Фронт 5-й Український: від Григорія Сковороди до Сергія Кримського

У Дмитра Донцова є хороша праця «Де шукати наших історичних традицій». Можна по-різному ставитись до поглядів Дмитра Івановича, проте важливе саме твердження: навряд чи хтось з українців буде сперечатися з тим, що потрібно визначитися, з якою історичною традицією ми себе асоціюємо. Сучасною мовою ми називаємо це ідентичністю. Донцов закликав починати шукати українських традицій з героїчних часів Середньовіччя і, разом з тим, (увага!) формувати еліту державницького мислення. Така ремарка, як нам здається, важлива для тих, хто сьогодні видає себе за українських націоналістів, які вважають Донцова своїм ідеологом і дії яких часто далекі від державницького мислення. Проте, на превеликий жаль, державницьке мислення й висока національна свідомість (а відтак і відчуття національного самозбереження) не притаманні й іншим політичним силам.

З іншого боку, державницька традиція нації — це не тільки і не стільки традиція урядування. Державницьке мислення не зможе сформуватися без інтелектуальної традиції. І саме її так ревно, як ніяку іншу (бо частина героїчних подвигів, все ж, в історичній пам’яті залишилась), відбирали в української нації. Почасти ми сьогодні відчуваємо не просто наслідки життя без держави — ми втратили нитку, що має з’єднувати сучасників з мислиннєвим процесом попередніх поколінь. А відтак, велику частину розумової роботи доводиться робити заново.

Чернігівські філософи з кафедри філософії та культурології Чернігівського національного педагогічного університету ім. Т. Шевченка 29 червня проведуть ІІІ Всеукраїнські Кулішеві читання з філософії етнокультури. Цього року вони присвячені пам’яті Сергія Борисовича Кримського, і їх тема — «Феноменологія софійності в українській культурі. Запити філософських смислів у мові, мистецтві, літературі». Сергій Кримський у своїх працях, зокрема і у статтях в газеті «День», чимало уваги приділяв поглядам Григорія Сковороди. Чернігівські філософи вибудовують лінію української культурології від Куліша до Кримського. Все це — український світ інтелектуалів, поки що лише частково віднайдений, такий відмінний від світу, в якому вже понад десятиліття за руки й ноги тримають українське суспільство. Але ж лінія інтелектуалів поступово виструнчується. Стають виразними постаті. Відповідно повинні відійти в тінь сили протилежного інтелектуального рівня, які випадково опинилися попереду.

Звичайно, для того, щоб віднайти кінець «інтелектуальної нитки», потрібно перекопати великий історичний пласт. Одна з «пошукових експедицій» — 29 червня в Чернігові. «День» висвітлюватиме чернігівську конференцію. А напередодні — інтерв’ю з одним із її організаторів, академіком Академії наук вищої школи, доктором філософських наук Володимиром ЛИЧКОВАХОМ.

— Цьогорічні Всеукраїнські Кулішеві читання ми присвятили пам’яті Сергія Борисовича Кримського. Цього року сумні роковини. Але це не головна причина теми цьогорічних читань. Ми вибудовуємо своєрідну лінію від фундатора української культурології Пантелеймона Куліша до Сергія Кримського. Це лінія, яка засвідчує безперервність розвитку української науки про культуру. Вже в самій назві конференції «Феноменологія софійності в українській культурі. Запити філософських смислів у мові, мистецтві, літературі» показує специфіку мислення Сергія Кримського, основні мотиви, його внесок у розвиток філософії та культури. Ці ідеї ми хочемо поєднати із сучасними мистецькими, естетичними й загалом культурологічними проблемами. Цікаво, що на пленарне засідання заплановано доповідь, яка пов’язує імена Пантелеймона Куліша й Сергія Кримського. Викладачка з Острозької академії Жанна Янковська підготувала доповідь, у якій за допомогою концепту, який розробив Сергій Борисович, аналізує Кулішеву «Чорну раду». Ось такий цікавий поворот.

Проте констатація самого існування лінії українських інтелектуалів нас не задовольняє. Що далі? Що випливає з цієї лінії?

— Уже рік із нами немає Сергія Борисовича, ми в газеті дуже сильно відчуваємо цю втрату, адже зверталися до нього як до експерта з дуже багатьох питань. Чи відчуває цю втрату українська філософія?

— Буду говорити про українську культурологію як частину філософії. Бо саме в цій галузі він був першим, зіркою першої величини. Культурологія в Україні взагалі дуже молода наука. В наших університетах культурологію чи історію культури почали викладати з 1990 року.

Зрозуміло, що й культурологічних, етнокультурологічних досліджень за радянських часів в Україні не було. Цій науці в повному сенсі (це пов’язано з академічними рівнями, з університетськими програмами) в Україні всього двадцять років. І вплив Сергія Борисовича на її формування беззаперечний. Він був лідером. Він розробив концепцію софійності (про що доповідатиму на нашому форумі), йому належить розробка архетипів, універсалів української культури, поняття етноментальності. Знаменита його книга «Під сигнатурою Софії». Знамениті його дослідження культурної аури Києва і всієї України. Це піонерські речі. Не можу з цього приводу не пригадати вислів Пантелеймона Куліша. В одному з віршів він писав про себе: «Я не поет i не історик, ні! Я піонер». Ці слова сміливо можна екстраполювати на постать Сергія Кримського. Він був піонером у пошуку глибинних духовних засад української культури.

Я пам’ятаю, як під час однієї з конференцій, на яку приїхало пів нашої кафедри, ми в коридорі зустрілися з Сергієм Борисовичем, і він нас запросив до себе в кабінет на розмову. Ми розкошували близько сорока хвилин — це була неймовірно цікава розмова. Вона закарбувалася назавжди, і сьогодні наша кафедра розробляє проблеми філософії та культури під абсолютним впливом Сергія Кримського. Не можу сказати за всю Україну, але нам не вистачає Сергія Борисовича. Ми не хочемо втратити ні його ім’я, ні його ідеї. Наша конференція — це по суті продовження того, що розпочав Сергій Борисович Кримський.

— Яку б характеристику ви могли дати українській культурології — в якому стані вона перебуває сьогодні?

— Уже не зародковий стан, але ще й не дорослий. У відомого дитячого письменника Корнія Чуковського була книжка «Від трьох до п’яти». Якраз у цьому дитячому віці формуються запитання, проблемні ситуації, дитина хоче пізнати світ. А Лев Толстой вважав, що до п’яти років узагалі формується особистість в її глибинних засадах. Гадаю, українській культурології зараз — від трьох до п’яти.