АТЛАНТИЧНИЙ ПРИЗОВ

Сказати, що після Празького саміту в штаб-квартирі НАТО в Брюсселі панує якийсь особливий настрій, було б неправдою. До розширення Альянсу готувалися давно, й ухвала про початок переговорів з Румунією, Болгарією, Словаччиною, Словенією, Латвією, Литвою та Естонією знаменує «лише» черговий етап роботи над трансформацією НАТО. Протоколи про приєднання має бути підписано та ратифіковано до літа 2004 року. Однак відсутність екзальтації у Брюсселі не заважає усвідомленню того, що тепер Північноатлантичний Альянс справді став іншим. Адже всі запрошені до переговорів про вступ країни раніше так чи інакше входили до блоку, що протистояв НАТО, і пройшли довгий шлях серйозних внутрішніх трансформацій.

Празька хвиля розширення Альянсу не остання. Насамперед йдеться про Албанію, Македонію та Хорватію, яких поки не запросили до переговорів про вступ. «Хто знає, які ще країни зможуть приєднатися до НАТО в майбутньому?» — багатозначно додають в розмовах з українськими журналістами чиновники брюссельської штаб-квартири.

Від деяких працівників НАТО, наприклад, від військових, можна почути й іншу оцінку результатів Празького саміту. За їхніми словами, вони тільки починають відкривати світ, що лежить на схід від Відня. У 1999 році відкрили для себе Польщу, Чехію й Угорщину, а тепер — черга за наступними сімома запрошеними державами.

«М’ЯЧ НА ВАШОМУ ПОЛІ»

Говорячи про перспективи нашої країни, представники штаб-квартири НАТО дуже обережно вживають слово «членство», не покладаючись навіть на стилістичні відтінки таких означень до нього, як «ймовірне» чи «бажане». Натомість усіляко наголошують на своєму переконанні в належності України до «євроатлантичного простору» чи то «регіону» або «спільноти». «Хто говорить, що НАТО не зацікавлене в Україні? — обурюється прес-офіцер Роберт Пщел. — Якщо не вірите нам, функціонерам штаб- квартири, повірте керівникам 19 країн-членів Альянсу, які ухвалили Декларацію Празького саміту а в ній — дев’ятий пункт, присвячений розвитку відносин з Києвом».

Крім неодноразово цитованого дев’ятого пункту Декларації, існує ще й ухвалений комісією Україна — НАТО План дій та План цілей на наступний рік. План дій Україна — НАТО поки що не представлений широкому загалові, як говорять українські дипломати, за обопільною домовленістю. Люди, які мають у своєму розпорядженні цей документ, не розлучаються з ним ні на хвилину, ховають у течках і відмовляються надати журналістам можливість зробити копію одинадцяти сторінок. За словами речника Альянсу Іва Бродера, цей документ був розроблений для того, щоб «допомогти Україні провести важливі реформи в обороні й економіці, які б допомогли Києву досягти його кінцевої мети — бути в євроатлантичній сім’ї націй». За словами пана Бродера, План дій Україна — НАТО не є Планом дій з набуття членства, однак за структурою вони дуже схожі. Як розповів прес-офіцер Роберт Пщел, цей дуже серйозний документ обумовлює підняття політичних, економічних, оборонних стандартів в Україні. «Це наша відповідь на ваше прагнення вивести відносини України й НАТО на новий рівень», — сказав пан Пщел. За його словами, виконання завдань Плану сприятиме значним зрушенням у розвитку України як держави, адже документ обумовлює, зокрема, гарантії захисту прав людини, цивільний контроль над збройними силами, реформу армії, поліпшення роботи Міністерства з надзвичайних ситуацій, Міністерства внутрішніх справ тощо.

Співрозмовники в Брюсселі наголошують, що подальший розвиток відносин залежить від дій української сторони. «М’яч на вашому полі», — каже Ів Бродер. Ще образніше висловився Генеральний секретар НАТО лорд Джордж Робертсон (його першою зустріччю з пресою після повернення з Праги стала розмова з українськими журналістами). «План дій — це не магічний рецепт, а звичайне меню», — сказав він, наголосивши, що швидкість виконання плану залежить насамперед від самої України. Посол України при НАТО Володимир Хандогій у свою чергу запевняє, що «в плані дій немає нічого такого, чого б Україна не планувала робити й без цього документа».

Найбільшою проблемою в стосунках між Києвом і Брюсселем залишається ситуація довкола «Кольчуг». «Проблема не зникне сама собою, — говорить лорд Роберстон. — Ми будемо й надалі тиснути на українське керівництво, щоб отримати відповіді». При цьому Генеральний секретар НАТО запевняє, що між Альянсом та українською державою конфлікту немає, а популярні сьогодні в західній пресі порівняння Президента Кучми зі Слободаном Мілошевичем називає «недоречними і несправедливими». Володимир Хандогій наголошує, що на засіданні в Празі Ради Євроатлантичного партнерства, в якому брав участь Президент Кучма, жодна делегація питання «Кольчуг» не ставила. Український дипломат впевнений, що йдучи назустріч Заходу, Київ тільки виграє, скориставшись, наприклад, слушними порадами щодо створення системи громадського контролю за армією. Якщо ж вимоги, які пред’являтимуть Україні, наприклад, у справі «Кольчуг», суперечитимуть чинному законодавству, Київ їх в жодному разі не виконає. Взагалі, вважає Володимир Хандогій, «якщо хтось захоче використати ситуацію в політичних цілях, це не піде на користь відносинам України й НАТО».

