Не за підручником
Політичні підсумки року, що минаєСимвол року, що минає, — Півень — устиг зробити все, що йому наказує народна мудрість: і прокукурікати світанок нового політичного сезону, і клюнути кого треба куди треба, і навіть налякати весь світ (й Україну зокрема) своїм «пташиним грипом».
Наступний рік — Собаки — також обіцяє бути дуже символічним. Адже Собаки, як і люди, бувають різними. Політики, наприклад, — із порід «мисливських», а тому в цьому році «полювання на виборця» їм можна побажати собачого нюху, азарту та прудкості. А також — собачої вірності — своїм обіцянкам, своїм виборцям, своїй країні.
Журналісти, політологи й аналітики — з породи «сторожів». Вони повинні, з одного боку охороняти завойовані українським суспільством свободу та демократію, а, з іншого — не давати владі заснути, примушувати її діяти.
А виборцям хочеться побажати, щоб із усіх можливих варіантів вони в результаті не вибрали «собаче життя».
А взагалі, нам усім поталанило — ми прожили унікальний рік, який будемо згадувати ще дуже довго. Підвести підсумки року, що минає, «День» попросив наших постійних експертів-політологів, а також політиків, у відповідях на такі запитання:
1. Наскільки успішним був 2005 рік для країни? Що змінилося в Україні й в українцях?
2. Ваш особистий рейтинг подій 2005 року. Які з них були, на вашу думку, найбільш значущими й знаковими для українського суспільства?
3. Наскільки «затишним» був для вас рік, що минає?
4. Ваш новорічний тост.
Євген ГОЛОВАХА, заступник директора Інституту соціології НАН України:
1. Основний успіх у цьому році пов'язаний із тим, що Україна як країна знайшла певну геополітичну самосвідомість. Вона відчула, що звична «хата скраю» виявилася багато в чому в центрі світових геополітичних протиріч. Скажімо, для Заходу вона стала одним із приємних символів демократичного відродження європейської периферії, а для Росії — неприємним нагадуванням про те, що в умовах політичної демократії можна знаходити і в звично слухняному сусідові проблеми, які необхідно вирішувати не тільки з позиції сили.
Що ж до самих українців, то вони глибше усвідомили, що від їхнього геополітичного вибору, який, передусім, вирішується на президентських і парламентських виборах, може залежати й їхнє власне благополуччя. Вони відчули себе гравцями за, умовно кажучи, світовим картковим столом, де можна, з одного боку, зірвати великий куш, а з іншого — втратити все й залишитися без штанів. Із цим тривожним почуттям багато людей і зараз живуть, готуючись до майбутніх виборів. І в залежності від того, наскільки райдужно вони оцінюють свою «ігрову» перспективу, вони й ставляться до влади та опозиції.
Я думаю також, що істотним успіхом країни була й деяка новознайдена свобода вираження для людей, які, на мою думку, не зовсім адекватно почували себе в умовах попереднього режиму. І поповнення рядів тих, хто відчуває себе духовно вільними, — це, в принципі, непоганий результат для країни загалом. Але тут є й певна загроза, пов'язана з тим, що, якщо людина має тривалий досвід відчуття своєї духовної пригніченості в залежності від того, як до неї ставиться той чи інший режим, то це почуття новознайденого духовного звільнення може виявитися нестійким.
2. Я можу виділити три події, які в цьому році для мене були найбільш цікавими. Перша — це різкий злет на початку року інтересу до України в світі, який, як мені здається, сприяв і підвищенню самоповаги українців. І разом із тим, це один із позитивних результатів тих подій, які відбулися в кінці минулого року.
Але з іншого боку, внаслідок тих же подій, ми отримали істотне падіння темпів зростання економіки як нагадування про те, що шлях революційного свята в сірі трудові будні завжди виявляється тернистим. І мені здається, що на цьому святі життя дуже багато представників політичної владної еліти так і затрималися, не усвідомлюючи всієї повноти відповідальності за результати істотних змін у суспільстві. А якщо ці зміни інституційно не достатньо підготовлені, то це призводить до відтворення тих владних навичок і замашок, які були характерні для попередньої влади і, як виявилося, не менш характерними для нинішньої.
