Конституція: що виправляти?

Кіра ШАХОВА, заслужений професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор філологічних наук:

— Взагалі Конституція має бути тим постійним чинником, який не підлягає дуже частим змінам. Оскільки ж ми орієнтуємося на конституції інших країн, то мусимо знати, що основний закон Сполучених Штатів існує двісті років. І, наскільки я собі уявляю, бо я не юрист і не фахівець у цій справі, американці його не змінюють, а тільки вносять тимчасові поправки. Думаю, що Основний Закон має бути коротким, а його положення — абсолютно стабільними. Однак життя увесь час розвивається й через те, безумовно, виникають різні ситуації, проблеми, питання, які вимагають швидких і найчастіше тимчасових рішень. Українська ж Конституція не створювалася довго, у виснажливій праці, а була прийнята досить швидко. І через те у ній можуть бути якісь недоопрацьовані місця. Мені здається, що в нашій Конституції дуже багато абсолютно слушних, вірних і гуманістичних положень. Ті ж права людини продекларовані абсолютно правильно. Тепер їх треба тільки здійснювати. Однак, на жаль, відбувається розрив між тим, що задекларовано в Конституції, і тим, як воно здійснюється на практиці. Якщо врахувати все те, що є в Конституції, і перевести його у суто реалістичний практичний сенс, то, мені здається, зауважень буде дуже мало.

Віра АГЕЄВА, професор університету «Києво-Могилянська академія»:

— Першою поправкою має бути заміна президентсько-парламентської на парламентсько-президентську республіку. А також — вибори на партійній основі. Думаю, це було б непогано. Якби ми мали право обирати на партійній основі, нам би жилося набагато краще.

Тарас ВОЗНЯК, головний редактор журналу «Ї» (Львів):

— У мене є проста фраза, що стосується конституційних поправок, — державним курсом України є інтеграція до Європейського Союзу. Це положення дуже конкретне. Бо Конституція — завжди неконкретна. Для прикладу: американська конституція — це якихось 8—10 сторіночок, а українська — це велика книжка.

Наталія ЯКОВЕНКО, завідувач кафедри історії університету «Києво-Могилянська академія»:

— Мені здається, перша поправка до Конституції має стосуватися повноважень Президента. І ці повноваження повинні бути зменшені. Я прибічник парламентсько-президентської республіки.

Іван МАЩЕНКО, експерт з питань телебачення і радіомовлення:

— Перша поправка до Конституції повинна бути така, як у Сполучених Штатах, тобто має стосуватися свободи слова. І абсолютно серйозно. Бо саме через свободу слова, право людини знати абсолютно все йде виховання свідомого громадянина, який про все, або, принаймні, про те, що його цікавить в оточуючому житті, має інформацію, формує свою думку, діє свідомо — і у власних інтересах, і в інтересах держави.

Василь КОЖЕЛЯНКО, письменник:

— Я категорично проти того, щоб якось змінювати Конституцію в найближчі 10 років. У нас дуже багато залежить від особистісного чинника. І Конституція, коли переломлюється через людський чинник, спотворюється до невпізнання. Тому я за те, щоб Конституцію не чіпати, а намагатися виконувати її.

А щодо тих змін, які стосуються політичної реформи, то я вважаю, що їх можна проводити на рівні законів. Наприклад, для початку впровадити закон про пропорційні вибори. І дві каденції подивитися, як він буде діяти і що зміниться. В цій справі потрібно діяти за принципом академіка Корольова, який, коли збудували черговий корпус iнституту, заборонив одразу ж мостити бетонні доріжки в дворі. На його думку, це доцільніше було зробити через рік, коли стане видно, якими стежками хочуть ходити працівники iнституту. За цим же принципом повинна проводитися і політична реформа. Потрібно зробити один крок, наприклад, ввести пропорційну виборчу систему і подивитися, що з цього вийде.

Віктор РИБАЧЕНКО, віце-президент Асоціації політичних психологів України:

— В статті 48 Конституції України декларується право людини на достатній життєвий рівень, але на якість життя ніде право людини не зафіксоване. От, скажімо, стаття 27 говорить, що кожна людина має невід’ємне право на життя. Це дуже правильна стаття, але вона не враховує, що це життя може бути «собачим». Тому я вніс би таку поправку в статтю 27: «Кожна людина має невід’ємне право на життя та його якість згідно людини». Тому що ми знаємо, що багато людей живе в не гідних людини умовах — в тісних квартирах, погано харчуються, не мають можливості підписуватися на улюблені газети, читати книги, не можуть купити собі хороший кольоровий телевізор, не можуть повністю себе реалізувати. Це і є різні аспекти якості життя.

