«НЕЗАВЕРШЕНИЙ ПРОЕКТ»

«ЄДИНИЙ КРИТЕРІЙ ВИБОРУ — ОСОБИСТИЙ ІНТЕРЕС»

— Які, на вашу думку, політичні та соціальні підсумки нинішньої виборчої кампанії?

Вадим КАРАСЬОВ: — Ця кампанія дуже цікава не лише за технологічними ходами. Ми бачимо, що суспільство зсувається до центру: крайні сили сьогодні зміщені на маргінальні ділянки політичного простору. Це також перші в європейській частині євразійського політичного простору вибори, коли за кількістю облікових місць перше місце у парламенті посядуть не комуністи. Я не говорю, хто переможе, тому що, згідно з аксіомами політології, перемагає той, хто формує уряд, або той, хто формує більшість. Тому остаточне маркірування переможців і переможених станеться вже на стадіях формування більшості та розподілу портфелів у парламенті і в Кабміні.

У цій кампанії використовували ідеологічну програмну аргументацію. Хоч у деяких партій це були, швидше, ходи політтехнологів, ніж світоглядна прихильність до тих чи інших ідеологій. Тим не менше, ідеологія грала важливу роль у передвиборному позиціонуванні та конкуренції, зокрема, серед основних учасників перегонів. Наприклад, есдеки працювали на європеїзацію ідентичності України. «Наша Україна» позиціонувала себе як блок консервативно-романтичного або ліберал-консервативного напряму. «За єдину Україну!» — як блок стабілізаторського або консервативно-модерністського плану, що прагне вибудувати технологію спадкоємності влади і політики в тому числі. З комуністами все зрозуміло — це ретроідеологія. Хочу звернути увагу на те, що лідери всіх чотирьох політичних сил претендують на роль ідеологічного лідера, що дає світоглядну альтернативу суспільству.

У політології такі партії називають фокусними коаліціями. «Наша Україна» — це фокусна коаліція у правому або правоцентристському спектрі. «За єдину Україну!» — в центристському, комуністи — у лівому спектрі.

Проблема «Нашої України» в тому, що Ющенко практично моделював президентську виборчу кампанію. Але президентська кампанія завершується розподілом постів, Ющенко ж з цією функцією може не впоратися. Тому він змушений буде думати, як зберегти цю коаліцію.

— Більшість ваших колег протягом усієї виборчої кампанії говорили цілком протилежне: що спостерігається конкуренція не ідей, а лідерів і технологій, що вибори дуже брудні і т. д. Чому такі відмінності в оцінці кампанії? І що ви маєте на увазі, коли називаєте «Нашу Україну» блоком правої ідеології? Адже праві виступають за зниження податків, зменшення ролі держави, а у «НУ» якраз дуже багато сил, для яких держава понад усе. Це якась вельми сумнівна правизна.

Вадим КАРАСЬОВ: — У наших перехідних умовах не може бути чистих лівих, чистих правих. Припустімо, ідеологія блоку Ющенка — це націонал- демократія плюс сукупність ліберальних ідей. Називаючи його правим, ми оперуємо геополітичною шкалою, за якою комуністи — ліві, націонал-демократи — праві. Зрозуміло, що їхні соціальні новації не співпадають з соціал- демократичними підходами до соціальної політики, не кажучи вже про комуністичні.

Щодо оцінки кампанії іншими політологами, то на цих виборах справді застосовували багато технологій, у тому числі й витончених. Я колись говорив, що на зміну клановій демократії прийде «клонова». Але клоновість не спрацювала.