Ну і нарешті третя подія, яку мало хто помітив і мало хто відзначив. Але для мене воно є дуже важливим і символічним. Це знищення митної стіни в аеропорту «Бориспіль». Тієї старої недоброї радянської стіни, через яку кожен громадянин України проходив, багато в чому отримуючи колосальний удар власній гідності. Після скасування прописки це стало черговим кроком до дійсно цивілізованого суспільства, коли в кожній людині не бачать потенційного порушника кордону чи закону. Я навіть не міг повірити, коли це побачив, що це нарешті сталося. Можливо, руйнування цього негативного символу послужить подальшому зняттю звичних радянських і багато в чому бар'єрів, що відтворюються, які формувалися десятиріччями важкої історії та які розділяють суспільство.
3. Стосовно мене особисто, то часи змін ніколи не бувають затишними. Я думаю, що мені як соціологу, як людині, яка займається вивченням суспільства, це легше пережити. Тому що, як відомо, чим більше в суспільства проблем і труднощів, тим цікавіше його вивчати. Мені в цьому році довелося внести дуже багато додаткових дослідницьких програм і проектів, пов'язаних не лише з ставленням до політиків і партій, але передусім, із реальними інституційними змінами в суспільстві, зі зміною самосвідомості людей, їхніх поглядів і орієнтацій. Так що рік для мене цей промайнув дуже швидко, і виявився багато в чому дуже продуктивним. І якщо не було затишку, то був підвищений інтерес до того, чим я займався.
4. Щоб падіння темпів зростання економіки (про яке говорять керівники економічного блоку уряду) ні в якому разі не перетворилося в наступному році на зростання темпів її падіння.
Андрій ЄРМОЛАЄВ, директор Центру соціальних досліджень «Софія»:
1. Я думаю, найважливіше, що було якщо не зрозуміле, то пережите, — це те, що в країні будь-які, навіть найрадикальніші, революційні перетворення неможливі без революції духу. Можливо, унікальність України в тому, що спершу тут спробували вирішити меркантильні економічні, політичні, популістські соціальні проблеми і лише потім дійшли розуміння, що потрібна революція духу. Це позитив для всього суспільства.
А якщо говорити про інші сфери, то я не робив би трагедії з того, що цей рік був складний у соціально-економічному сенсі. Насамперед тому, що багато ризиків і багато проблем (як зниження темпів зростання ВВП, структурні кризи, нові конфлікти власників тощо) були прогнозованими. Про це досить серйозно говорили три-чотири роки тому, коли аналізували перспективи нашої недосконалої економіки, яка ще не стала самодостатньою та в повному розумінні цього слова національною. Тому говорити, що ці кризи спричинені тільки невдачами окремо взятого уряду, невдалими указами Президента, було б неправильно. Інша річ, що не можна за наявності таких ризиків поводитися так непослідовно, так різко. І в цьому провина наших правителів. Це також урок.
2. Думаю, що цей рік пройшов під прапором трьох подій і процесів, які не залишили байдужим нікого.
Перша — спроба дискредитувати інститут приватної власності в рамках процесу реприватизації. Його кульмінацією стали спершу націоналізація, а потім одразу ж перепродаж «Криворіжсталі». Реприватизація «Криворіжсталі» — це не тільки економічна подія, це — подія соціально-політична і навіть психологічна. Те, що пропагували 15 років, потім спробували дискредитувати. І це стало фактом політики, економіки.
Друга — десакралізація помаранчевої команди. Криза, боротьба Тимошенко проти Ющенка та політичний розкол. Те, на що звертали увагу всі, те, про що говорили всі, те, що вимірювали соціологи, те, що тепер для нас виливається в новий політичний тренд.
