«У край»

Учора у львівському Палаці мистецтв відбулося відкриття виставки «У край», яка об’єднала полотна чотирьох сучасних українських художників. Вони різні за віком, працюють у різних стилях та використовують різні мистецькі техніки, однак згруповані за іншим, глибшим принципом. Про який принцип ідеться — ми говоримо із Сергієм ЯРОЦЬКИМ, художником та куратором виставки.

— Пане Сергію, у назві «У край» можна прочитати дуже багато сенсів...

— Мені б як раз і хотілося, щоб їх, ці сенси, шукали якомога більше. Забагато сенсів не буває. У цій назві — і «край» як «межа», і «край» як «країна», і «вкрай» як «досить»... Можна по-різному прочитати цю назву, і кожна інтерпретація буде правильною.

— Хто ті чотири художники, які беруть участь у виставці? За яким принципом вони об’єдналися?

— Це Вікторія Ковальчук (Львів), Роман Гургула (Галич), Богдан Бринський (Івано-Франківськ) та я. Це об’єднання сталося саме собою. А щодо принципу... Ми часто почуваємося ніби на межі пульсуючого живого та заскорублого мертвого. Водночас сфера ідеального майже ніколи нас не полишає, ми живемо із прагненням до ідеального. Та ідеали вивітрюються. Знаєте, край є всьому, проте, в той самий час, немає більшої неоднозначності, аніж це поняття. «У край» до межі ідеального і відсутності ідеального. «У край» до межі поезії з філософією. «У край» до межі історичного і надісторичного.

Я прагну донести до людей своє бачення апофатизму сьогоднішнього світу. У християнстві, як відомо, існує тривала традиція апофатизму, тобто «описів» Бога як Абсолюту, шляхом послідовного відкидання («заперечення») всіх визначень, що приписуються йому, як неспівмірних із Його природою. Яскравими представниками апофатичного богослов’я в християнстві є Діонісій Ареопагіт та Григорій Нісській. Це до слова. Чому апофатизм? Я вважаю, що правильне усвідомлення цього явища допомогло б нам жити сьогодні. Справжній апофатизм проти апофатизму. Знаєте, як казала Ліна Костенко: коли ми вже навчимося говорити з приставкою «НЕ»?

— Ви художник, але водночас куратор. Чи не виникає труднощів із поєднанням цих двох іпостасей?

— Я ніколи б не подумав, що мені доведеться виступати в ролі куратора. Хоча це приходило до мене вже досить давно. Коли я почав розписувати церкву, я зрозумів: мені потрібні помічники. Процес розпису церкви Петра та Павла, що в селі Давидів, біля Львова, до речі, триває вже більше чотирьох років, і досі не завершений. Так і з виставками. Сьогодні значно цікавіше, а також простіше, у фінансовому сенсі, організовувати щось, як кажуть у нас, «до купи», тобто разом. Якщо люди об’єднані однією ідеєю працювати, то працюється значно легше та простіше. Основне — щоб думки співпадали.

— А яка думка є спільною для художників у цьому проекті?

— Таких, на мій погляд, доволі багато. Знаєте, я гадаю, що глобально люди поділяються на дві групи, які мають дуже різні менталітети: ті, які люблять, щоб їм показували дорогу, щоб їх вели, а також ті, хто прагне все знаходити самостійно, які шукають свої власні шляхи. Думаю, ми належимо до другої групи.

— Чи означає це, що ви проти всіляких «-ізмів», що часто переслідують кожного із нас?

— Думаю, так. Бо художників ці «-ізми» переслідують наполегливіше, аніж інших людей. Не зчуєшся, як ти вже вгруз у ідеологічній «павутині» означень з усіляких «-ізмів». А чим вільніша людина від них, тим легше їй побачити та відчути справжнє, «живе», мистецтво.

Виставка «У край» працюватиме щодня до 24 травня у виставкому центрі «Львівський Палац Мистецтв».