Анатолій ТОЛСТОУХОВ: Єдиний кандидат «лежить» під купою сценаріїв...

— Регламентний комітет Верховної Ради заявив про наміри домагатися складення вами депутатських повноважень як несумісних з роботою у виконавчій владі. Чи збираєтеся ви добровільно відмовлятися від депутатського мандату?

— Найближчим часом я прийму рішення. Це питання пов’язане не тільки з тим, де мені бути — в уряді чи в парламенті. Значною мірою це — питання про долю фракції НДП, а отже, — моєї відповідальності перед партією. Якщо я побачу, що зі складенням мною депутатських повноважень фракція опиниться на грані розпуску, звичайно, я піду з Кабміну. Інша справа — якщо вдасться зробити так, що фракція матиме 14—15 депутатів. Де я буду більше необхідний — у фракції чи в Кабміні, там і залишуся.

— У вас є рецепт, як врятувати фракцію, не залишаючи уряду?

— Є. Але поки що про це говорити рано.

— Які фракції чи групи можуть «позичити» депутатів ендепістам? Чи ведуться переговори з «Нашою Україною» чи іншими опозиційними фракціями?

— Пропонувати людей нам можуть і будуть різні фракції, зокрема й опозиційні. Однак це ще не означає, що будь-які пропозиції нами прийматимуться.

— Як ви можете прокоментувати крок Олександра Карпова? Наскільки, на вашу думку, відповідає дійсності версія, яку озвучили деякі ваші депутати щодо того, що цей крок організований певними недружніми НДП політичними силами?

— Олександр Миколайович — досвідчений політик. Наскільки мені відомо, він йшов до цього рішення вже давно і прийняв його самостійно. Тобто звинувачувати в цьому якусь політичну силу безпідставно.

— Iз боку політичних сил, в руках яких є реальна влада, продовжують лунати заяви про наміри висунути єдиного кандидата на президентські вибори. Водночас ваша партія не приховує того, що збирається йти на вибори із своїм кандидатом. Тож наскільки реальною чи, навпаки, примарною, є на сьогодні ідея щодо єдиного кандидата від сил більшості?

— Питання єдиного кандидата — лакмусовий папірець для влади. Сьогодні ймовiрний єдиний кандидат «лежить» під купою сценаріїв політичної реформи, законопроектів щодо конституційних змін, корпоративних інтересів... Усе це щедро оздоблено амбіціями, інтригами тощо. Мабуть, так буде, доки не розвіється туман невизначеності, яким сповита політична Україна. Завдання номер один для України — максимальна політична консолідація суспільства. Це неможливо без політичної реформи. Політична реформа в часі збігається з виборами президента. Влада все зробила, щоб у неї були сильні опоненти. Звідси висновок: без єдності влади, без єдиного кандидата від неї перемога провладних сил на виборах неможлива.

— Уже кілька місяців поспіль продовжуються розмови про можливість відставки уряду Віктора Януковича. Чи відчуває на собі уряд намагання з боку тієї чи іншої політичної сили відправити його у відставку?

— Розмови про ймовірність відставки уряду — це повітря, в якому він працює. Особливо це відчувається під час загострення політичної ситуації, і нинi саме такий час. До того ж більшість сценаріїв, з якими політтехнологи пов’язують наступні вибори, мають нести в собі певну «інтригу». Для багатьох вона — у відставці уряду. Отже, повітря густішає, робиться менш прозорим, — як каламутна вода в річці. Звідси легко зрозуміти, кому вигідні сценарії відставки уряду.

— До завершення нинішньої сесії Верховної Ради залишилося практично два сесійні тижні. Якщо парламент не проголосує за цей час проект закону про політичну реформу у першому читанні, її здійснення до президентських виборів стає неможливим навіть теоретично. Як ви розцінюєте шанси депутатів знайти порозуміння?

— Ключ до політреформи, тобто конституційних змін, — у числі 300. З погляду простої арифметики все просто: більшість плюс КПУ. Але проект закону про вибори (на пропорційній основі) робить арифметику вищою математикою, оскільки депутати-мажоритарники мають свою позицію. Якщо додати, що, образно кажучи, замок потрібно постійно змащувати, щоб не заїржавів, то зрозуміло: проблем попереду дуже багато.