І звісно, «газова війна» та похолодання відносин із Росією в усіх площинах: в політичній, економічній, психологічній. Підсумок року — війна Володимира Володимировича та Віктора Андрійовича. Поки що вона не має зрозумілої й остаточної формули, невідомо, як вона закінчиться. Ставки дуже високі — триває боротьба за стратагему України. І я би не зводив зараз усе до такого собі безуспішного безглуздого українського керівництва, яке здійснює помилки. Ми ж не юродивих усе-таки вибирали.
3. Для мене особисто це був хороший рік. Я позитивно оцінюю все те, що вчить. А цей рік став для мене роком дуже великих уроків. Уроків, які надовго запам'ятовуються. Уроків, пов'язаних із необхідністю мислити системно та розглядати те, що відбувається з тобою і з країною загалом, не розриваючи політику від економіки й економіку від моралі, а мораль від суспільних і особистих стосунків.
Навряд чи це варто вважати позитивом для країни, але політичний клас виявився інтелектуально не готовим освоїти нову ситуацію. Що, звісно, вимагає серйозної консультаційної допомоги. Для мене в цьому сенсі це був ще й рік затребуваності, що я не можу не вітати.
І останнє. Я завжди був помірним оптимістом. Я розумію, що на Україну чекає дуже важка смуга. Ми входимо в «перехід». Цивілізаційна реформа, яку переживає Україна, не може обмежуватися одним роком, однією галуззю економіки й окремим політичним процесом. Це — болісний процес. Ми звикли читати в підручниках, що розпад системи або розпад імперії — це деякий факт, що займає кілька років. Адже це долі людей. І в цьому сенсі розпад радянської цивілізації та формування нових феноменів — це болісна перевірка, яку ми повинні переживати в своєму житті. Ми всередині цього, ми — його частина. Ми читали підручники, а тепер ми живемо.
4. Я хочу цього року виступити з серйозним тостом. Треба навчитися берегти свою країну. Не поспішати її перефарбовувати, перемальовувати і переінтерпретовувати. Країну треба берегти.
Віктор НЕБОЖЕНКО, керівник Соціологічної служби «Український барометр»:
1. Цей рік не можна назвати успішним — він був дуже напруженим. Таке буває раз у 50 років. Що змінилося в українцях? Вони стали жахливо політизованими: як ті, які голосували за Ющенко, так і ті, які голосували проти Ющенка. Українці повірили, що політика — це спосіб впливу на їхнє особисте життя. Звідси — страшна масовізація української політики. Якщо раніше еліта згадувала про простого українця лише під час виборів, то зараз посилився вплив, особливо середнього класу, на політику.
Друге — різко зросла роль засобів масової інформації, зріс їхній вплив на політичні процеси. Причому, виділяється не телебачення, а інтернет. Цим ми відрізняємося від інших країн СНД. У нас інтернет відіграє дуже велику роль у політиці. Весь чорний PR, всі дискусії, особливо низькопробні, але масові, проходять через інтернет — через форуми, статті, просто «злив» інформації. Це певна політична зброя, що бурхливо розвивається.
Ну й фактор Мельниченка залишається одним із найсильніших, найзагадковіших — як для населення, так і для української еліти — моментів у сьогоднішньому політичному процесі.
2. Найголовніша подія року — це зняття Тимошенко. Те, що Тимошенко не зуміла утриматися, а змушена була покинути посаду прем'єр-міністра, — це для мене абсолютна несподіванка. Те, що вона рано чи пізно доб'ється свого призначення, було зрозуміло. Але те, що вона так бездарно втратила владу, — це було цілком несподівано. Я цього не чекав від неї.
3. Затишно та добре мені в цьому році не було. Тому що з кожним роком я висуваю і до себе, і до інших більше вимог. І на жаль, повинен відзначити, що й мені самому якось важко виконати підвищені стандарти відповідальності та професіоналізму. Щоправда, мої колеги ще менше звертають уваги на ці стандарти. Пригнічує, що провідні політологи ринулися в різні списки, неначе незабаром Судний день. Мені здається, що політолог повинен любити істину та свою професію більше, аніж різні блага, які несе мандат народного депутата: квартиру, компенсацію, можливість бути демагогом, поїздки за кордон і т. д. Для мене це було великим розчаруванням.