Євген ГОЛОВАХА: — Радує, що у нас не лише економічна ініціатива у суспільстві не вичерпується, а й політична. Я б навіть сказав, що така величезна кількість претендентів на владу спростовує думку про політичну апатію. Інша справа, що, на жаль, — і тут, мені здається, зіграла свою роль певна політична свідомість і самих висуванців, і засобів масової інформації, і тих багатьох експертів, які співпрацюють з політичними силами, — домінуюче місце у цій кампанії посіло явище, яке я б назвав «рейтингоманією». 60- 70% матеріалів, присвячених виборчій кампанії, головним чином присвячувалися одній проблемі: а чи правильно вказано рейтинг того чи іншого блоку? І з цього приводу була така кількість висловлювань, коментарів, обговорень та образ, що змістовні моменти передвиборних програм відійшли на другий план. Тобто ця кампанія відрізнялася від попередньої певною демонізацією опитувань громадської думки. Це чомусь називали соціологією, хоч соціологія не зводиться до визначення рейтингів політичних партій. Я розумію, що це болюче питання для політиків, але це не має жодного відношення до їхніх змістовних політичних позицій. Якби не ця демонізація ніби соціології, то, напевно, вдалося б цю компанію подати у набагато більш серйозних, змістовних тонах. Тому багато в чому вийшло політичне шоу, яке супроводжувалося досить поверховим рекламуванням. Біда не в тому, що у нас надмірно захоплюються технологіями, а в тому, що те, що називають технологіями, — це швидше кустарна діяльність, пов’язана з таким розумінням психології пропаганди. Тобто науку психології пропаганди взагалі на цих виборах не було задіяно. Думаю, внаслідок цього збереглася тенденція, яка була і на минулих виборах, — орієнтуватися не на партії, а на конкретні персоналії.

Традиційно комуністи мають свою нішу, і я дозволю собі не погодитися з шановним колегою, тому що я не дуже впевнений, що комуністи будуть другими на цих виборах. Досвід показує, що прихований комуністичний електорат заявляє про себе не під час опитувань громадської думки, а на виборах.

Повинен також сказати, що теледебати загалом не вдалися — з однієї простої причини: згідно з уже виробленою на Заході технологією, вони повинні мати у своїй основі чіткий ракурс, пов’язаний з долею економіки, внутрішньої політики, зовнішньої політики. Цього у нас не було, теледебати у нас зводилися до емоційного ствердження кожним своєї правоти.

— Поки ми бачимо потурання смакам електорату. Зрозуміло, що ті, хто високо ставить високі стандарти перед собою і перед виборцями, ризикують опинитися в лідерах кампанії. Ми за десять років не винайшли протиотрути від шаленого популізму.

Євген ГОЛОВАХА: — Я прихильник того погляду, що наш електорат переважно керується раціональними аргументами. Це моє глибоке переконання і результат моїх досліджень протягом багатьох років. Скажімо, коли люди пояснювали, що голосують за того чи іншого політика тому, що він «уже накрався і більше не крастиме», — це цілком раціональне пояснення. Тому не можна недооцінювати потребу людей у проясненні ситуації в суспільстві — це те, чого ми не спостерігали у цій дуже бурхливій політичній кампанії. Про це свідчить навіть мій особистий досвід спілкування з «рядовими громадянами», які запитують у мене: «А все-таки, за кого голосувати?» І у мене завжди є готова відповідь на це запитання: «Голосуйте не за інтереси України, не за інтереси майбутнього, яке хтось якось розуміє, не за інтереси будь-яких соціальних груп, а за свій власний інтерес. Якщо ви бачите, що той чи інший політик з якихось причин може бути корисний особисто вам, тоді голосуйте за нього».

— Тобто ви підтримуєте те, що в мажоритарних округах процвітає під виглядом будівництва доріг, храмів, роздачі пакетів і т. ін.?

Євген ГОЛОВАХА: — Це зовсім інше. Люди ніколи не питають, за кого голосувати у мажоритарних округах. Вони запитують, за яку партію голосувати. Виборець хоче структурувати суспільство. Зараз багато наших політиків і політологів говорять: треба структурувати суспільство. Навіть прем’єр-міністр Кінах зробив несподівану заяву: вибори, мовляв, повинні бути лише за пропорційною системою. Але люди також стурбовані політичним структуруванням суспільства, навіть більше, ніж самі політики. Людей цікавить: якщо ми оберемо ту чи іншу партію, вона зможе керувати? Не випадково всього 25% наших виборців вважають, що в Україні є партія, якій можна було б довірити владу. Тому я й говорю людям, що вони повинні голосувати за ту програму, реалізація якої змогла б їм принести певну користь. Це єдиний правильний критерій.

