Творець українського авангарду

Уродженець Херсона (а сталось це 22 червня 1886 року), міста, яке дало українському мистецтву авангарду ціле сузір’я імен — Д. і В. Бурлюки, О.Кручених, М.Ларіонов, В.Мейєрхольд, — Євген Сагайдачний ще в дитячому віці переїхав до Петербурга. Закінчивши Першу гімназію, юнак вступає на юридичний факультет університету, але швидко залишає навчання. Влаштувавшись юнгою на торговому кораблі, відвідує Каїр, Константинополь, Неаполь. Там він мав можливість ознайомитися з єгипетським, візантійським та ренесансним мистецтвом, а також із сучасними  європейськими течіями кубізму та футуризму.  Його покликанням стає малярство і скульптура. Однак Петербурзька академія мистецтв з її «засушеним академізмом» не вабила Сагайдачного.  Він навчається у приватних студіях-майстернях професорів-художників Д.Кардовського та Я.Ціонглінського, популярних в молодому мистецькому середовищі столиці. Певний час художник відвідує заняття в училищі барона Штігліця, де активно пропагувалися пошуки в царині народного мистецтва.

Захоплення авангардом приводить молодого Сагайдачного до мистецьких угрупувань «Венець» Д.Бурлюка та «Треугольник» Н.Кульбіна, там він виставляв свої твори у 1909—1910 рр. У листопаді 1909 року молоді мистецькі сили Петербурга створили мистецьке об’єднання «Союз молодежи», у якому Євген Сагайдачний відігравав значну роль. Перша виставка новоутвореної групи відбулася у березні 1910 року в Петербурзі та Ризі. Сагайдачний експонував свої авангардні композиції «Медальйон» і «На світанку». Того ж року художник виставив свої твори в Москві, на виставці найрадикальнішої авангардної групи Росії — «Бубновый валет».

Випробувавши себе в різних напрямках авангардного малярства, художник, разом із С.Бодуен де Куртене, ученицею школи Михайла Бойчука паризького періоду, та М.Ле-Дантю, якому належить честь відкриття творчості грузинського примітивіста Ніко Піросманішвілі, на виставках «Союзу» пропагує «ідею первинності в мистецтві примітиву та народної творчості».

«ВУЛИЦЯ»

  За порадою С.Бодуен де Куртене, 1911 року Є.Сагайдачний їде до Львова, де група «неовізантистів» М.Бойчука готується до фрескових розписів молільні Дяківської бурси. Під керівництвом Бойчука Євген вивчає техніку та пізнає секрети темперного яєчного розпису, знайомиться з основними засадами бойчуківського «неовізантизму». Зараз важко встановити, які розписи молільні були виконані художником, але взявши у них участь, Євген Сагайдачний об’єднав у єдину цілісну систему мистецтво українського авангарду, що розвивався по обидві сторони кордону.

Повернувшись у Росію, художник, разом з українськими мистцями М.Ларіоновим та Г.Гончаровою, прихильниками мистецтва примітиву, у 1912—1913 рр. виставляється в лівому об’єднанні «Ослиний хвіст». Твори цього періоду — «Турки у човнах», «Вулиця в Туреччині», «Носильники», «Мул», «Коні» — за стилістичними ознаками можна визначити як «неоімпресіоністичний примітив».  У наступні роки Є.Сагайдачний губиться серед строкатої невизначеності атмосфери мистецького життя Москви і Петербурга.

«АВТОПОРТРЕТ»

Восени 1917 року Є.Сагайдачний переїжджає до Києва, працює художником у театрах міста. У 1919 р. Українська академія мистецтва відряджає мистця до Ніжина — підвищити підготовку мистецьких кадрів у художніх майстернях. А далі  — у Миргородський керамічний технікум, де він викладав рисунок, малярство та скульптуру.

Восени 1925 року було організовано АРМУ. До складу її ініціативної групи, поряд із Д.Бурлюком, А.Петрицьким, М.Бойчуком, В. Седлярем, І.Вроною, входив і Є.Сагайдачний.

Окрім живопису, творчо-стилістичні пошуки Є.Сагайдачного проявилися у скульптурі, яку можна умовно охарактеризувати як «кубофутуристичний бойчукізм». Однак пластичні композиції — «Робітник з молотком», «Жінка навколішки», «Жінка в плахті», «Жінка, яка молиться» — відомі лише з літературних джерел: їх знищили в період боротьби з «антинародним формалізмом». У  зв’язку з початком  масових репресій проти діячів української культури 1932 року Сагайдачний змушений був перевестися у пролетарський Луганськ  — для викладання художніх дисциплін на робфаку по підготовці вступників до реорганізованого Київського інституту пролетарської мистецької культури. Він вчив майбутніх студентів малювати фрески та самим виготовляти темперні фарби, розтираючи природні пігменти з яєчним жовтком. За сумісництвом викладав  рисунок та живопис у художньому технікумі Луганська (1932—1936) та Дніпропетровська (1936—1937). Після участі в офіційних виставках  в Луганську (1934) та  Сталіно (1935),  твори художника попали під графу «формалізму». Однак звинуватити одного із засновників російського авангарду в «українському буржуазному націоналізмі» не вдалося, що й зберегло Є.Сагайдачному життя трагічного 1937 року.

...У середині 1950-х рр.,  разом з художниками-бойчукістами — киянином Сергієм Колосом та львів’янином Охрімом Кравченком — Сагайдачний започаткував виїзди на пленери мальовничих краєвидів Яворова, Ясенова, Річки, Брусного та Пістиня. Львівські художники кола Р.Сельського та Г.Смольського більше полюбляли «карпатські сезони» у Дземброні та Космачі, запроваджені ще К.Сіхульським. До цього періоду належать твори — «Верб овець» (1956), «Дорога на Пістинь» (1957), «Дорога на Яворів» (1958), «Смодне» (1959), «Околиця Косова» (1960).

Спекотного серпневого ранку, як завжди, Євген Сагайдачний вибирався з улюбленим етюдником на мандрівку у гори. Та серце сімдесятип’ятирічного художника не витримало далекої дороги... А посмертна виставка творів Євгена Сагайдачного відбулась у Львові 1969 року.