4. Я завжди п'ю за любов. Я дійсно вважаю, що це дуже важливо. Це дозволяє додати сенсу нашій діяльності.
Леонід КРАВЧУК, лідер Опозиційного блоку «Не так!»:
1. Назвати рік, що минув, успішним, я не можу. Для більшості громадян останні дванадцять місяців були періодом розчарувань і невдач. Щодо змін, то зараз українці вірять у те, що реально можуть впливати на владу, у разі необхідності — змінювати її навіть достроково, і це, безумовно, позитив. Сьогодні вони готові не просто говорити про негаразди, але й діяти.
2. Завершальний етап президентської кампанії припав на самий початок року, а на його завершення — вже старт наступної, парламентської. Власне, цілий рік пройшов під знаком виборів. Також не можна оминути увагою спробу України увійти до європейських структур, того ж СОТу.
3. Особисто для мене цей рік став часом переосмислення — своєї ролі в політиці, в становленні української державності. Чесно кажучи, уже в 2003—2004-му я подумував про те, щоб поступово відходити від великої політики. Прийшов час, міркував я, зайнятися мемуарами, знову ж таки — переосмисленням і фіксуванням всього, що я накопичував усе життя. Однак, події, пов'язані із здійманням помаранчевої хвилі, надзвичайно сильно на мене вплинули. Я як людина, що буквально приймала Україну на руки, зрозумів: я просто не маю права стояти осторонь, дозволяти новій владі говорити одне, а робити інше, обманювати людей. Я готовий відстоювати справедливість, готовий до політичної боротьби. Звичайно, для цього потрібні сили, тож останнім часом я став більше приділяти собі уваги, старанніше займатися спортом, більше читати. Відтак, є ще резерви й моральні, й фізичні.
4. 2006-ий є роком Собаки. Власне, це мій рік, оскільки я також народився у рік Собаки. Тож усім друзям та близьким, усій українській громаді бажатиму, щоб люди, окрім мудрості і знань, що придбали за віки, перейняли дві риси, притаманні собакам: відданість і любов. Відданість своїй справі, покликанню, рідній землі, обраному шляху; любов до ближнього, до свого роду, до всього, що є навколо. Тоді, переконаний, суспільство стане кращим, позбудеться нарешті, брутальності, жорстокості, цинізму. Адже багатьом із нас справді не вистачає щирих любові і відданості.
Юрій ЛОГУШ, Голова Правління Крафт Фудз Україна:
1. Рік 2005 для України був історичним, рівнозначним з 1654, 1240 та 1169. В 2005 ми повернулися до Європейської сім'ї народів. Ми фактично припинили дію Переяславської угоди, здобувши правдиву незалежність від Росії, яка так немилосердно нищила нас ще від 1169, коли вперше сплюндрувала та мордувала Київ. Ми вийшли з Євразійського полону, в який ми вперше попали з монгольською навалою в 1240. Ми наразі встаємо на ноги, діємо самостійно, оновлюємо демократію, що так притаманна нашому волелюбному народові. А вороги наші намагаються нас покарати, тим самим заганяють себе ще глибше в деспотичну безвихідність, ще ближче прив'язуючи себе до середньоазійського начала. Українці пробуджуються, смакують часами дещо анархічну волю, готуються до нових випробувань та можливостей економічного розвитку, відродження своєї мови та культури. Ця динаміка є результатом державного відродження, яке почалося трьома законодавчими актами 1989 та проголошенням незалежності в 1991.