Вадим КАРАСЬОВ: — Розрізняють два типи голосування: є виборець, який завжди проголосує за свою ідеологію, і є той, хто може проголосувати за ту чи іншу політичну силу за результатами її економічної діяльності. Я б звернув увагу на те, що у цій кампанії присутні обидва ці компоненти. З цього погляду цілком укладаємося в західну модель голосування, коли вибір складається з програмного аспекту, економічного аспекту та особистісного чинника, тобто ставлення до лідерів, які очолюють ту чи іншу політичну силу.

Повертаючись до проблеми рейтингів і політтехнологій, я б сказав, що ми живемо сьогодні у рейтинговому світі. І це стосується не лише України. Ми бачимо це і на прикладі Росії, де відпрацьовується і обкачується модель рейтингового президентства. Ми це бачимо і на прикладі США — найменше коливання рейтингу приводить до внесення відповідних коректив у політику. І чим далі, тим чинник громадської думки і рейтинговості відіграватиме все більшу роль. Тобто плебісцитарне президентство змінюється рейтинговим президентством. Звідси, до речі, і проблема популізму. Популізм — це тенденція всієї світової політики. І в усіх розвинених демократіях ми сьогодні бачимо дуже сильні популістські моменти.

— А немає необхідності провести лінію між розвиненими і нерозвиненими демократіями: що добре для одних, погано для інших?

Вадим КАРАСЬОВ: — Ми живемо у суспільстві, де немає кордонів.

— Але є реальність, абсолютно відмінна від тієї, що по другу сторону прозорого кордону.

Вадим КАРАСЬОВ: — Так, у них ця рейтинговість спирається на могутню надбудову партійних репутацій та ідеологій. У нас цієї надбудови немає. Тому партіям дуже важко сьогодні провести ідеологічну роботу.

Ще один пов’язаний з виборами момент: наші вибори проходили у двох вимірах. Перший — праві, ліві, центристи і т. ін. Другий — за допомогою так званої нормативної базової метафори «за чесні і прозорі вибори» відпрацьовувалася модель «влада — суспільство». На полюсі влади був відомий блок. А ось на полюсі громадянського суспільства, яке виступає за чесні прозорі вибори, намагався виступати блок «Наша Україна». Я вважаю, не даремно виникла дискусія про громадянське суспільство. З’явилися суб’єкти виборчого процесу, які можна назвати грантовими електоральними гравцями або грантоотримувачами. Ця модель неурядового третього сектора є, по суті, відпрацюванням полігона до наступних президентських виборів з метою нейтралізувати адміністративний ресурс. Ми бачимо, що приїзд сюди міжнародних емісарів, виділення грантів на різного роду моніторингові громадянські та інші комітети — це спроба не тільки нейтралізувати адміністративний ресурс на цих виборах, але й сформувати абсолютно нову типологічну структуру президентських виборів-2004, щоб вони пройшли не за схемою «партія влади — комуністи», а за зовсім іншою — «квазіюгославською» чи іншою. І багато партій, до речі, на це адекватно прореагували. Я маю на увазі СДПУ(О) з її повною передвиборною культурною програмою. Тобто в цій кампанії, крім технологічного, ідеологічного та інших чинників, велику роль грав чинник культурологічний.

ВХОДЖЕННЯ В ЄВРОПУ ДОЗВОЛИТЬ МЕНШЕ «ОЗИРАТИСЯ» НА РОСІЮ І США

— Чи не здається вам, що однією з основних тем, які нав’язують зараз суспільству для дискусії, є, так скажімо, «малювання» у нас проамериканської «партії» та «проросійської». Останні заяви російських політиків, на превеликий жаль, оформлюють цю лінію розколу. Ви бачите цю небезпеку? І як з цим боротися? Схоже, те, чого ми успішно уникали десять років, стає для нас питанням номер один.

