Економіка рідна моя. ТIНЬОВА
Якщо виходити з поважності і фундаментальності, з якою розглядалися ці питання — держбюджет та Послання Президента, то недоосвіченій людині могло навіть здатися, що саме від того, з дефіцитом чи профіцитом буде прийнято підсумковий документ, або ж чи узгоджували автори Послання Президентові ідеї з економічними програмами уряду, залежатиме життя (про добробут мова не йде) наших громадян.
Не залежатиме.
Ну й що з того, бюджет прийнятий (з винесеними за його рамки найважливішими пунктами)? Ну нехай навіть припустимо, що він виконуватиметься, принаймні захищені статті, тобто ті, від яких залежить доля держави. Наприклад, стаття про оборону країни. Хай хто-небудь спробує оцінити, а скільки за передбачені статтею кошти реально можна закупити сучасних танків. Отож. То яка там надійна оборона держави! А що мовити про незахищені пункти бюджету, приміром, витрати на ту ж науку? Запланованих коштів вистачить хіба що на пристойні похорони вітчизняного інтелекту.
Проте народ, незважаючи на бурхливу діяльність бюджетотворців і бюджетозатверджувачів, все ж живе. Живе, чимраз менше озираючись на державний бюджет — той головний державний документ для пересічного громадянина, який має бодай які- небудь плани власного господарювання, не такий уже й цікавий. Для наповнення власного бюджету наші громадяни (по всій суспільній вертикалі) шукають інші шляхи.
ЯКА ЕКОНОМІКА НАС ГОДУЄ? І ОДЯГАЄ?
Відтоді, як ми почали жити по-новому, наш лексикон неухильно збагачується новими термінами й поняттями — і в політиці, і в економіці. Один із найпопулярнiших виразів, який вживається сьогодні в Україні, починаючи від Президента, прем’єр-міністра чи спікера Верховної Ради і аж до бабусь-пенсіонерок, які теж емоційно аналізують економічні проблем, — це тіньова економіка. Щоправда, від того, на якому слові — тіньова чи економіка — натиснути, скажімо, в палкій дискусії в сесійному залі чи на науковій конференції з економічних проблем, сформульованих у Президентовому Посланні, дуже і дуже залежить, яка ж економіка злочинніша стосовно нашого народу: тіньова чи та, для бурхливого розвитку якої навіть де-факто гвалтовно реформовано Верховну раду — ну, звісно, щоб забезпечити ефективне продукування потрібних законів, за порушення яких потім третя гілка влади (поки що нереформована) суворо каратиме.
З юридичного боку тут потрібне деяке уточнення, бо в тому, що в Україні огульно називають «тіньовою економікою», в цивілізованих державах розрізняють принаймні дві складові: «кримінальну торгівлю» (black market) та «паралельну економіку» (lidden economy). Хоча обидві складові грунтуються на створенні вартості поза правовим полем чинних у державі законів, тобто взаєморозрахунки в операціях купівлі-продажу не зареєстровані офіційно, проте між ними все ж є суттєва різниця.
«Кримінальна економіка» охоплює незаконне виробництво продукції та надання послуг. Вона вельми мало залежить від рівня економічного добробуту середньостатистичного громадянина, і до неї мають схильність поодинокі несвідомі елементи.
Продукція ж «паралельного» сектора економіки є цілком легальною, але переходити в паралельну економічну площину спонукає неефективність економічного управління в основній, державній площині. Деякі економісти вирізняють три її види. По- перше, це домашнє виробництво i натуральна економіка. Це та частина народного господарства, яка створює продукти праці, що не отримують товарної форми, не кажучи вже про грошову; тому податками від неї державна скарбниця не поповнюється. Другим є неформальний сектор, який складають дрібні виробники, наприклад селяни, що продають власну продукцію на ринку, чи таксисти — власники машин, І нарешті найбільший в Україні — прихований сектор «паралельної економіки». Він пов’язаний з порушенням чинних законів, створених Верховною Радою. Мета — банальна: уникнути сплати непомірних податків чи мита.
Колись у статті в «Аргументах і фактах» відомий економіст Олег Соскін, директор Інституту трансформації суспільства і керівник проекту видання науково-аналітичного журналу «Економічний часопис», назвав її найбільш здоровою частиною нинішньої економіки. Можна ще додати — найбільш перспективною.
Як економіст-теоретик О.Соскін, звичайно ж, і обгрунтував своє твердження. Він вважає, що, на відміну від державної економіки, якою управляють державні чиновники за писаними законами (тобто створеними багатопартійною і багатовекторною Верховною Радою), тіньова економіка тримається на об’єктивних економічних законах, використовує вільно конвертовану валюту (без всіляких коридорів, інтервенцій Національного банку тощо), і дотримується реальних світових цін. Гривну тут залучають тільки тоді, коли виникає необхідність вийти на «поверхню», тобто коли необхідно перейти в інший світ — світ віртуальної (а по-простонародному, придуманої) економіки. Через це, до речі, цим двом основним сегментам національної економіки щонайменше загрожує криза гривні.
Чи можна кількісно оцінити — хоча б приблизно — відсоток тіньової економіки в народному господарстві України? На сторiнках газет, у радіо- і телепередачах різні фахівці, а то й нефахівці дають вельми суб’єктивні оцінки.
