Криза «другого терміну»

Структурна криза влади й економіки, котра охопила Росію, щодня поглиблюється: фактична девальвація рубля, відставка уряду, можливість незатвердження нового прем’єр-міністра і розпуск Державної думи, а значить — початок жорсткої передвиборної боротьби на тлі соціальних негараздів... 

Цей перелік подій, які вже відбулися чи ще відбудуться, можна продовжувати і продовжувати, і очевидно, що викликані вони загалом цілком об’єктивними причинами. Клановість і пірамідальність російської економіки, більш-менш нормальне існування якої було забезпечене насамперед продажем енергоносіїв, не могли не призвести до подібної руйнівної кризи, і те, що вона відбулася сьогодні, а не, скажімо, рік тому — лише випадковість, пов’язана з падінням цін на пальне на світових ринках. Із другого боку, якби таке падіння відбулося ще через рік, може, все й не склалося б так трагічно, бо уряд Сергія Кирієнка отримав би можливість саме структурних, стратегічних змін в економіці... Проте остання фраза досить наївна. Наївна вже тому, що на нафтові гроші Радянський Союз уже існував у брежнєвські часи. То що, тоді теж могла з’явитися надія, що, якби ціни не зменшилися, відбулися б необхідні реформи? Та ні, тоді всі доконечно знали, що саму систему неможливо реформувати, що, коли вона підходить навіть до змін, які не загрожують її існуванню, дається взнаки консервативність мислення осіб, які ухвалюють рішення, та самозахист правлячої номенклатурної верстви. Саме тому були приречені на поразку обережні реформи Олексія Косигіна, щоправда, його не усунули, однак на все життя, що залишилося, перетворили на технічного прем’єра, слухняного члена маразматичного Політбюро... І, до речі, саме тому були приречені на поразку реформи Кирієнка. Тому що, незважаючи на всю об’єктивність обставин, які пов’язані із крахом російської економіки, треба ж було закласти фундамент для цієї об’єктивності і навіть побудувати добрячу споруду на цьому фундаменті — будинком її назвати якось язик не повертається... А все це робили люди...

Згадаймо: перед останніми президентськими виборами в Росії з’явилося чітке усвідомлення того факту, що Борис Єльцин не може ці вибори виграти. Глава держави, полонений фаворитами-охоронцями, дедалі більше виявляв неадекватне сприйняття реальності, мав дедалі меншу популярність у населення. На ситуації також позначалася хвороба російського президента: вже після виборів він пішов на важку операцію. Тим часом у «партії влади» не було єдиного альтернативного кандидата, який би мав можливість протистояти висуванцю комуністів — Геннадію Зюганову. У принципі йшлося саме про протистояння символів — комунізму і нового бачення дійсності. Схема, за якою мали б відбутися вибори, виглядала класично: в першому турі з’являються претенденти-реформатори, один з яких символізує стабільність і спадкоємність, а другий — «сильну руку» й рішучість. А у другому турі «рішучий» кандидат пропонує своїм виборцям проголосувати за «стабільного», аби не допустити перемоги комуніста з «нелюдським» обличчям. Однак через відсутність єдиної кандидатури на роль «стабільного» кандидата стало зрозумілим, що виступатиме в цьому амплуа президент Росії, тобто політик, на підвищення рейтингу якого й перемогу потрібно витратити неймовірні гроші.

І тут на арені, тобто в Давосі, з’являються майбутні «олігархи». Вони вже усвідомлюють, що нездатні домовитися між собою щодо підтримки нової кандидатури, а, таким чином, єдине, що їм залишається, — це разом підтримати Єльцина і «допоміжного» кандидата (в цій ролі, як відомо, виступав генерал Олександр Лебедь). Швидко напрацьовується концепція виборів, швидко вирішується, що передвиборним штабом керуватиме Анатолій Чубайс... Єльцин перемагає.

Однак після виборів вимальовуються дві важливі тенденції. Перша: президент нездатний керувати державою так, як це він робив у попередні роки. Друга: олігархи вже припинили лякатись і жадають плати за свої послуги — влади. Президентське оточення втягується у постійну й безрезультатну боротьбу... з іншим президентським оточенням, бо як інакше охарактеризувати повсякчасну дуель Анатолія Чубайса і Бориса Березовського? Тим часом Єльцин уже нездатний зробити вибору чи хоча б побудувати ефективно діючу систему противаг. Він стає заручником навіть не людей, які хочуть ним скористатися, а людей, які щиро бажають йому добра, — своєї дочки Тетяни, шефа адміністрації Валентина Юмашева, того ж Бориса Березовського... Здавалось би, справжній Єльцин постає тоді, коли ухвалюється рішення про відставку Черномирдіна й заміну його Кирієнком. Бо російська економіка на межі колапсу, вона відчутно потребує структурних змін, її треба врятувати від олігархічного й монополістичного диктату... Однак найголовніше полягає в тому, що Єльцин керувався зовсім іншими мотивами, коли ухвалював рішення про усунення Черномирдіна: Таня з Валею переконали президента, що його вірний прем’єр-міністр, — а про особливо порядне ставлення Віктора Степановича до Бориса Миколайовича можна не нагадувати, — тепер уже не є лояльним і навіть — найбільший злочин для Єльцина та його оточення — мріє про власне президентство! Саме тому, коли через п’ять місяців Таня з Валею переконали Бориса Миколайовича в тому, що саме Віктор Степанович здатний упоратися із ситуацією і є найбільш безпечним для нього спадкоємцем, Єльцин усунув Кирієнка і призначив Черномирдіна знову... А ви кажете — економіка.

