Творчі ідеї підкидає світ, коли на нього дивишся широко розплющеними очима

Мене настільки вразила одна картина Лілії ПАШИНСЬКОЇ (твір було подаровано моїй подрузі), що захотіла познайомитись із самою художницею. На ній був намальований Ісус, із серця якого струменіли два промені. Я бачила чимало ликів Христа. Однак цей — особливий: живий і люблячий. (Мабуть, ми так багато маємо релігійної традиції у своєму житті, що коли зустрічаємо Живого Бога, зупиняємося, приголомшені.)

Помешкання Лілії Пашинської нагадує міні-галерею. До того ж, воно стильне. Не в плані дороговизни, а в сенсі смаку і творчої вигадки: старим речам вона дала «друге дихання», а новим — «досвід», поєднавши їх із раритетами.

З експозиції видно, що в мисткині найулюбленіших напрямків два: флористичний та екзистенційний. Причому перший «освоєний» давно, а другий — у процесі «освоєння».

— Це співпало з моїм наверненням, — ділиться пані Ліля. — І тепер я відчуваю: чим більше поринаю в стосунки з Богом, тим більше маю бажання малювати Діву Марію, Христа і Святих... А малювати їх — то перебувати в благословенному стані. Молитися. Ти відмежовуєшся від світу, і перед очима оживають біблійні персонажі (Каїн і Авель, Авраам, Ісаак, Яків, Мойсей, пророки Єремія та Ілля), сюжети (вихід євреїв із Єгипту, народження Сина Божого, весілля в Кані Галілейській, Страсті Христові, Воскресіння)... До біблійних сюжетів приходять чимало художників і скульпторів — кожен у свій час. Ті події — магнетичні, в них криються відповіді на вічні питання про добро і зло, життя і смерть...

— А квіти? Звідки такий потяг до малювання квітів? — запитую.

— Квіти — то краса. А краса не може не захоплювати! — чую у відповідь.

(Художниця й біля свого під’їзду квітник розвела. Всі ходять-милуються, а доглядає за ними сама-одна.)

Воно й зрозуміло, чому Лілія Пашинська акцентує увагу саме на цих двох напрямках, екзистенційному і флористичному, — вони взаємопов’язані. Маю на увазі, що Бог є краса і велич. Я таке усвідомлення пережила, побачивши безмежжя Атлантичного океану.

У квітковій серії — і набухлі піони, які ледь утримуються на стеблах, і жовтогаряче розмаїття тюльпанів, і лілії, від запаху яких паморочиться голова, і вишукані іриси, і тендітні проліски та розквітла верба, і соняхи, кожен із яких схожий на сонце... Відчутно, що, малюючи їх, художниця гралася з кольорами і відтінками. Часом колір гармонійно переходить в інший, близький до попереднього. А інколи й дисонує з тим другим, таким чином відокремлюючи квітку від квітки і створюючи оригінальний букет, наче щойно з рук флориста котрогось із столичних елітних квіткових бутиків.

До речі, кожна з картин Лілії Пашинської, перш ніж її хтось побачить, проходить своєрідне «затвердження» у вчителя — народної художниці України Ніни Божко. Мисткині доволі часто бачаться, говорять про мистецтво і життя. Часом у тих розмовах народжується нова ідея для втілення. Однак частіше задум підкидає саме життя, точніше, світ — коли на нього, за словами пані Лілії, дивитися широко розплющеними очима.

Цієї весни вона купила оберемок тюльпанів. Вдома такої місткої вази не знайшлося. Поклала їх недбало у відро. Ота недбалість і стала «фішкою». Тюльпани, що називається, «в свободі» схилилися на краї відра чи один на одного і створили композицію, яка виглядала так природно. Щось на зразок нині модної «рваної» стрижки для жінок.

Взагалі художниця полюбляє писати з натури, особливо літом, коли все буяє. Природа для неї — один із основних натхненників.

— У мене ніколи немає такого внутрішнього відчуття, що картина закінчена, — розповідає пані Лілія наостанок. — Навіть коли вона вже в домашній експозиції чи комусь подарована. Все думається: а якщо ось те переробити... Або он те. Це я до того, що народження картини — процес несподіваний, захоплюючий і тривалий.

P.S. 15 вересня виставка Лілії Пашинської відкриється на її малій батьківщині — в Коростишеві на Житомирщині.