Євген ГОЛОВАХА: — Ця проблема виникала постійно, і такого роду заяви звучали регулярно.

— Але це ніколи не було так очевидно. Що буде результатом цієї сутички?

Вадим КАРАСЬОВ: — Є два чинники. Перший — арифметичний. 9% Руху на виборах 1998 року і сьогоднішній рейтинг «Нашої України» — це серйозна заявка на те, щоб змінити внутрішню геополітику України. І Росія, звичайно ж, не може на це реагувати спокійно. Другий чинник полягає в тому, що це співпало з процесом розмивання не лише російського, а взагалі пострадянського геополітичного простору. Підтвердженням цьому служать останні події в Грузії. Тому втратити Україну — це означає остаточно позбавитися виходів у Європу і, найголовніше, позбавитися територіального чинника свого впливу. У цій ситуації Росія змушена реагувати, але вона не може визначити «проросійську силу». Ліві такою не можуть бути однозначно, враховуючи путінські пріоритети. Очевидно, на центристів здійснюватиметься помірний російський тиск з метою збалансувати ситуацію всередині України.

— Проте Петро Симоненко провів годину в кабінеті Путіна...

Вадим КАРАСЬОВ: — Це є, швидше за все, судорожні спроби у форс- мажорних умовах знайти якісь ходи.

— Ми завжди розуміли, що Росії не байдуже, що у неї з інтересами в нашому секторі. Але якого роду цей інтерес, якого характеру? Що нам пропонують США, якщо говорити про їхні інтереси в Україні, і що нам пропонує Росія? Усіх заклинило на тому, що у них є інтереси. Ну і що? І у нас є інтереси. І ми хотіли б знати, у чому полягають інтереси цих сторін і як їх гармонізувати. Досить цікава у цьому плані фраза Сороса, що звучить у фільмі «Піар»: «Україна — поле геополітичного футболу». А він, безумовно, дуже інформована людина.

Євген ГОЛОВАХА: — Так, відомий «футболіст»...

Вадим КАРАСЬОВ: — Мені здається, Росія хотіла б, щоб в Україні жодного політичного футболу не було, щоб ми зберігали політичний і зовнішньополітичний нейтралітет.

Євген ГОЛОВАХА: — Треба розуміти особливості російського ставлення до України. У Росії Україна, як жодна інша країна, розглядається як невід’ємна органічна частина одного національного, політичного, культурного, духовного і будь-якого іншого простору. Домінуюча ідея російської еліти, причому неважливо, якої — від ліберальної до комуністичної, полягає у питанні: «Що вам треба? Чому ви не такі, як ми?» Ця думка пронизує всі шари російської масової та елітарної політичної свідомості. Крім, можливо, якихось окремих прагматиків. Тому оцінювати висловлювання Рогозіна та інших необхідно, виходячи з того, що саме так вони уявляють собі роль України. Незважаючи на весь прагматизм Путіна, на всі його дуже коректні висловлювання з приводу відносин з Україною, ніде імперський менталітет російської політичної і будь-якої іншої еліти не подінеться. Інша справа, як на це повинна реагувати Україна. Я вважаю, що ми повинні виробити певну політичну лінію. Попередня лінія була абсолютно очевидна: лавірувати між Росією й Америкою та якимось чином отримувати у міру можливостей дивіденди від обох. Але цей період закінчився, оскільки Україна за останні роки добилася позитивних змін в економіці, відповідно, почала формуватися і політична самоповага. Думаю, однак, що Україна ще не готова самостійно приймати політичні рішення. І нинішні парламентські вибори не допоможуть вирішити цю проблему, оскільки тієї самої політичної структуризації, на яку сподівається наш виборець і необхідність якої декларують наші політики, не станеться. Але у наступні роки продовжуватиметься усвідомлення необхідності вибору позиції, щоб дійсно зрозуміти, як себе треба поводити у відповідь на виклики з боку більш сильних в економічному і політичному плані держав. І, можливо, це стане ключовим моментом наступних президентських виборів. Тобто паростки самоповаги вже з’явилися, а це дуже хороша основа для визначення пріоритетів країни.

