Канікули чи карантин?

Степан ГАВРИШ: «Ніякого референдуму парламентська більшість підтримувати не буде»

— Останнім часом Верховна Рада не перестає дивувати українських громадян. Депутати вищого законодавчого органу то влаштовують у сесійній залі справжні спектаклі з елементами рукоприкладства та з використанням цілого набору музичних інструментів, переважно духових, то взагалі відмовляються працювати. В чому ж суть тієї ситуації в парламенті, з якою він підійшов до завершення нинішньої сесії?

— Ситуація в парламенті — це дзеркало молодої української демократії, де істинні цінності сповідуються, але не виконуються. Пророки, які одягли на себе тоги месій, не здатні впоратися зі своєю місією, декларуючи програми, за якими далеко не всі хочуть іти. На превеликий жаль, національний інтерес поки що не став справжньою причиною для дискусії в парламенті.

— Які перспективи порозуміння між провладними та опозиційними силами?

— Сьогодні опозиція майже готова до того, щоб погодитися із попередньо схваленим парламентською більшістю законопроектом № 4105, але наполягає на зміні визначеного в ньому способу обрання глави держави, домагаючись всенародних президентських виборів. У принципі, це — предмет для дискусії.

— Як ви ставитеся до ідеї щодо затвердження способу обрання президента на референдумі?

— Ніякого референдуму парламентська більшість підтримувати не буде. На сьогодні ця позиція є принциповою. Ще кілька днів тому ми були готові записати саме таку формулу. Але коли стало ясно, що з нами просто ведуть політичну гру, ми були вимушені відмовитися від неї.

— Яким ви бачите подальший розвиток подій навколо політреформи?

— Для опозиції потрібен час, щоб вона усвідомила неминучість проведення політичної реформи. Коли нашоукраїнці, бютівці та соціалісти остаточно зрозуміють, що в більшості й комуністів є 300 голосів, а значить — можливість самостійно затвердити зміни в Конституції, в них не буде іншого вибору, аніж сісти за стіл переговорів, щоб не загубити себе в цьому політичному процесі.

— У чому, на вашу думку, полягають досягнення четвертої сесії Верховної Ради?

— Головне досягнення сесії — наш політичний розподіл. Ми розійшлися. Сподіваюсь, для того, щоб потім зійтися, взявши на себе відповідальність за майбутнє України. Досягненням вважаю зміцнення коаліційних стосунків між урядом і парламентською більшістю та перехід до парламентсько-урядової коаліції як нового інституційного типу влади. Це дало, зокрема, можливість вчасно прийняти бюджет. Верховна Рада оперативно зреагувала на виклики, внутрішні й зовнішні, прийняла стратегічні рішення, які стосуються продовольчої, нафтової кризи. Звичайно ж, досягненням четвертої сесії є також голосування законопроекту про зміни до Конституції, яке відбулося в досить складному режимі політичного протистояння.

— У переддень Нового року Конституційний Суд дійшов висновку, згідно з яким діючий Президент України має право балотуватися на чергових виборах глави держави. Що ви думаєте з приводу аргументів КС як професійний юрист?

— Конституційний Суд зробив формальний висновок, який співвідносить вибори президента з часом прийняття Конституції. Я в цьому не бачу ніякої небезпеки, оскільки остаточне рішення прийматиме сам Президент, а не КС. І це рішення є рішенням особливого характеру, коли необхідно зважити на велику кількість чинників, внутрішніх і зовнішніх, що стосуються як сьогодення, так і майбутнього. Конституційний Суд дав Леонідові Кучмі лише формальну можливість зробити вибір. Від якого, підкреслю, залежить, чи залишиться Україна демократичною, прогнозованою державою з ліберальними традиціями, які породили одну з найсильніших опозицій на теренах СНД, чи піде іншим шляхом.

— Ви згодні з тими, хто стверджує, що рішення Конституційного Суду було більше політичним?

— Не варто вважати, що КС живе під скляним ковпаком, в який постійно подають лише очищене від суспільства повітря. Що він не є заручником наших політичних конфліктів і боїв. Звичайно, в будь-якому рішенні КС можна віднайти чимало політики. І важко сказати, добре це чи погано. Але це є данина часу. Іншого не буде. КС не керується таблицею множення й виходить із реалій можливого. А реалії такі, що, даючи оцінки, КС завжди наповнює їх суб’єктивним баченням тієї чи іншої ситуації.

— На ваш погляд, Президент України Леонід Кучма має скористатися своїм правом на висунення?

— В умовах того конфлікту, який існує сьогодні в нашому політикумі, кандидатура Леоніда Кучми є найбільш прогнозованою й компромісною. Якщо ми не знайдемо між собою порозуміння, то на перехідний період — до 2006 року — ця кандидатура може виглядати найбільш бажаною для економічної та політичної еліти України. Це не є лише моєю власною позицією. Це — експертний висновок, який лежить якщо не на поверхні, то дуже близько, й це добре усвідомлюють експерти, які досліджують ці процеси.

— Вам відома позиція самого Президента з цього питання?

— Я не раз мав з ним розмови на цю тему, й він говорив, що на третій термін балотуватися не буде. Висновок Конституційного Суду дозволяє сказати, що це не третій термін, а другий. Як на нього відреагує Президент, мені поки що невідомо. Що стосується взагалі вибору Президента, то не треба зневажливо його оцінювати. Я думаю, це буде найскладніший вибір у його житті. І я не впевнений, що він так легко його робитиме. Цей вибір буде наслідком сильного тиску тієї частини економічної, а також політичної еліти, яка не хоче радикальних змін внаслідок реваншів і прагне до якоїсь зрозумілої, прогнозованої еволюції. І з цим треба або рахуватися, або не рахуватися.

