Леонід КРАВЧУК: ...Еліту, яка себе скомпрометувала, – геть!
На запитання: «Чому вона?» у Кравчука, який відкрито — зі сцени Майдану — підтримав Тимошенко, є маса «бо».
На зауваження багатьох спостерігачів, що, мовляв, йому варто було б залишатися осторонь, або, іншими словами, — бути над виборчою сутичкою, в Леоніда Макаровича також є «залізні» аргументи. Детально про них і не тільки — в інтерв’ю Леоніда Кравчука.
— Леоніде Макаровичу, ваш загальний «діагноз» старту кампанії щодо, передусім, агітаційного наповнення.
— Власне кажучи, якщо оцінити по суті, то, як мені здається, гранично багато уваги приділяється зовнішнім атрибутам. На мій погляд, людей це може певною мірою заспокоїти, мовляв, як цікаво, за нами спостерігають, різні поради дають тощо. Словом, активно обговорюється наш виборчий масштабний початок.
Однак якщо говорити про зміст... Поки що не презентовані програми, не висунені й лозунги, направлені на реалізацію цих програм, отож, як ви кажете, загальний діагноз поставити складно.
Загалом, зовнішній антураж поки що домінує. Однак хочу зауважити, що дуже мало звинувачень на адресу опонентів було озвучено Юлією Володимирівною Тимошенко на з’їзді висунення її кандидатом у президенти, де я брав участь...
— Ви тільки акцентували увагу на відповідальності тих, хто балотується на посаду глави держави. А ви — як перший президент — готові нести відповідальність за те, що зі сцени Майдану агітуєте за Юлію Тимошенко? І ще. Багато хто зі спостерігачів зазначає, що все-таки вам краще було б залишатися арбітром, бути над сутичкою, а не грати роль vip-агітатора. Саме так вас і називають зараз багато друкованих та інтернетних ЗМІ.
— Ви знаєте, якби в нашій державі була можливість першому президенту, або будь-кому взагалі бути над сутичкою і мати доступ до ЗМІ, щоб люди цю позицію почули, була б інша розмова. Але ж у нас за все потрібно платити. Тому достукатися до людей із такою, я б сказав, ніякої позиції, я не вважаю можливим. Це — перше. І друге — найголовніше. Це не просто вибори чергового президента, це вибори шляху України, нового курсу, нової влади. Ключове завдання: позбутися продажної політичної еліти, яка повністю скомпрометувала себе.
Складно... гранично складно уявити собі політичну еліту, яка продалася бізнес-еліті й абсолютно не піклується про народ, про державу, про організацію влади, нарешті.
Переконаний, що Юлія Тимошенко більше, ніж будь-хто з інших претендентів у президенти, здатна навести порядок в Україні. А без порядку в державі, без моральності, що повинна пронизувати політичну владу, щось змінити в нашій країні неможливо. Ми повинні мораль як таку поставити в центр організації влади. Йдеться про мораль загалом, і моральність лідерів безпосередньо. Я вважаю, що в Тимошенко така можливість є, враховуючи її характер, волю, знання, досвід роботи у кризовій (як політичній, так і економічній) ситуації. Гадаю, вона здатна очолити рухи, з умовним лозунгом: «Мораль — у владу, еліту, яка собі скомпрометувала, — геть!». Ось такий лозунг я б запропонував Юлії Володимирівні.
— А чи хотіли б ви працювати у владі з президентом Тимошенко?
— Ні, що ви. Єдине, я міг би працювати у президентській раді (яка діє в багатьох країнах) і разом із екс-президентами та прем’єрами допомагав би чинній владі словом, діловою порадою. Це єдине, на що я можу погодитися. Будь-яка інша посада?.. Я взагалі про це, чесне слово, навіть і не думаю.
Інші люди підтримують своїх кандидатів задля того, щоб після виборів отримати якусь посаду, а я один (і за віком, і за статусом), хто підтримує певного кандидата лише тому, що вірю — у Тимошенко є такі якості та досвід, які вона зможе використати на користь Україні.
— Ви раніше зауважили про мораль. Ця якість, на превеликий жаль, у гострому дефіциті в так званої політеліти. Але! Леоніде Макаровичу, подобається комусь чи ні, але факт залишається фактом: саме члени команди Юлії Володимирівни є фігурантами резонансних злочинів. Упевнені, що прем’єр винесла уроки, і готова до самоочищення?
