КОМЕНТАРI

Володимир МАЛИНКОВИЧ, політолог:

— Очевидно, що все це свідчення виключно низького політичного і культурного рівня нашого політичного життя. У цій історії, по суті, немає жодних політичних героїв. Дмитро Понамарчук, який представив цю плівку — колишній прес-секретар Чорновола, пішов на використання брудного PR. Щодо змісту записів, то мені здається, вони близькі до правди. Це яскраве свідчення того, що деякі наші політики вирішують у передвиборній кампанії не ідеологічні проблеми, не захищають позиції своїх виборців, а зводять особисті рахунки зі своїми політичними конкурентами. При цьому, ці політики йдуть на союз з людьми незалежно від їхньої позиції і поглядів. Я хотів би звернути увагу на те, що у записах фігурують не тільки імена Порошенка, Мороза, але й ім’я Плюща. Людина, яку всі вважають центристом, яка, по ідеї, повинна була сприяти згоді у центрі політичного життя України. А вона, очевидно, стала також учасником змови проти одного з найсильніших політичних діячів України — Віктора Медведчука. Якщо повести цю лінію далі, то можна пригадати про зв’язки Плюща з іншими лідерами центристів, зокрема, тими, хто зараз очолює блок «За єдину Україну»...

Що ж до голосу, схожого на голос Олександра Омельченка, то його методи і стиль розмови відповідають методам і стилю голови колгоспу або, можливо, колгоспного бригадира. Його лайка і крики на адресу лідера блоку «Наша Україна» говорять про те, що Віктор Ющенко — фігура абсолютно не самостійна і у нього вельми сильні сервільні спрямування. На мій погляд, записи, якщо вони, звичайно, достовірні, повинні стати холодним душем для тих, хто вважав, що Ющенко сильна і безкомпромісна людина. Записи дають також зрозуміти, що В. Ющенко, який спростовував свою причетність до відставки Медведчука, був замішаний у цій справі, а сам утік подалі до Вінниці, продемонструвавши політичне боягузтво.

Вікторія ПІДГОРНА, політолог, Центр соціально-політичного проектування:

— Ми маємо справу не з реальною подією, а, швидше за все, з так званою медіа-подією або ж з випадком застосування однієї з «брудних» технологій. Якщо запитати будь-яку людину, в чому, власне кажучи, новизна того, що відбулося, навряд чи хтось відповість, бо всі ці факти були давно відомі. Суть в подачі матеріалу. У нормальної людини виникає запитання: «А мені, звичайному користувачеві мобільної мережі, можна сподіватися на те, що я не настільки прозорий, як наші політики, в своїх особистих телефонних переговорах?». Адже подібне може стати практикою не тільки політичного, але й громадського життя. Такі побоювання виникають.

Ще один момент — гра в моралізм. Виникає сайт «За доброчесність у політиці», який оприлюднив факт переговорів між Омельченком і Ющенком, але насправді — це межа, яка стає традиційною для українських виборів. Мені здається, що, на жаль, такі чинники як мораль, етика, котрі мають неабияке значення в політичному житті, в нашій ситуації стають інструментом конструювання так званих негативних політичних стратегій, — яскравим прикладом чого є Народний рух України за єдність. Я не можу назвати жодного позитивного кроку, який зробила б ця партія щодо своїх виборців, — швидше, навпаки. Виборцеві потрібні позитивні дії, що свідчать про реальний інтерес до нього, а не спроби за рахунок дискредитації суперника зробити собі політичне ім’я. Це ніколи не було довготривалою стратегією, і такі політичні сили і партії приречені на невдачу.

Це не можна назвати другою хвилею «касетного скандалу» — це чисто технологічна річ. Тут немає підгрунтя: там наявною була політична криза, а тут, крім технічних моментів, прослуховування, нічого немає. «Касетний скандал» був зовнішнім виявом реальних глибоких процесів. Зараз ми спостерігаємо не дуже чисту боротьбу політичної сили, яка весь час намагається когось дискредитувати.

Сергій ТЕЛЕШУН, президент Українського благодійницького фонду «Співдружність», доктор політичних наук, професор:

— Існує політична і юридична сторона цих записів. Якщо говорити про юридичну, то тут дуже багато питань, які викликають, м’яко кажучи, ряд зауважень не тільки з викривальної точки зору. Наприклад, після першого «касетного скандалу» юридичну точку не було поставлено і це створило прецедент та спровокувало виникнення нового скандалу. Друге — якщо є стаття, яка карає за незаконне прослуховування, то статті, що стосується опублікування подібних розмов, немає і навряд чи буде, тому що це буде суперечити свободі слова. Представлений запис не є державною інформацією і щодо цього можна говорити тільки про етичні норми політиків, які оприлюднюють подібні записи. Щодо політичного чинника — то всім відомим є таке поняття, як політичні технології. Можна називати їх як завгодно: чистими, брудними, прозорими, непрозорими... Як показує мій власний досвід участі в українській політиці, говорити про її етичність сьогодні досить проблематично, незалежно від того, хто і по яку сторону барикади знаходиться. Швидше навпаки — сьогодні з метою опинитися при владі, зберегти владу та усунути від влади політичних конкурентів використовуються найбрудніші технології, які тільки можуть існувати та які побудовані на брехні.