Звичайно, в різних статтях Конституції також є моменти, які можна віднести до критеріїв якості життя. Скажімо, свобода творчості, повага гідності... Але зафіксувати їх потрібно чіткіше. Тому в тій же статті 27 фразу «обов’язок держави — захищати життя людини...» я би продовжив так «...та забезпечувати його якість, яка дозволить кожному повністю самореалізуватись».

Звичайно, кожен рядок Конституції і ті, що я пропоную також, звучать як декларації. Але в правовій системі держави те, що зафіксовано в Конституції, є підставою для захисту своїх прав у судовому порядку. Якщо там задекларовано право на життя, і держава людині, грубо кажучи, дає жити, то ця людина не може на неї скаржитись, навіть якщо вона живе у нелюдських умовах. Достатньої якості життя держава ж людині не обіцяла. А якщо якість життя була б задекларована в Конституції, то люди могли б боротися за своє право жити краще.

Якість життя — це тонка річ, це те, що дозволяє людині відчувати себе людиною, а її життя — саме життям, а не існуванням. На відміну від рівня життя, що відображає міру задоволення матеріальних потреб людини, якість життя визначає міру задоволення інтегральних людських потреб, потреб духовних, психологічних. Тому остання моя поправка до статті 27 звучала б так: «Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань...». І додав би: «від дій або бездіяльності, що погіршують якість його життя». Тобто, суть моїх поправок полягала б у тому, щоб переходити від основних потреб до потреб вищих, тонких, які цінують люди культурні, освічені, розумні, розвинені, люди, які мають потребу в самореалізації.

Олександр ЯРЕМА, виконавчий директор Українського фонду підтримки реформ:

— Ключовий пункт, який вимагає внесення до Конституції — це зміна системи влади в наступному контексті: вибори відбуваються на пропорційній основі, створена у парламенті більшість формує уряд. Тільки у такий спосіб відбудеться зміна системи влади, пришвидшиться структуризація суспільства, що дасть, у свою чергу, змогу реально реформувати відносини в трикутнику «президент — уряд — парламент», а отже, і наблизитися до моделі ідеального демократичного суспільства. Власне, якби від мене залежало, то це була б моя найперша поправка до основного закону України.

Володимир ШКОДА, філософ, Харків:

— У конституції Сполучених Штатів є поправка, яка складається із 14 слів англійською мовою. У перекладі вона звучить так: «Конгрес не повинен приймати закони, які обмежують свободу слова людини». Але мені здається, що велич конституції якраз у її тривалості і незмінності. Наприклад, у конституцію США внесено 24 поправки, але 80% їх було прийнято у перші 20 років. Така незмінність основного закону і забезпечує правову стабільність у державі. Бувають випадки, коли текст залежить від його інтерпретації. Протягом життя з’являються нові ситуації, і люди шукають нові шляхи їх розв’язання. Так, коли в Америці відмінювали смерт ну кару, то спиралися на Конституцію, хоч там нічого про це не сказано, просто проінтерпретувавши місце, де йдеться про те, що покарання не повинно бути жорстоким, вони вивели заборону на смертну кару. У статті про свободу слова я б звернув увагу ще на один сюжет. Спочатку у США був прийнятий закон про покарання за спалення прапора, але потім якийсь пересiчний громадянин відзначив, що це суперечить першій поправці до конституції — довелося відмінити закон. Що ж стосується людини й держави, я вважаю, що Конституція України є достатньою — просто необхідно адаптувати її до наших потреб.

Володимир БОНДАРЕНКО, політолог:

— Поправка № 1 до Конституції України — зробити так, щоб все, що там записано, працювало. Чітке виконання діючої Конституції зніме 80, а то й 90 % проблем, що виникають у відносинах між владними суб’єктами. Як це зробити — питання глобальне, майже філософське. З одного боку, в Основному Законі не повинно бути положень, котрі, враховуючи наші конкретні суспільно- політичні реалії, завідомо є не виконуваними. З іншого, вирішення цієї проблеми значною мірою лежить за межами тексту Конституції, і зачіпає такі сфери, як правова культура, громадянська свідомість та суспільна мораль.

Якщо ж говорити про конкретні зміни до Конституції, про які йде сьогодні мова в українському політикумі, то їхню концепцію, висловлену Президентом України ще в серпні минулого pоку, загалом вважаю вірною. Нам потрібен перехід до парламентсько-пре зидентської республіки для того, щоб країна і все, що робиться в ній, залежало від політичної волі всього суспільства, котре висловлює її через обрання парламенту та інших виборчих органів влади, а не від однієї-єдиної людини. І в цьому плані важливо передати парламенту не лише більше прав щодо формування уряду. Не менш важливим аспектом політичної реформи має стати впровадження виборності керівників областей та районів. Крім того, сьогодні законодавцям слід добре подумати над тим, як убезпечитись від нечесних виборів. Як людина, що професійно має справу з виборами, можу сказати, що розвиток так званих «чорних технологій» за останні роки є просто вражаючим.