«Тварини» серед жуків

В Україні жуки-олені й жуки-носороги належать до тих, кому загрожує вимирання, і занесені до Червоної книги. Хоча ще донедавна їх можна було запросто зустріти будь-де: вони гуляли в лісі, перебігали через дорогу чи прилітали до нас у гості на вогник або світло лампи. Скільки жуків-оленів ми переловили і пересаджали в коробочки — просто, щоб милуватися ними, соромно згадати. Кожна допитлива дитина мала власного жука-оленя. А скільки цих жуків винищили лише за те, що вони, навпаки, комусь здавалися огидними чи шкідливими!

Але найбільшої шкоди їм завдало вирубування старих дерев та очищення лісу від гнилих, трухлявих дерев, а також непомірне використання отрутохімікатів. Лише в місцевостях, де хоч частина листя залишається лежати на землі, у жуків є шанси на виживання.

І хоча жуки-олені й жуки-носороги належать до різних родин, їх об’єднує наявність роговидних наростів на голові. Такі роги є лише у самців. Мабуть, через ці роги неповороткі та беззахисні перед нами жуки й здаються комусь небезпечними, хоча вони не кусаються і не переносять жодних паразитів, як малює чиясь уява. І виживати їм у нашому урбанізованому суспільстві ой як непросто.

ЖУК-ОЛЕНЬ — НАЙБІЛЬШИЙ ЖУК УКРАЇНИ

«Це рекордсмен серед жуків, які водяться в Центральній та Східній Європі, — він майже вісім сантиметрів завдовжки, — розповідає біологиня Марія САВЧУК. — Живуть вони здебільшого в старих листяних лісах, але побачити їх можна і в зовсім несподіваному місці, куди жук прилетів у своїх справах. Якщо жука-оленя сполохати, він підводиться і грізно відкриває щелепи. Ці небезпечні на вигляд вирости управляються досить слабкими м’язами, тому жуки рідко використовують їх як зброю, хіба під час турнірних боїв. У поєдинку обидва супротивники прагнуть підняти конкурента «на роги» і закинути собі на спину. Щелепи ж самки, хоча й значно менші, можуть заподіяти ворогові серйозніших пошкоджень».

Дорослі жуки-олені все життя проводять переважно на листяних деревах, найулюбленіші з яких — дуби. Харчуються вони деревиною і деревним соком. За допомогою нижньої губи, що нагадує пінцет, жуки висмоктують із мертвого дерева сік та інші поживні речовини. Ротовий апарат самців, який перетворився на щелепи, що нагадують роги, непридатний до добування та подрібнення їжі.

«Трухляві деревні волокна, підгнилі чи вологі клітини — саме це їм до смаку, — пише німецький дослідник лісів Петер ВОЛЛЕБЕН. — Жук-олень живе як доросла комаха лише кілька тижнів, під час яких відбувається спарювання. Більшість часу ця тварина проводить у вигляді личинки, яка повільно пожирає розпушені корні дерев. Щоб одного дня перетворитися на товсту й міцну лялечку, йому знадобиться до восьми років».

Харчуючись мертвою деревиною чи соком дерев, який виступає на корі, жук-олень не причиняє шкоди і не завдає жодних збитків лісам та сільськогосподарським угіддям. Він не чіпає живих дерев, не псує технічної деревини. А користь від нього неабияка: переробляючи залишки деревини, що гниє, він тим самим поліпшує ґрунт.

Цікаво, що жуки-олені комунікують між собою за допомогою особливого стрекотіння, яке, на жаль, ще незрозуміле для людини.

Особливо шанували жуків-оленів древні греки та римляни, вони навіть носили амулети з їхніми засушеними рогатими головами. А за Середньовіччя люди боялися їх і вірили, що жук-олень літає над селами з розжареною вуглинкою в щелепах, а коли впустить її на будинок, то споруда спалахує.