— Ключовим питанням наступних президентських виборів буде: «Хто забезпечить країні самоповагу і самостійність?»

Євген ГОЛОВАХА: — Безумовно, але це буде вже самостійність на новій основі — не на грунті традиційної, так би мовити, самоповаги, що передбачає спорудження на майданах пам’ятників козаку Мамаю і багатометрових дівчат.

— Адже саме завдяки цій архаїці Віктор Ющенко сьогодні успішно йде до парламенту.

Євген ГОЛОВАХА: — Так я ж і кажу , що це питання не цих парламентських виборів. Взагалі, не економіка додасть людині сили для адаптації, а первинна адаптація, коли людина усвідомлює, що зростання економіки залежить від неї самої, і що за неї ніхто нічого робити не буде. І якщо цей процес продовжуватиметься, на наступних президентських виборах шанси на перемогу будуть у того, хто запропонує співзвучний почуттю самоповаги людей зовнішньополітичний пул.

— Дехто у Росії сприймає Україну не лише як традиційну територію дружби, спорідненості, братства, — виникає і тема конкуренції. Це для наших відносин нове. Виходить, що американці хочуть зберегти вплив на Україну, — а деякі аналітики йдуть далі, говорячи про те, що вони хочуть мати тут керованого президента, — але Росія у відповідь ніби пропонує ще більш складну модель, згідно з якою вона буде прямо домовлятися з США бути присутньою у керівництві НАТО — тоді яку роль буде відведено Україні в цих схемах?

Євген ГОЛОВАХА: — Шлях України — інтеграція до Європи. Європейська інтеграція багато в чому є результатом того, що Європа усвідомила: будучи затиснутими між Америкою та СРСР, її розрізненим державам, які навіть є членами НАТО, важко бути самостійними у прийнятті рішень. Входження до Європи дозволить Україні рідше озиратися на те, як реагують Росія та США.

— Нині у нас існує небезпека внутрішнього розколу через це напруження на «американському» та «російському» флангах?

Вадим КАРАСЬОВ: — Я думаю, флангів уже немає, тому що Росія сьогодні — гравець, якого не порівняти зі США. Є нервова та емоційна реакція зі сторони російських еліт на останні передвиборні події в Україні, що пояснюється головною російською фобією — втратити Україну, яка може піти до Європи без Росії. Росія зацікавлена в українському суверенітеті більше, ніж деякі політичні сили всередині нашої країни. Якщо говорити про путінську частину політичної еліти, то вона якраз зацікавлена у стабілізації нинішнього положення України у світовій структурі за допомогою консенсусу політичних еліт. Блок «За єдину Україну!», СДПУ(О), Зелені і частково КПУ — це той геополітичний базис, на який Росія могла б спиратися всередині України.

— Чому в цьому контексті не чути раціональних нових пропозицій із боку української еліти? Адже як серби ставилися до Косово, так певною мірою росіяни ставляться до Києва. Чому ми не пропонуємо жодної ініціативи?

Вадим КАРАСЬОВ: — Нинішня влада все-таки перманентно перебуває у напівкризі легітимності. Влада не така стабільна, щоб на повен голос проводити ту політику, яку вона вважає необхідною на даний момент. Україна відбулася, але вона — незавершений проект. І його необхідно завершити у 2002—2004 роках.

— До речі, коли, на вашу думку, закінчиться формування парламентської більшості — у 2002 чи 2004 році?