— Так, це дійсно факт. Але я впевнений, що ви чули заяви генпрокурора (а його складно запідозрити в симпатіях до Тимошенко, він, як кажете, старається бути над сутичкою) про те, що жодних доказів, якщо брати найгучнішу справу «Артека», немає. Є лише один арештант — батько дітей і ніхто більше.
Таким чином у мене є підстави сьогодні говорити про те, що це організована політична акція, направлена проти конкретної політичної сили. Тож не погоджуся з вашою реплікою про те, що Юлія Володимирівна повинна зараз самоочиститися. Але зауважу окремо: якщо ці факти будуть доведені, певна річ, без будь-якого сумніву, вона повинна позбавитися цих людей. Разом із тим, я не вважаю, що прем’єр-міністр повинна відповідати за сексуальні збочення депутатів. Проте не виключаю, що спроби звинуватити її у всіх гріхах будуть, хоча б тому, що є ну, дуже велике бажання опонентів.
— Давайте (поки ще не завершене слідство) винесемо за дужки історії з убивством та розбещенням дітей. Ви зазначаєте, що ці вибори — це вибори нового курсу, нової влади тощо. Якщо говорити, скажімо, про кадрову «новизну». Юлія Володимирівна активно боролася за повалення режиму Кучми. І що, Леоніде Макаровичу, ми бачимо сьогодні? Ті, кого називають кучмістами, нині всі в оточенні Юлії Володимирівни. Тут уже питання послідовності. Навіщо було спочатку демонізувати тих, кого потім відбілюють краще за будь-який «Тайд»?
— Я ніколи не говорив, що Юлія Володимирівна працює безпомилково. Як і всі, вона припускається помилок, а тим більше за умов, коли в країні створений єдиний фронт проти Тимошенко. І як у такій ситуації робити досконалі кроки, приймати бездоганні рішення? Це нереально.
Однак, повертаючись до вашої критики, скажу наступне. Наприклад, питання можна поставити так: більшовики, з якими я прийшов до влади. За такою логікою потрібно було б усіх більшовиків піддати люстрації і не допускати їх до влади незалежної України. Але тоді виникають запитання: по-перше, а кого можна привести до влади; по-друге, чи всі більшовики були зі знаком мінус?
Я скажу так: якщо та генерація відійшла, то сьогодні до влади прийшла дегенерація. Нас можна було звинуватити у всьому, але в жодному випадку не в недисциплінованості та непрофесіоналізмі. Ми свою справу знали. А ці? Ні професіоналізму, ні моральності не має, вони мають лише одне перед своїми очима: гроші, гроші, гроші. Ах так, іще й влада, влада і ще раз влада. Словом, шарикови щокроку.
А якщо прийде новий президент і скаже: «Всіх, хто працював із Ющенком, геть»? Хіба це вірна позиція? Ні, хоча б тому, що в нас будуть чергові 20 тисяч звільнених із роботи. Адже вони не всі погані, а ті, хто прийде, можуть бути ще гіршими.
— Хочу повернутися до юридичного старту (фактичний, як відомо, був заданий ще з весни) виборчої президентської кампанії, а конкретно — лозунгів, які проголошували так звані кандидати-важкоатлети. Так ось, і Тимошенко, і Янукович в унісон говорять про економіку, про соціальну політику. Адже цими питаннями займається коаліція та уряд. Єдиний важіль Президента тут — вето. Це що — свідома маніпуляція суспільною свідомістю?
— Я згодний. Так, вони спекулюють, беручи на озброєння позицію виборця. У суспільній свідомості президент є головною фігурою. А якщо кандидат у президенти вийде на трибуну і скаже: «Ви знаєте, я йду в президенти, але я те не можу, і те також не можу». Що тоді сформується у свідомості виборця? Виборець подумає, а навіщо нам узагалі такий президент, який нічого не може. Тому не можна їх звинувачувати. Насправді вони відчувають настрій людей. Тож тут питання полягає в соціальній самосвідомості людей, настроях, нарешті, ментальності, сформованої ще за царів і більшовиків.