Я не кажу про змістовну частину записів, тому що є ще і третя — технічна складова. Передусім, чи відповідають дійсності представлені записи. Сьогодні багато говорять про те, що у нашій країні впала сприйнятливість до політичних скандалів. Проте українські політики і громадяни України виробляють свою оцінну позицію щодо учасників скандалу. Багато і так знали про те, що могло бути у цих записах. Не секрет, що політична думка має два айсберги: зовнішній (американська посмішка) і внутрішній (дуля у кишені). Українська політика більше тяжіє до другого. У випадку з відставкою Медведчука всі про цю дулю знали, її просто документально підтвердили (проте говорити про документальність до експертизи не доводиться). Можливо, стан речей зміниться, якщо наша політика стане гранично прозорою і рівень відповідальності наших політиків буде вищим. Я вважаю, що оприлюднення цих записів може посилити конкуренцію перед виборами, кинути тінь на одну із сторін-учасниць скандалу і відвести увагу від конкретного ініціатора викиду цієї інформації, надавши можливість Медведчуку, Омельченку та Ющенку «зав’язатися».

Михайло ПОГРЕБИНСЬКИЙ, директор Київського центру політичних досліджень і конфліктології:

— Оприлюднення плівок цих телефонних розмов має дві сторони, які, на мій погляд, потрібно розділяти. Етична сторона використання у політичній кампанії того, що називають компроматом, досить неоднозначна. Бажано, щоб виборець знав правду про тих «героїв», які мають намір представляти його у вищому законодавчому органі країни. З іншого боку — використання таких сумнівних засобів, як підслуховування телефонних розмов, вносить у суспільну атмосферу істотний елемент цинізму. Враховуючи те, що ми хочемо рухатися у бік європейської політичної культури, складно однозначно оцінити те, що відбулося. У західній політичній культурі людина, яка йде у політику, тим більше у велику політику, кожну свою дію і висловлювання приміряє під можливе опублікування і навіть відмовляється від тих форм приватного життя, які виходять за певні рамки. Не кажучи вже про те, що приховування політично важливої для людей правди завжди ставить під сумнів здатність політика добиватися високого положення. Таким чином, кількість цинізму і обсяг можливого компромату в західній політичній культурі обмежені. Навряд чи можна вирішити проблему компромату в нашій країні шляхом законодавчої заборони. Він розповсюджуватиметься поза законодавчим полем, а, по-друге, ми залишимо можливість людям iз сумнівною репутацією приховувати правду від громадян і ризикуємо отримати тотальне число циніків у великій політиці. Потрібно відзначити, що компромат може бути прихованою правдою і вигаданою брехнею. Остання — не що інше, як вияв цинізму, і повинна бути покарана. Що ж до правдивого компромату — питання спірне.

Якщо розглядати цю конкретну історію, то ми стали свідками однієї з тіньових сторін української політики. Нам показали, як реально відбувалася значуща політична подія кінця минулого року. Те, що ми бачили на екранах телевізорів, звичайно ж, не пояснює усього того, що відбувається. Маса висловлювань політиків iз різних таборів показала, що відставка Віктора Медведчука не мала серйозної професійної мотивації, яку взяли за основу праві фракції. В. Медведчук був ефективним парламентським менеджером. Пригадати хоча б ряд кодексів, прийнятих у цілком європейському дусі. Є щоправда питання у голосуванні Земельного кодексу, але їх навряд чи можна вважати основою для відставки першого віце-спікера. Якщо опубліковані касетні записи — щоправда, вони пояснюють людям залаштунковий бік української політики. Я, природно, не можу стверджувати, що запис на цих плівках достовірний. У мене є тільки особисті враження щодо голосів людей, яких я давно і добре знаю. Мій висновок — ці голоси дуже схожі на реальні. Мені здається, ми стали свідками того, як робиться наша політика. Люди повинні голосувати з відкритими очима і знати, як діють популярні в їхнiй країні політики. Громадяни України почули жорстку розмову керівника будівельної організації, який лає свого бригадира за те, що той невчасно підвіз цеглу або зачинив у сейфі документи по кошторису і ось-ось зірветься здача об’єкта до сьомого листопада. Хто керівник, а хто бригадир — зрозуміло. Розмова розкриває очі на характерні якості діючих осіб-політиків.

Крім цього, ми стали свідками можливості маніпулювання парламентом ззовні. Якщо розмова — правда, то виходить, що люди, які не є депутатами, адміністративним шляхом керують голосуванням. Я не юрист, але немає сумнівів, що подібне втручання повинно бути обмеженим або його не повинно бути взагалі. Цілком очевидно, що інтереси виборців не є головним мотивом розмови. Було прийнято рішення видалити людину з президії Верховної Ради і ми стали свідками фрагмента змови про прийняття такого рішення. Навряд чи цей епізод вплине на прийняття виборчого рішення людей, які полюбили Віктора Андрійовича. Але є люди, які мають намір голосувати за блок «Наша Україна» з раціональних міркувань. У тих, хто вважає В. Ющенка сильною людиною, ефективним політиком, здатним узяти в свої руки керівництво великими проектами, можуть виникнути деякі сумніви щодо цього. Заздалегідь передбачити ефект цієї політичної технології, яка, природно, в інтересах блоку Народний рух, куди входить Дмитро Понамарчук, складно. Їхнiй політичний інтерес тут очевидний: якщо убуде у блока «Наша Україна», то прибуде у РУХів.