предки, давні слов’яни, вірили, що звіробій зцілює якщо не від усіх хвороб, то від 99 із них точно. Народні цілителі включали рослину майже до всіх лікарських зборів як основний чи допоміжний засіб.

ТОЙ, ЩО РОСТЕ СЕРЕД ВЕРЕСУ

— Родова латинська назва рослини походить від грецьких слів (грец. hypo — під, серед і ereіke — верес) і означає «той, що росте серед вересу» — розповідає біологиня Марія САВЧУК. — Таку назву рослина отримала завдяки місцю зростання перших знайдених видів. Назва ж «звіробій», за одними припущеннями, походить від казахського слова «джерабай», що означає «цілитель ран», за іншими — через здатність рослини викликати захворювання в овець та іншої худоби.

Дослідникам відомо приблизно 360 видів цього роду, поширених у тропічному і помірному поясі обох півкуль.

В Україні він зустрічається по всій території  добре відомий усім, хто хоч трохи розбирається в рослинах. Цю тіньолюбну рослину можна зустріти у лісах й лісосіках, на галявинах і серед чагарників. Звіробій має і багато місцевих назв. Стокровиця, калмицький чай, зілля свєтоянське, божа крівця, заяча крівця, іванок-провірник, кравник, кривавник, криштальки, зілля святого Івана, святоіванське зілля — це все теж звіробій.

Німці ж називали його «чортоганом» і вірили, що ця рослина відганяє чортів, домових і привидів. У Англії й Північній Америці — травою святого Джона.

У давніх віруваннях звіробій вважався рослиною, яка виникла від птаха, що приніс вогонь на землю і був за це вбитий ворожими до людей силами.

Взагалі, в давнину багато народів вважали звіробій чарівним зіллям, помічним у різних ситуаціях. Наприклад, його додавали до соломи, якою набивали матраци дітям, щоб запах рослини оберігав їх від переляку. Старі ж люди вважали, що звіробій відганяє хвороби й оберігає від диких звірів, тому обов’язково брали його з собою у дорогу.

ОТРУЙНИЙ ДЛЯ ТВАРИН

А ось для домашніх тварин звіробій небезпечний. У траві звіробою виявлені сапоніни. Тому, з’ївши чимало звіробою, вівці, коні й велика рогата худоба отруюються. Помічено, що найбільше впливає він на тварин із білою шерстю. Звіробій викликає у них дерматити, сверблячку, параліч, викидні.

У Північній Америці, та й в Австралії і Новій Зеландії, звіробій вважається злісним бур’яном. Тамтешні дослідники вважають, що червоний елемент, який міститься в цих рослинах, викликає у тварин підвищену чутливість до сонячного світла. Як результат — вони втрачають вагу, отримують рани на голові, сильну сверблячку, у них розбухають вуха. У випадку сильного отруєння тварини навіть гинуть.

Та якщо при перших ознаках отруєння перевести тварин у тінь, прояви захворювань здебільшого минають.

ПОПУЛЯРНИЙ ЗАСІБ У НАРОДНІЙ МЕДИЦИНІ

Для людини звіробій — лікарська рослина. Він затягує рани, знешкоджує мікроби, зупиняє нагноєння.

Давні медики вважали, що, потрапляючи в організм, звіробій сам знаходить хворі місця і починає лікувати, діючи на всі системи організму. У середні віки лікували багато хвороб, застосовуючи його як всередину, так і назовні. Зокрема, винний настій звіробою вживали як ліки, що бережуть від зараження холерою.

Особливо лікувальною вважалася трава, зібрана напередодні свята Івана Купала. Науковці пояснюють це тим, що саме в той час, коли починається масове цвітіння звіробою, у рослині міститься максимум корисних речовин. До слова, це стосується й усіх інших трав.

Лікувальні властивості звіробою пов’язані з його особливим хімічним складом. Трава звіробою містить дубильні і смолисті речовини, флавоноїди, каротин, глюкозид, гіперін, холін,сапоніни, вітамін С...

У народній медицині використовують переважно квітучі верхівки пагонів трави як в’яжучий, протизапальний і тонізуючий засіб.

Із звіробою звичайного виготовляють антибактеріальні препарати іманін і новоіманін. Ними не лише лікують гнійні рани, тяжкі опіки і катари дихальних шляхів, а й використовують їх для боротьби з бактеріозами овочевих рослин.

Важливими компонентами звіробою звичайного є гліцерин та гіперфорин. Саме вони зумовлюють антидепресивну дію звіробою. На фармацевтичному ринку є низка препаратів з такою дією, основою котрих є звіробій. Щоправда, думки фахівців трохи розходяться щодо побічних дій цих ліків. Одні вважають, що ліки зі звіробою, хоч і діють повільно, проте не викликають практично ніяких побічних ефектів, порівняно з ліками-антидепресантами. Інші ж вважають, і це здається логічним, що звіробій так само може викликати побічні ефекти, як і рецептурні антидепресанти. Такого висновку, зокрема, дійшли дослідники з Університету Аделаїди, проаналізувавши дані щодо побічних ефектів. Тому знову ж: жодного самолікування травами!

ДЛЯ ПРИГОТУВАННЯ НАПОЇВ І ФАРБ

Звіробій використовують і в харчовій промисловості -для приготування гірких горілок і настоїв ( зокрема «Звіробій» і «Бальзам»), а також вина «Вермут». Із листя і квітів рослини роблять трав’яні чаї. Звіробій використовують для виготовлення приправ до рибних і м’ясних страв.

Його квіти містять барвник гіперицин, із різними протравами вони дають жовту, зелену, червону, рожеву фарби, придатні для фарбування шерсті. В усіх частинах рослини є таніди, тому її застосовують для дублення шкур, що надає їм еластичності, щільності та приємного забарвлення. Квіти звіробою використовують для фарбування тканин у жовтий, зелений, чорний і навіть рожевий кольори, залежно від того, що ви додасте при фарбуванні. Наприклад, якщо відвар м’яти, то отримаєте оранжево-червону фарбу.

А ще звіробій звичайний — добрий пилконос. Він дає медоносним бджолам багато пилку, особливо вранці.

У Давній Руси, а пізніше вже і в Україні, з корнів звіробою добували комаху червець, з якої робили червону фарбу. Звідси, вважають, і пішла назва місяця — червень. Схожі назви місяця є і в болгарській, білоруській, польській, словацькій мовах.

До слова, роман Фенімора Купера «Звіробій» — не про рослину, а про мисливця Натаніеля Бампо і його друга індіанця Чингачгука. Але якщо в дитинстві й молодості ви оминули цей роман, то прочитати його ніколи не пізно. Можна навіть разом із дітьми.