Відомий німецький художник Альбрехт Дюрер прославив жука, зобразивши його у натуральну величину. Цього жука нащадки продали на аукціоні в сімдесяті роки минулого століття за сто сімдесят п’ять тисяч німецьких марок. Цікавий жук залишається одним із лідерів зображень на марках багатьох країн світу. Дерев’яну скульптуру жука-оленя можна побачити в Лондонському ботанічному саду, а металеву — біля входу до однієї з найвищих будівель Йокогами. Жук-олень неодноразово ставав героєм анімаційних фільмів. Крім того, 2012 року його було обрано комахою року одночасно в Німеччині, Австрії та Швейцарії.

ЖУК-НОСОРІГ ЛІТАЄ ВСУПЕРЕЧ ЗАКОНАМ АЕРОДИНАМІКИ

У дикій природі жуків-носорогів можна зустріти в широколистяних лісах степових та лісостепових зон Європи, у Північній Африці й на Близькому Сході. Вони не водяться лише там, де дуже холодно — в тундрі й у тайзі. Популяція жука зустрічається, зокрема, і в штучних лісопосадках степу. Проте побачити їх непросто. Завдяки своєму камуфляжному забарвленню вони легко маскуються серед гілок і листя, пересуваються зазвичай вночі, а вдень зариваються під шар деревини.

Жук-носоріг відкладає яйця в дуплах дерев, у гної, у гнилих пнях, а також у купах тирси. Щоб з яйця вийшов дорослий жук, комаха проходить кілька етапів розвитку, кожен з яких вирізняється особливостями фізіологічного і морфологічного перетворення.

До слова, науковців жук особливо цікавить, адже він малодосліджений. Точно не відомо, за якою схемою харчується жук і що входить у його раціон. Припускають навіть, що він взагалі не їсть, а користується речовинами, накопиченими на стадії личинки. Адже жук-носоріг не має добре розвинутого ротового апарату, а його жувальні м’язи слабо розвинуті.

З іншого боку, за законами аеродинаміки, літати він теж не може, але ж літає, долаючи за політ до п’ятдесяти кілометрів (помічені жуки перелітали через Ла-Манш). До того ж, жук здатен підняти вагу у 850 разів більшу від своєї власної. В Японії й Китаї публікували результати дистанційного фотографування об’єктів за допомогою надмініатюрних фото— і відеокамер, закріплених під черевцем цих жуків.

У літературі містяться посилання на слова директора Інституту Макса Планка Карла Фрідріха фон Вайцзеккера, який буцімто казав, що той, хто пізнає принцип польоту жука-носорога, зрозуміє й принцип польоту літаючої тарілки. А німецький біохімік Ріхард Кун назвав жуків-носорогів моделлю антигравітатора.

Личинка жука здатна прогризати довгі ходи в ґрунті, спричиняє певні незручності садоводам, добираючись до коріння плодових, відзначають екологи. Але цю шкоду не можна навіть порівняти зі шкодою бодай від личинок хрущів. Тому не варто без особливої необхідності (а зазвичай її таки немає) застосовувати жорстокі хімічні засоби. Це вам не принесе особливої вигоди, а природі завдасть шкоди. Гуманніше просто відловлювати жуків, щоб вони не могли відкласти яйця.

Цього унікального жука вчені вважають видом, що зникає, в багатьох країнах він занесений до Червоної книги. Ми ще не розгадали його особливу роль у довкіллі, а вже незабаром можемо його втратити зовсім. Жук-носоріг, як і жук-олень, потребує від людини захисту, а не знищення. І, звісно, детальнішого вивчення та розуміння їхньої природи.

Як найпростіший екологічний спосіб боротьби з носоріжками екологи радять засівання ґрунту конюшиною або будь-якою бобовою культурою. Личинки більшості жуків на дух не переносять надлишку азоту, який накопичується в клубнях цих рослин, і добровільно змінюють місце проживання.