2. У 2005 році економіка України стабілізувалася після спаду, який почався ще далеко до виборів у лютому 2004 року, коли почали зменшуватися темпи росту промисловості. ВВП України відчув цей ефект, темп росту ВВП почав сповільнюватися в липні 2004 р. Ці загально непомітні події були раніше прогнозовані Світовим Банком та МВФ, коли попереджали Україну, що без структурних реформ, економічний ріст, стимульований олігархічною приватизацією та монополізацією, почне видихатися. Теперішній аналіз економічної статистики ставить під сумнів розмір росту 2004 року: проблемний вплив ПДВ, неспівпадіння статистики українського «експорту» з імпортною статистикою наших партнерів по торгівлі. «Феноменальний» економічний ріст 2004 року — чергове потьомкінське село?
Нова влада дійсно взялася за економічну реформу. Прем'єри Тимошенко та Єхануров увели широку консультаційну співпрацю з бізнесом, розпочали дерегуляцію економіки, почали реприватизацію, скріпили соціальну сферу. Значно виросли реальні доходи населення, вітчизняне виробництво відчуло шалений ріст, ми отримали визнання як ринкова економіка, покінчивши назавжди з плановою економікою.
3. Посеред всього неспокою 2005 року, настрій дуже позитивний. Ми йдемо вперед, горді, вільні.
4. Через усі ці дні 2005 року «День» подавав надійну, всебічну інформацію про події, перспективи. Газета найкраща в Україні, взагалі одна з найкращих в Європі. Єдине, що потрібне «Дню», — це серйозна економічно-фінансова щоденна сторінка. Неможливо подати огляд суспільних подій кожного дня без огляду економічних, фінансових та взагалі подій ділового світу . Маю надію, що 2006 рік буде свідком подальшого розвитку газети на повноцінну хроніку всіх важливих подій в житті України і світу.
Володимир ФЕСЕНКО, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»:
1. Минулий рік був дуже неоднозначним — і для країни, і для її громадян. Він одночасно був і роком надій, і роком розчарувань. Я би ще назвав цей рік роком уроків. Влада повинна засвоїти, що необхідно порівнювати свої обіцянки й аванси з реальними можливостями і постійно треба пам'ятати про те, що вона несе відповідальність за все, що робить. Боюся, що з усвідомленням цієї простої речі були серйозні проблеми. А опозиція повинна бути відповідальною: вона повинна бути в опозиції до влади, але не до власної країни. Ну й, нарешті, цей рік повинен стати уроком для наших громадян: вибирати треба не лише серцем, не лише печінкою, але й головою.
Що до зміни в самих українцях, то я думаю, що вони відбулися. Поступово підвищується рівень громадянськості наших громадян. Можливо, не так стрімко, як всі ми чекали в кінці минулого року, але все-таки вектор змін направлений у позитивний бік.
2. Перше та друге місце я б розділив між двома знаковими подіями минулого року, які й характеризують його неоднозначність. Це, по-перше, інавгурація нового Президента і, по-друге, вереснева політична криза.
Третє місце — це продаж «Криворіжсталі» за ринковою ціною. І четверте місце — це «газова криза» у відносинах між Україною та Росією. Ці дві події позначили принципові тенденції в зміні економічної ситуації в Україні. Продаж «Криворіжсталі» показав, що приватизацію можна провести відкрито, публічно й за справедливою ринковою ціною. І від цього може вигравати держава, а не лише олігархи. Друга сторона цієї події пов'язана із тим, що, на жаль, ті, процеси реприватизації, які відбулися і в епіцентрі яких був і продаж «Криворіжсталі», нанесли досить серйозних збитків інвестиційному клімату в Україні. Ну і третя сторона — українській економіці ще доведеться пережити наслідки цієї приватизації. З одного боку, на наш ринок прийшов великий західний інвестор, а з іншого — я думаю, що наслідки цієї інвестиції будуть не такими вже й однозначно позитивними, як очікувалося.