Трагедія ситуації полягає в тому, що всі ці люди, які не без успіху намагаються маніпулювати президентом Росії, — дочка Таня, колишній журналіст Валя, великий комбінатор Борис Абрамович — сприймають економіку виключно як частину (!) апаратної інтриги і аж ніяк не здатні до стратегічного мислення. Єльцин був до цього здатний, як кожний великий політик, здатний не за освітою, не за школою, а скоріш інтуїтивно, саме тому він і призначав свого часу Гайдара, Чубайса, зрештою, того ж Кирієнка (бо усунення Черномирдіна — це один мотив, а от призначення Черномирдіна — зовсім інший)... Однак того Єльцина вже немає. І сильного президента в Росії немає, того, котрий піднімався на танк 1991-го чи ухвалював 1993-го рішення про ліквідацію заколоту Хасбулатова — Руцького ... Тим часом саме сьогодні, як ніколи, Росії потрібна людина, яка може взяти на себе відповідальність за непопулярні, навіть небезпечні для влади рішення і дії. Єльцин на себе такої відповідальності не візьме.

А проте вже сьогодні не видається єретичним питання: а що було б, якби в Росії був тепер інший президент? Тобто не у зв’язку з омріяною комуністами відставкою Єльцина, а у зв’язку з тим, що він би не балотувався удруге, що «партії влади» вдалося б домовитися стосовно іншого кандидата — кандидата, здатного ухвалювати рішення самостійно. Звісно, економічній і фінансовій кризі він би не запобіг, однак перед цим могло б не бути такої олігархічної сваволі та лобіювання інтересів виробників енергоносіїв просто у кріслі глави уряду! Не було б головного мотиву забезпечення безпеки сім’ї в майбутньому як такого, що визначає діяльність президентської адміністрації. Не було б фаворитизму випадкових людей: ані Коржакова, ані Юмашева. Можливо, були б інші вади й огріхи, однак разом із цим був би діючий президент! У будь-якому разі те, що сьогодні відбувається в Росії, — це не тільки об’єктивно зумовлена економічна й фінансова криза, це ще й криза «другого терміну»...

КОМЕНТАР

Уникнути фінансової кризи в Україні не можна, вважає голова парламентського Комітету з питань національної безпеки та оборони Георгій Крючков. У інтерв’ю агентству Інтерфакс-Україна депутат зазначив, що в Україні діють ті ж чинники, які обумовили кризу в Росії, хоча, можливо, «різною мірою». «Стверджувати, що криза не позначиться на Україні, наївно. Ми в однаковому важкому становищі», — сказав Г. Крючков. Голова комітету припустив, що Україні все ж буде надано фінансову допомогу з боку МВФ. Однак, відмітив він, кредит «тільки відтягує наші конвульсії, оскільки ці кошти ми проїдаємо з ходу». Г. Крючков припустив, що «можуть бути дуже різкі» соціальні загострення. Однак, вважає він, у такій формі, як у Росії, політичної кризи не буде. При цьому депутат відзначив, багато що залежатиме від того, які заходи по виходу з кризи запропонує уряд. «Поки що це безпорадні, немічні, компрометуючі державу акції», — сказав він.

Представник фракції «Громада» Олександр Єльяшкевич назвав фінансову кризу в Україні «передусім результатом політики, проваджуваної Президентом, всіма урядами, і насамперед останнього». «Фінансова піраміда на ринку ОВДП успішно починає завалюватися», — сказав він, додавши, що частка російського чинника в розвитку кризи в Україні «нікчемно мала». Депутат зазначив, що реальних шляхів виходу з ситуації в уряду немає. Уряд, сказав О. Єльяшкевич, чекає кредиту МВФ, який, за його словами, «якоюсь мірою оперативно врятує ситуацію, але не вилікує економіку й фінансову систему від хронічної хвороби». Ситуація може серйозно посилитися панікою на фінансовому ринку. За словами депутата, існує «кілька сценаріїв» розвитку подій, у яких «один кінець — обвал гривні». О. Єльяшкевич припустив, що в цих умовах відставка Кабінету Міністрів «цілком можлива і реальна». «Все залежить від оперативної ситуації на фінансовому ринку, але те, що в будь-якому випадку цей уряд iз політичної сцени піде безславно, — аксіома».