Вадим КАРАСЬОВ: — Вибори- 2002 — це підготовчий етап, потрапляння у «плей-оф» президентських виборів. Четвірка політичних сил, які претендують на ролі основних гравців 2004 року вже, по суті, визначилася: «Наша Україна», СДПУ(О), «За єдину Україну! « і КПУ.

— Ви забули про ще одну силу — Президента.

Вадим КАРАСЬОВ: — А Президент буде визначатися. Йде дуже тонка гра. Якби сьогодні блок «За ЄдУ!» та СДПУ(О) могли гарантувати створення більшості за результатами виборів, це була б одна гра. Але це малоймовірно.

— Володимир Литвин сказав, що перемістити Віктора Ющенка в політичні аутсайдери не вдасться, і з ним доведеться мати справу.

Вадим КАРАСЬОВ: — Ющенко — це чинник, до якого прийдеться прислухатися. Незважаючи на надбудову з політиків старого типу, а також романтичний консерватизм, що демонструється екс-прем’єром, все-таки у списку «Нашої України» є своя бізнес- платформа. Взагалі, «Наша Україна», «За ЄдУ!» та СДПУ(О) — це одна бізнес-платформа, це український бізнес, який виріс, який кристалізує свої економічні та геополітичні інтереси, який зацікавлений у легітимації своїх капіталів. Однак це різні бренди.

— Характерно, що у такому патріотичному блоці, яким позиціонує себе «Наша Україна», наявний великий сектор російського капіталу.

Вадим КАРАСЬОВ: — З одного боку, це можна критикувати за подвійні стандарти. Але з другого, — у цьому можна побачити надію на те, що наша політика може прийти до спільного знаменника.

Євген ГОЛОВАХА: — Я погоджуюся з тим, що формуються претенденти на президентську владу. На жаль, вони формуються не як політичні, а як економічні гравці. Коли ми опитуємо населення щодо того, яка сила вносить найбільший внесок у будівництво держави, то, хоч як це дивно, передусім називають «мафію», а вже потім — політиків. Така думка домінує і у масовій свідомості. Якщо це прийняти за істину, то можна сказати, що від мономафіозного правління, завдяки такій конкуренції, ми можемо поступово перейти до мафіозного плюралізму. І це кращий варіант. Адже що таке мафія? Мафія — зрощення державного чиновника з тіньовою сферою економіки. Тобто у держави була монополія, ліквідація якої сприятиме її розвитку. Я абсолютно був переконаний, що на виборах 1999 року, коли не було альтернативи, Леонід Кучма був приречений на перемогу. Я розумів, що реалізовується російський сценарій перемоги Єльцина. А ось наступні президентські вибори дійсно будуть плюралістичними, тому що з’являться конкуруючі системи, що завжди веде до певного прогресу. Там, де немає політичної, економічної й іншої монополії, завжди з’являються нові стимули для розвитку. Я впевнений, що вибори Президента та підготовка до них зіграють дуже важливу стимулюючу роль у розвитку нашої політики.

ПЕРІОД ПРИМІТИВНИХ «ДАХІВ» МИНАЄ

— Хотілося б повернутися до питання про наявність бізнес-інтересів у передвиборних списках. Чи дає спільність бізнес-платформ, про яку ми говорили, якісь шанси майбутньому парламенту на системний прорив? Адже бізнесу в усіх списках потрібне одне й те ж: податкова реформа, розвиток внутрішнього ринку і под. У представників цього бізнесу просто різні телефони у записниках...

Євген ГОЛОВАХА: — В ідеалі підприємці, які приходять до влади, повинні били б також створювати якісь «блоки за інтересами»: імпортери — експортери і т. д. Адже вкладати треба не в особистість, а в ідею. Крім того, тоді буде зрозуміло, навколо чого ведеться політична боротьба.