Науково обгрунтовані розрахунки обсягів тіньового сектора роблять фахівці-економісти. Зробили це і В.Юринець та С.Лондар у статті з промовистою назвою: «Особливості функціювання тіньової економіки в Україні», опублікованій в останньому минулорічному числі «Економічного часопису». Запропоновані методи грунтуються на врахуванні величини питомого енергоспоживання, на статистичних формулах залежності між рівнем тінізації та рівнем оподаткування юридичних і фізичних осіб, на оцінці грошової маси в державі тощо. Згідно з висновками авторів, у критичні 1993-1994 роки співвідношення між обсягами тіньового та офіційного ВВП було приблизно таким: 0,34:1. Для порівняння, в Росії — 0,6:1, Італії — 0,2:1, Німеччині — 0,08:1, США — 0,065:1, Японії — 0,045:1.
Такий порівняно високий рівень тінізації в пострадянському економічному просторі уже тоді був обумовлений податковим тиском, який О.Соскін називає «економічним шкідництвом» (вредительством). Справдi, в Україні діють близько 40 різних податків і обов’язкових платежів до різноманітних фондiв як на центральному, так і на місцевому рівні. До того ж, податкові закони надзвичайно заплутані й суперечливі. Ще гірша ситуація з інструктивною базою, що налічує понад 5000 різних нормативно-правових актів, значна частина яких функціонує з грифами «секретно» чи «для службового користування». Не стимулюють розвитку вітчизняної економіки необгрунтовані економічно надто великі акцизи та митні збори, які ведуть лише до зростання корупції серед працівників митниць i урядових інституцій.
Економістами знайдено пряму кореляцію між податковим тиском та рівнем «тінізації» економіки. Проте формула справедлива тільки до певного критичного значення податкового надходження як частки ВВП, до якого рідко коли наближаються в розвинутих країнах навіть у часи економічних криз.
«ТІНЬОВИЙ ПРОБІЙ»
У пострадянському соціумі «круте» зростання тінізації економіки почалося одразу ж після того, як за пропозицією «великого економіста» Є.Гайдара взялися за економічні реформи в Росії, а водночас і в усіх колишніх республіках СРСР — як наслідок взаємозалежності їхнiх економічних просторів.
Спочатку величина податкового тиску i відповідно рівень тінізації були помірними й відповідали стандартним статистичним формулам. Проте різке підвищення податкового тиску, починаючи з 1994 року, призвело до лавиноподібного наростання обсягів «паралельного сектора» економіки. Через розвиток специфічних внутрішньо-економічних процесів — закономірний наслідок законотворчої діяльності Верховної Ради та «ефективної» роботи Кабінету Міністрів — ситуація почала виходити з-під державного контролю. Навіть спроби зменшити податковий тиск у макроекономічному плані вже суттєво не впливали на рівень тінізації української економіки.
Економісти називають таку ситуацію «тіньовим пробоєм». Криву залежності між рівнями податків та обсягів «тіні» уже неможливо описати якою-небудь аналітичною формулою, яка дозволяла б робити хоч приблизні економічні прогнози в державі, автори статті в «Економічному часописі» пояснюють такий результат тим, що ситуація в Україні помітно відрізняється від тієї, яка звичайно спостерігається в інших країнах світу. В нашій державі, крім великого податкового тиску на виробників, який ще більше посилюється через нерівномірність розподілу податкового навантаження та несправедливу систему податкових пільг, існують також інші фактори, переважно політичного характеру, які зумовлюють специфічно українське зростання рівня «тінізації» економіки.
Нині багато фахівців сходяться на тому, що офіційна чи державна економіка (якої стосується держбюджет) навряд чи перевищує третину, а то й чверть реальної економіки, тобто контрольний пакет економіки в Україні давно вже в «тіньовиків». Якщо, крім того, врахувати, на яку саме економіку доводиться покладатися в реальному житті основній частині населення, то ця мишача метушня з державним бюджетом та кредитами МВФ i зовсім нецікава: раз, що бюджет навряд чи хто-небудь має намір виконувати; і два, що згідно з бюджетом аж ніяк не передбачається бодай хоч трохи покращити добробут народу, а прогнозовані в Посланні відсотки зростання благополуччя не порівнюються з відсотками інфляції.
Та й традиції в українській економічній політиці давно уже склалися зовсім інші. В ній, на думку політолога Володимира Полохала (газета «День», № 29), «домінують кулуарні форми узгодження та ухвали рішень елітними групами. Схоже, вже відбулося повне зрощення підприємництва і влади, а сама влада перетворилася на прибутковий і досить безпечний бізнес». Отже, виходить, що адміністрація Президента, уряд та Верховна Рада — як процвітаючі підприємці — просто розподіляють між міністерствами та відомствами те, що вдається нашкребти в суціль монополізованій ними Україні. То про які ще там економічні формули може йти мова?
Тому економічна криза в Україні може тільки наростати — з тiєї банальної причини, що рукотворні закони Верховної Ради, навіть реформованої, а отже — слухняної, не враховують закони економічні. І до тих пір, поки державна економіка не грунтуватиметься на об’єктивних законах, саме її справедливіше було б назвати злочинною; зрозуміло, стосовно народу, а не в правовому полі писаних законів.