Якщо ж говорити про «газову кризу», то я думаю, що вона рано чи пізно повинна була бути. Це певною мірою плата України за політичну й економічну незалежність. Це буде дуже серйозне, складне, можливо, навіть драматичне випробування й для української економіки і, можливо, для суспільства в цілому. Але водночас це дуже серйозний стимул для модернізації вітчизняної економіки.
3. Для мене минулий рік у принципі був хорошим і вдалим. Я не можу його назвати затишним, тому що «затишок» — це щось домашнє, а для мене це був рік напруженої роботи. Це був рік нових викликів і відповідей на ці виклики.
Як професіонал я в цьому році відчув себе більш запитаним. І я та мої колеги відчули ще одну важливу обставину: що не завжди, але в окремих випадках ми можемо своєю позицією, своєю думкою впливати на ситуацію. Наведу простий приклад — він пов'язаний з ідеєю, що Президент країни повинен був брати участь у парламентських виборах як лідер списку. І я, і багато моїх колег виступили з серйозними критичними зауваженнями з цього приводу. Ми говорили, що це був би дуже серйозний виклик для молодої української демократії. І я радий, що Президент прислухався до цієї критики. Є і багато інших моментів, які показують, що влада все-таки реагує на громадську думку й експертні зауваження. На жаль, набагато меншою мірою, ніж хотілося б, але все-таки реагує. Це також позитивний зсув, який показує, що можна й треба впливати на владу та на українських політиків.
4. Я бажаю, щоб новий рік для нас дійсно став НОВИМ. Щоб це був рік оновлення влади, рік початку системних реформ. А в особистому вимірі — щоб це був рік, коли збуваються найпотаємніші мрії і надії не обертаються розчаруванням.
Ігор ШКІРЯ, фракція Партії регіонів:
1. За цей рік однозначно змінилося багато чого. Українці піднялися на сходинку вище в сенсі національної самосвідомості, самооцінки, патріотичного духу. Однак плутанина в політичному житті України призвела до серйозного економічного погіршення життя країни. Якщо скласти ці чинники, то негатив у році, що минає, все-таки пересилює. Тому вважаю, що загалом 2005 рік видався для України невдалим. Хоча, можливо, для історії саме так і було необхідно.
2. За ці дванадцять місяців сталося дуже багато знакових подій, виділити серед них пріоритетні досить складно. Назву тільки кілька: вихід збірної України з футболу в чемпіонат світу, ув'язнення Бориса Колеснікова і все, що з цим пов'язане, період прем'єрства Юлії Тимошенко як ілюстрація того, якими не повинні бути голова Кабміну та сам Кабмін.
3. Особисто для мене рік був не найбільш комфортним. Хоч би тому, що я раптово опинився в опозиції. У парламент я прийшов із бізнесу, де, попри незгоду зі свавіллям чиновників, із численним безладдям, звик усе-таки творити. Опозиція ж диктує інші правила. Життя, як кажуть, примусило, довелося освоювати нові для себе і навички, і знання, також переосмислювати деякі речі всередині самого себе. Відкрилися, мабуть, нові якості, нові значення. Так, саме завдяки опозиційності змінилося моє ставлення до самих інститутів влади й опозиції, їх взаємодії. В економічній площині також сталися зміни. Підприємство, яке я свого часу засновував, почало працювати на порядок прозоріше. Нікуди правди діти: я такий не один.
4. Хотілося б, щоб кожен українець, особливо кожен політик, у Новому році починав свій день із «Дня»! Також хочеться, щоб наша країна подолала нарешті «помаранчеву» смугу та знову повернулася до нормального життя. У тому, що майбутнє в країни світле, я не сумніваюся. Ми, безумовно, зуміємо подолати всі проблеми та труднощі, відкинувши наносне та другорядне не тільки з боку «оранжевих», але також і з нашого, «біло-блакитного». Усе в кінцевому результаті піде на користь країні. Бажаю всім українцям нарешті зажити щасливо, комфортно, з упевненістю в завтрашньому дні.
