Аукціон подій п.Хвостіва № 150

НА ЧОЛІ АМЕРИКИ ЗНОВУ БУДЕ АРТИСТ

У Бостоні пройшли теледебати між претендентами на американський престол. Марк Твен ще наприкінці минулого століття сказав, що в США настала монархія. Боротьба, як між двома гілками королівського знатi, точиться між республіканцями і демократами. «І влада, — підкреслив Твен, — часто передається всередині однієї партії спадково». Абсолютно підтверджуючи слова великого письменника, кандидатом від республіканської партії на американський трон став Джордж Буш-молодший, а кандидатом від демократів — Альберт Гор.

Не знаю, але враження, що КП (так пишуть в одній з київських шкіл з математичним нахилом особливо обдаровані дiтки, коли два з п’яти прикладів розв’язано, а як вирішити інші — ясно: «КП» — «коню понятно»), переможе Гор.

Причому це станеться головним чином через його яскраву зовнішність і самовпевнені манери.

Гор на теледебатах разюче нагадував Рейгана двадцятирічної давності. Тоді той ефектно переміг Джимі Картера, на таких самих теледебатах.

Причому Альберт до смішного повторив вислів Рейгана щодо свого супротивника: «Я не сумніваюся в його досвідченості, але я проти справедливості деяких його думок». Та все це помножити на горську привабливість, нахабну усмішку і самовпевненість. Тобто на все те, чого катастрофічно бракує Джорджу Бушу-молодшому. Він набагато помітніше хвилювався і був тому навіть дещо некоректний у висловах щодо свого конкурента.

Прихильникам Гора імпонує, що він «грає роль такого собі хлопця-друзяки». Проте, за його власним твердженням, виборцям подобається вибирати «такого ж хлопця, як і вони, але щоб він був трохи розумнішим».

Ортодоксальний Джордж Буш- молодший, який навішує на Гора гріхи Клінтона, може припасти до душі хіба що тільки немолодим американцям. Та «чарівного» Альберта йому навряд чи «переламати». Адже зараз усе вирішує не битва ідей, а боротьба образів. І в цьому шоу насуплений консерватизм Буша слабо конкурує з усміхненим артистизмом Гора.

КУЛЬТивування

Сподвижники президента Путіна пішли на ідеологічний прорив. Причому з ленінсько-сталінським розмахом.

У Санкт-Петербурзі випустили підручник для дітей з біографією Володимира Путіна. Розповідалося там про те, як маленький Володя не любив поганих людей, а любив хороших.

Не забуто в підручнику і партію «Єдність», вона ж «Ведмідь», що привела маленького Володю на трон.

Напевно, і віршик Володимира Володимировича Маяковського «Що таке добре і що таке погано» осучаснять з поправкою на президента. Так само можна чекати актуальних творів на зразок «Я себе під Путіним чищу» або: «Медведь» и Путин — близнецы,
не встать-умереть.
Словесной не место мути!
Мы говорим Путин,
подразумеваем — «Медведь»,
мы говорим «Медведь»,
подразумеваем — Путин!

Або: Взлетела Путина звезда
И партии «Единство».
Светить везде, светить всегда,
И никакого свинства!

Порадувала і Псковська область, де недавно побував російський лідер. Там уже відкрилася екскурсія, що носить горду назву «Місцями, які відвідав Володимир Путін».

Та це ще не все. Як повідомила тамтешня преса, «президент контактував з народом», що виявилося в тому, що Володимир Володимирович у якоїсь старенької на базарі з’їли огірочка. Наступного дня в тій самій місцевій газетці було надруковано рецепт солiння огірків від тієї самої старенької. Оперативно працює путінський почет.

Якщо й далі буде продовжуватися в тому ж дусі, то на мавзолеї коли-небудь доведеться і втретє міняти прізвище. Адже ці акції вже й політичною рекламою не назвеш. Дуже вже близько до культу особи (чи не особи, та все одно — культу).

Пропоную сценарій політико-історичного ролика.

Чорні клуби диму. У них насилу можна розрізнити російське знамено, що тріпотить під вітром.

Голос за кадром: «Початок ХХ століття. Росія. Распутін...»

Потім у кадрі тільки миготять листи календаря.

Клуби диму стали ще чорнішими, прапор ще менш видно.

Голос за кадром: «Кінець ХХ століття. Росія. Два — Путін...»

По НТВ такий ролик запросто б запустили. А по РТР — навряд чи. Не ті, скажуть, історичні паралелі. Та хіба з Леніним-Сталіним — ті?!

СТАЛКЕР-2

Якщо продовжити слова Миколи Васильовича Гоголя про те, що на Русі є дві біди: погані дороги та дурні, то можна додати й третю — чиновники.

І ніколи між нещасними обивателями і владою не було НОРМАЛЬНИХ І ФУНКЦІОНАЛЬНИХ посередників. Але тут народний депутат, голова Комітету ВР з питань захисту свободи слова та інформації, лідер парламентської фракції СДПУ (о), а також почесний президент телеканалу «Інтер» Олександр Зінченко сказав: «Проблеми повинні вирішувати професіонали. Спроба стукати в двері влади без професіоналів — дуже велика наївність».

Ні, що ви, Олександре Олексійовичу, ми, тобто народ, давно це зрозуміли! Вже давно ніхто і не стукає! Але раптом комусь ДУЖЕ ЗНАДОБИТЬСЯ.

Тому пропонуємо (і навіть просимо!) абсолютно офіційно відкрити контору, де за певні суми хороші професіонали будуть провідниками до тих чи до інших дверей влади. Чим вищі двері — тим дорожче. Чому б не легалізувати подібні послуги. Адже вони все одно існують. Ось голландці, наприклад, певний вид послуг уже легалізували. (Читайте нижче).

ГОЛЛАНДСЬКА ПРАГМАТИЧНІСТЬ

У Нідерландах днями легалізовано проституцію. Точніше кажучи, професія повії легалізована була ще 1988 року. Тоді путана стала повноцінною трудівницею. Але самі публічні будинки і тим паче сутенери перебували під забороною.

З 1 жовтня голландські борделі будуть називатися за документами «фірмами, що надають сервісні секс-послуги», а сутенери — «бізнесменами».

Прагматичні голландці впровадили ці законодавчі новини, щоб із зазначених закладів стягувати податки. Мало того, кваліфікаційні комісії будуть видавати сертифікати, в яких від сутенерів-бізнесменів вимагатиметься хорошої освіти, певного рівня культури тощо.

У цьому щось є: голландці борються за рівень культури навіть у своїх публічних будинках. А в нас на розборки в тому самому парламенті подивишся — хоч подібні кваліфікаційні комісії створюй...

ЧОМУ «ГУД БАЙ» СТРЕЙЗАНД КОШТУЄ ДОРОЖЧЕ, НІЖ ПРОЩАННЯ КОБЗОНА

Барбара Стрейзанд дала прощальний концерт у Нью-Йорку. Квитки коштували 2500 доларів. Напевно, вона всерйоз прощається зі сценою, тому й ціна — відповідна. Щоб замість пенсії вистачило.

А то ось, наприклад, Кобзон буцімто розпрощався з естрадою, а все співає і співає. Без кінця-краю. На кожному фестивалі, вечірці чи без причини.

Англійці йдуть не прощаючись, а наші люди прощаються, та не йдуть. Тому й ціна на концерт Йосипа Давидовича дещо менша, ніж на Стрейзанд. Він потім добере. Кількістю!