«РОЗШИРЕННЯ НАТО — ЦЕ НЕ КОНКУРС «ЄВРОБАЧЕННЯ»

Спостерігаючи за тим, як «чудовій сімці» країн запропоновано вступити в НАТО, думаєш, що Україна принаймні від декількох з них не так сильно відстає. Однак така позиція у випадку з НАТО не проходить, як і в першому класі не проходило казати вчительці, що «у Василька в домашній роботі є помарки, але йому поставили «чотири», а мені «три». На закиди журналістів, що та ж Румунія має не набагато ліпшу ситуацію, ніж Україна, прес-офіцер Роберт Пщел відповідає так: «Як можна порівнювати Дунай з Дніпром? Обидві річки дуже красиві. Просто хтось подорожує Дніпром, а хтось — Дунаєм. А розширення НАТО — це не конкурс «Євробачення». Той, хто давно й вдало працював, дістав запрошення стати членом Альянсу».

На нагадування про те, що Румунія, яку запрошено стати членом НАТО, має неврегульоване питання кордонів з Україною, Джордж Робертсон заявив таке: «Ми не дискфаліфікуємо країну, якщо в неї є невирішені питання по кордонах. Маю надію, що румунське та українське керівництво співпрацюватимуть, щоб вирішити цю проблему дружнім шляхом. Це питання між Бухарестом та Києвом, а Брюссель тут ні до чого».

Чи може Україна отримати опосередковану користь від розширення НАТО? На думку Володимира Хандогія, може хоча б у Програмі «Партнерство заради миру». Кількість її учасників тепер скоротилася з 27-ми до двадцяти — сім держав стануть членами НАТО і вперше кількість членів Альянсу перебільшить кількість учасників ПЗМ. На думку деяких, зокрема Володимира Хандогія, це приведе до зростання ваги, активізації діяльності тих країн, які залишилися в ПЗМ. Щоправда, серед представників штаб-квартири НАТО є як ті, хто підтримує цю думку, так і ті, хто не прогнозує особливих змін у роботі в межах «Партнерства заради миру».

Зважаючи на визнаний у світі досвід українських військових миротворців, Київ був би зацікавлений у можливості співпраці з Силами швидкого реагування НАТО, створення яких ухвалено в Декларації Празького саміту. Передбачається, що ці сили кількістю 20 — 21 тисяча чоловік буде створено не пізніше жовтня 2004 року. Можливо, чисельність Сил швидкого реагування буде більшою — за рахунок резерву. Дислокуватимуться вони в різних країнах і швидко мобілізуватимуться, якщо на те буде рішення Ради НАТО. Сподіватися, що українські військові зможуть увійти до складу Сил швидкого реагування НАТО, поки що марно. Категорично заявлено, що «суперсили» створюватимуть зі спеціалістів країн-членів Альянсу. Однак залишаються, зокрема, питання транспортного, вантажного забезпечення цих військ. У Брюсселі припускають, що тут Україна могла б позмагатися за свій внесок.

В розмовах з українськими журналістами пред ставники НАТО особливо часто повторюють, що сьогодні Альянс значно відрізняється від того, яким він був навіть десять років тому. НАТО перетворилося з союзу з колективною відповідальністю за оборону його членів на центр партнерства між країнами, які співпрацюють заради поширення зони безпеки. «Ми формуємо мир», — говорять співробітники як штаб- квартири НАТО, так і штабу Верховного Головнокомандувача Об’єднаними Збройними Силами НАТО в Європі. Військові обов’язково наголошують, що в першу чергу є солдатами своїх країн, представляють національні оборонні відомства — недарма кожен носить військову форму своєї держави. Вони говорять, що користь для розбудови інфраструктури їхніх країн, розвитку технологій, розробки ефективних систем запобігання природним лихам сьогодні компенсує витрати, які держави несуть через членство в НАТО. До того ж спільні стандарти демократії, поваги до прав людини є запорукою політичної стабільності держав-членів Альянсу. НАТО прагне, щоб ці ж стандарти поділяли і його сусіди, ті, хто прагне членства чи ладен просто співпрацювати — заради того, щоб «євроатлантичний простір» був не просто красивим висловом, а й реальністю. І це для політичних класів тих країн, які дійсно хочуть стати частиною цього простору, є добрим стимулом поводитись цивілізовано як у себе «вдома», так і «на людях».

Київ — Брюссель — Монс — Київ

ПРЯМА МОВА

Володимир ШКІДЧЕНКО, виконуючий обов’язки міністра оборони України, інтерв’ю телеканалу «1+1»:

— Нашу громадськість цікавить фінансове питання, — чи не буде непосильним для України з фінансового погляду виконання заходів Плану дій Україна — НАТО. Відразу скажу — ні. План дій, який розробляли в Україні, узгоджений з експертами НАТО, дуже тісно узгоджений із Програмою реформування і розвитку Збройних сил.

Олександр ВЕРШБОУ, Посол США в Росії, Інтерфакс:

— Хорватія вказала на те, що бажає стати членом НАТО, так само заяву про намір зробили Грузія, Україна та кілька інших країн. Але я можу сказати, що це питання знаходиться далеко за горизонтом, коли ми серйозно зможемо розглядати потенційних учасників наступного раунду розширення НАТО... Альянс продовжує проводити політику відкритих дверей, і будь-яка європейська демократична держава, враховуючи Росію, яка бажатиме стати членом НАТО, зможе подати заявку на вступ.