Віктор МУСІЯКА, голова парламентського Підкомітету з питань правової політики:
1. Рік вдався неоднозначним. 2005-й був одночасно роком великих надій і потім ще більшого розчарування. Однак у всьому треба намагатися бачити краще, майбутню перспективу. Навіть значне розчарування в представниках нової влади — новий досвід для наших громадян, які тепер знають чітко: красиві слова, за якими не йдуть конкретні справи, — лише звуки. І навіть виникнення газової проблеми також у якійсь мірі позитивне, адже тепер ми нарешті прискоримо процес впровадження нових технологій енергозбереження, збільшимо обсяги власного видобутку тощо. Одним словом, за короткий час усі ми отримали багато хороших уроків. Країна тепер перебуває в глибоких роздумах — сподіваюся, вони закінчаться мудрими висновками.
2. У хронологічному порядку найзначущіші події такі: інавгурація Президента; низка відставок спершу в уряді, потім — в оточенні самого Ющенка; нарешті — голосування за другий етап конституційної реформи — зміни в системі місцевого самоврядування.
3. У 2005-му в моїх хороших друзів народилася дочка. Якби побільше таких радісних подій! Загалом рік минув нормально, без значних потрясінь і втрат, гріх, як кажуть, скаржитися. Чи багато треба людині: здоров'я, благополуччя рідних...
4. За нові, незнані почуття! За нові перспективи! За щастя близьких нам людей!
Валентина ДОВЖЕНКО, лідер партії «Жінки за майбутнє»:
1. У відповіді на це запитання без політичної складової, на жаль, не обійтися. Очевидно, в році, що минає (і ці мої слова підтвердять мільйони простих українських жінок), багато чого було не так. Коли на ринку ціни чимраз збільшуються; не засіяні та не зорані величезні поля; коли без якихось видимих причин малюків на світ з'явилося менше, ніж рік тому, стає зрозуміло: щось не так. У різній мірі це відчули на собі практично всі українці: від сходу і до півночі, від заходу і до півдня.
2. Найвидатнішою подією року для мене стало проведення V міжнародного фестивалю дитячої творчості в «Артеку». Туди з'їхалися діти з 22 країн світу! Бачили б ви, як гордо, з яким натхненням, із яким щирим патріотизмом наші діти представляли своїм ровесникам нашу країну. Як захоплено розповідали про її історію, культуру, традиції. І якими вдячними слухачами виявилися хлопчики та дівчатка з Китаю, Канади, європейських країн. Враження в усіх учасників фестивалю залишилися просто колосальні, і якщо чесно — численні політичні розбрати на їх тлі просто тьмяніють.
3. Рік, що минає, видався для мене дуже пізнавальним. Так, я побувала в кількох зарубіжних країнах, на різних континентах, зокрема: в Марокко і в Мексиці, де брала участь у міжнародних жіночих форумах. Представляти Україну на заходах такого високого рівня — дуже відповідально та надзвичайно цікаво.
Що стосується того, наскільки рік був «затишним»… Знаєте, за останні місяці я вкотре пересвідчилася в правильності простих і вічних істин, яким вчив мене колись дідусь. Земля — кругла, тому в цьому житті треба старатися робити тільки добро, добром тоді й віддасться. Ще я зрозуміла, скільки в нашій країні добрих, мудрих, порядних громадян: чоловіків і жінок, і що сила їхня в єдності, у взаємопідтримці. Протягом року, що минає, часто згадувала також слова святої Марії Терези: «Роби людям добро! Вони одразу обвинуватять тебе в користолюбстві та забудуть, о, скоро забудуть про твої діяння, але все ж таки роби людям добро! У тебе просто немає іншого вибору!».
4. Бажаю українцям, щоб усе, що цього року було не так, залишилося в 2005-му, а наступний 2006-й приніс усім нам радість, світло і любов. Щоб люди зустрічалися, закохувалися, створювали сім'ї та народжували дітей, щоб життя на землі ставало радіснішим і чудовішим!
Випуск газети №:
№242, (2005)Рубрика
Nota bene