Узагалі, вважаю, нам на цьому аспекті не варто акцентувати увагу. Увагу варто зосередити на іншому: а чи здатна людина, яка стане президентом, провести політичну реформу та очистити свої ряди від аморальних людей і сформувати таку владу, в якій кожний функціонально відповідатиме за свій сніп і молотитиме його. Саме це ключовий момент.
Мене хвилює одне: сила, характер, можливості нового президента змінити ситуацію в кращий бік. А всі виборчі заяви... Я, наприклад, дивлюся на це спокійно, адже будь-яка виборча кампанія все одно не обходиться без популізму.
— Про можливості. Не знаю, чи відстежували ви інформацію в ЗМІ про те, що нібито два Віктори — Ющенко та Янукович — планують ще до виборів президента перевести Юлію Тимошенко в статус «в.о» прем’єра, щоб серйозно послабити її президентські позиції...
— Я зрозумів суть запитання. Тож зауважу щодо цього наступне: я біля ліжка двох Вікторів не стояв (і слава Богу), тому однозначно про це судити складно. Але я знаю одне: якщо цей сценарій реалізовуватиметься, це означає, що вони абсолютно не поважають українців та Україну. Я не захищаю Тимошенко, але позбавити в нинішніх умовах країну і виконавчої влади — це, м’яко кажучи, безвідповідальна, якщо не сказати антидержавна, позиція.
— Продовжуючи тему можливостей Президента та уряду. В уряді нині відсутні три міністри — оборони, фінансів, транспорту та зв’язку. Голову МОУ, як відомо, подає на розгляд Верховної Ради Президент. Чому, як вважаєте, після того як парламент 363 голосами «за» звільнив Юрія Єханурова, Віктор Андрійович не пропонує нову кандидатуру (глава держави, нагадаємо, заявив, що дасть новий шанс пану Єханурову).
— Згідно з моїми переконаннями, яким я, будучи президентом, був вірний на практиці, в армії повинні бути професіонали. Україна не готова до таких собі стрибків від професіонала військового до цивільної людини, яка, загалом-то, до справ військових не має жодного відношення.
Не потрібно цього робити! Експерименти є небезпечними взагалі, а у військовій сфері — небезпечні в кубі. Армія повинна мати постійну боєготовність. Якщо її немає, то й армія непотрібна. Навіщо вона? Задля форми? Це нерозумно.
Сьогодні, наприклад, читаю, що в президентському полку дідівщина повна, людей б’ють тощо, але ніхто на це не звертає уваги.
Моя позиція полягає в наступному. Перше. Ніяких політичних фігур у військовій справі бути не може й не повинно. Друге. Безперечно, військо повинне мати зброю. Тому необхідно всіх сил докласти задля того, щоб військові були озброєні й нагодовані. Якщо цього не може забезпечити Верховний головнокомандувач, то він не є Верховним головнокомандувачем. І не треба ні на кого кивати і ні кого звинувачувати. У Президента є всі можливості.
Для початку потрібно прийти до Верховної Ради і довести депутатам, що це надважливе питання. Не варто ставати в позу, мовляв, я до них не піду тому-то й тому-то. Я, до речі, будучи президентом, ходив до парламенту кожного тижня. Сидів, слухав, а коли потрібно було — виступав.
До речі, навіть за нинішніх непростих умов у армії є можливості. Наприклад, використати свої внутрішні резерви. Подивіться, скільки перипетій завжди навколо земельних питань. Армії, звичайно, не треба торгувати землею. Потрібно передати цю землю, і нехай її реалізовують на аукціонах, а гроші направлять на озброєння та утримання війська. Тобто шукати потрібно різні варіанти.
— Але все-таки чому, як ви вважаєте, Президент заявив про те, що хоче дати ще один шанс Юрію Єханурову?
— Це тактика не Президента, який хоче організувати армію, а тактика кандидата в президенти, який розраховує на допомогу певних сил. Не уточнюватиму.
Я твердо впевнений в тому, що зараз необхідно привести в Міністерство оборони професіонала. Людину, яка все життя провела в армії, яка знає всі військові закони та принципи і розбирається навіть у найменших деталях.
Таку людину сприймуть і солдати, і люди. Штаб, як то кажуть, — окремо, політичний керівник війська — окремо. У нас, до речі, є політичний керівник армії — Президент України, він — Верховний головнокомандуючий. Навіщо нам по три-чотири політичних керівників?