— Припустiмо, чинний Президент піде на вибори та одержить перемогу. Якою, на ваш погляд, може бути реакція Заходу?

— Вибори в Україні — це справа українців. Я не думаю, що ми можемо дозволити керувати нами з якогось закордонного центру, незалежно від того, в Європі він міститиметься, чи на іншому континенті. Українці самі повинні визначитися, як їм бути завтра та з ким їм бути. Якщо це буде Леонід Кучма, то це буде право, воля й бажання українців.

— Як ви ставитеся до пропозиції зберегти за президентом, обраним у 2004 році, термін повноважень у п’ять років?

— Ми прийняли рішення, що президент у 2004 році обиратиметься на перехідний період, а в 2006-му — після виборів на пропорційній основі — вже на п’ять років. Питання лише в тому, чи він буде обраний парламентом, як ми запропонували в ухваленому законопроекті про зміни в Конституцію, чи всенародно, як того домагається опозиція. У чому причина такої вимоги опозиціонерів? Причина в тому, що президент, обраний всенародно, прийшовши зі своєю програмою та командою, може знову змінити Конституцію, знову запровадити для себе нові повноваження, ще більші, ніж ті, які глава держави має зараз. Сьогодні ми маємо президента, ліберального за своїми настроями, але завтра можемо отримати справжнього українського монарха, й невідомо, чим все це закінчиться. Ми, представники більшості, чудово розуміємо мотиви опозиції. Але вважаємо, що в нас є можливість провести ту лінію, яка найкраще забезпечить системний, демократичний розвиток української держави. Я особисто не в захваті від обрання президента в парламенті. Особливо, якщо Верховну Раду обиратимуть по закритих списках та ще з імперативним мандатом, — у цьому випадку вплив партійних вождів буде домінуючим. Всенародне обрання президента — це ще й баланс тієї системи, за якої влада може бути узурпована якоюсь однією партією.

— Чи можете ви сказати, що питання про вибори президента в парламенті в 2004 році остаточно зняте з порядку денного?

— У 2004 році вибори президента мають бути всенародними, — це позиція членів парламентської більшості та фракції КПУ.

Віктор МУСІЯКА: «Виносити обговорення в ПАРЄ? Це вже політичні «штучки»

— Ситуацію, що склалася сьогодні в парламенті, зокрема, голова Верховної Ради Володимир Литвин охарактеризував як парламентську кризу. Ознаки якої саме кризи, на вашу думку, наявні нині?

— Я б оцінював поточну ситуацію у більш глобальному сенсі — як політичну кризу. Остання вже включає в себе, з одного боку, конституційну — адже Конституція вимагає змін, а процес конституційних змін «застопорився», хоч дехто й вважає це нормальним, з другого — парламентську кризу. В парламенті має бути атмосфера, яка б забезпечувала нормальну законотворчу роботу, а не дезорганізувала її. І в цьому сенсі ми, безумовно, є свідками кризи. Так, хтось десь у кулуарах домовляється, інші про це дізнаються з новин... І хоч криза наразі лише у Верховній Раді, вона може стати суспільною. Зрештою, це може вилитися в звернення до народу або (що ще гірше) у дострокові парламентські вибори.

— На вашу думку, розпуск парламенту можливий?

— Я цього не виключаю. Цей варіант треба мати на увазі, постійно продумувати і, звичайно ж, не допускати до цього. Потрібно шукати вихід. Ну як же так? Останній сесійний пленарний тиждень минув, а засідання навіть не відкривалися. Що це таке? Хіба це нормально?

— Ви поділяєте думку, що ця криза створена штучно?

— Абсолютно. Я в цьому впевнений. І чинників тут багато. Це й надміру прямолінійна поведінка більшості, й агресивна та істерична поведінка опозиції, й відсутність у необхідний момент прагнення пошуку виходу із цього становища. І, що найприкріше, в тупиковій ситуації кожен намагається отримати щось для себе. Чомусь не враховуються об’єктивні речі. Скажімо, сесію можна було б продовжити ще на тиждень, спробувати знайти компроміс, якось домовитися. Але ніхто навіть не поставив такого питання.

— Що, на вашу думку, могло б бути таким компромісом?

— Думаю, для цього необхідно було б усе почати, як кажуть, з чистого аркуша: зважити на наявні з одного й другого боку аргументи, дивитися, де й що можна звести тощо. При цьому важливо бути готовим до обопільних поступок, чого сьогодні явно не спостерігається. Конфлікт розгортається на тлі голосування за законопроект, нелегітимність якого, до речі, не доведена... У одних у «загашнику» результат, а інші хочуть його змінити, отримати інший результат. Все обумовлюється тим, чи буде прийнято остаточне рішення щодо цього законопроекту на наступній сесії відповідно до чинної процедури.

— Як ви розцінюєте розгляд питання щодо «конституційної кризи» в Україні в рамках ПАРЄ і загалом постановку такого питання?

— Конституція України діє, безумовно, вона одна з найкращих у Європі. Але є бажання змінити її, і це теж непогано в сенсі прагнення до збалансування системи влади. Але переносити обговорення в ПАРЄ? Це вже політичні «штучки», за допомогою яких створюється вигідна комусь ситуація. Це абсолютно тупа позиція. І так теж не можна поводитися. Треба не збурювати громадськість, зокрема й світову, а дотримуватися гнучкої позиції, вступати в здоровий діалог з опонентами.