Вадим КАРАСЬОВ: — Що потрібно бізнесу? Розмножуватися та примножуватися. Тобто сприятливі політичні умови. Йому необхідно легітимувати свої капітали, і не тільки на Заході, але й перед співвітчизниками, зберегти економічну потужність держави, щоб не виявитися в результаті бізнес- додатками великих зарубіжних бізнес- груп чи транснаціональних корпорацій, а принаймні увійти до цих транснаціональних бізнес-ланцюжків, на якихось паритетних основах. Бізнесу також потрібні такі політичні сили, які змогли б із найменшими втратами провести другий етап структурних реформ, що стосується перетворень у житлово-комунальній сфері, пенсійної реформи і т. і.

Євген ГОЛОВАХА: — Якщо це їх об’єднує, то мені незрозуміло, на якій підставі вони можуть розмежуватися?

Вадим КАРАСЬОВ: — Залежно від того, яка політична сила їм це забезпечить.

Євген ГОЛОВАХА: — Але якщо у них у всіх єдиний інтерес?

Вадим КАРАСЬОВ: — Не єдиний, а спільний — це не одне й те ж саме. «Парасольковий інтерес» — давайте так це назвемо.

Євген ГОЛОВАХА: — Іншими словами, питання у тому, під чий «дах» вони перебіжать з-під «даху» діючої влади?

— Чи можна сказати, що закінчується час «дахів» і починається час «парасольок»?

Вадим КАРАСЬОВ: — Ні, я сказав би, що «дах» — це постійне, а парасольку можна розкрити і закрити. Тому «парасолька» передбачає більш відкрите позиціонування своїх інтересів, у тому числі й у політиці. Але час примітивних «дахів», безумовно, закінчується, — замість того, щоб скорочувати витрати та інвестувати у виробництво, бізнес вимушений тратитися на ці «дахи», що, зрештою, підриває його конкурентоспроможність. А головне, такі «дахи» не забезпечують політичної стабільності. Люди хочуть поставити на виразного лідера, виразну силу, виразну програму, виразні інтереси, виразні вчинки. І тоді, можливо, відбудеться поділ на бізнес і політику…

— Ми на підході до цього?

Вадим КАРАСЬОВ: — Думаю, так. І 2004 рік зафіксує це розмежування, яке тоді стане об’єднанням бізнесу і політики, — але вже на якихось нових принципах.

— Про що свідчить — у політичному сенсі — заява вищих посадових осіб про можливу реприватизацію?

Вадим КАРАСЬОВ: — Аналізуючи позицію «блоку влади», я бачу, що йдеться все-таки про більшу присутність держави в економіці. Безумовно, влада вимушена бути і націонал-демократом, і державником, і лібералом, і соціал-демократом і т. д. в одній, так би мовити, особі. Тому дана центристська сила виступає з консервативно- стабілізуючих позицій, що непогано.

— Однак досвід свідчить, що в умовах держконтролю більше корупції… Чи не стануть заплановані кроки серйозним відкотом?

Вадим КАРАСЬОВ: — Те, що стосовно цього синхронно висловилися Президент і глава його Адміністрації, свідчить про продуманість цієї заяви. Можливо, це ще й сигнал тому бізнесу, який «не на того поставив» — не на системні, скажімо так, сили. Мовляв, хлопці, схаменіться і повертайтеся, так би мовити, у лоно…

— …єдиної партії?

Вадим КАРАСЬОВ: — До речі, заява про створення у перспективі єдиної партії на базі блоку «За єдину Україну», на мій погляд, нереалізована. Ця партія не може бути партією більшості, — а Президент у ті дні очолить партію меншості.

— Якими, на вашу думку, будуть відносини Президент — парламент після виборів?

Вадим КАРАСЬОВ: — Гадаю, це, швидше, будуть відносини не Президент — парламент, а Президент — парламентські фракції.

— Чи рано ще говорити про те, якою буде «спікеріада», як розподіляться головні пости у ВР і т. д.?

Євген ГОЛОВАХА: — У цьому парламенті, зрозуміло, ніяк не може бути стійкої більшості... Це цілком очевидно. Щастя України в тому, що наші комуністи — не націоналісти. Ось російські комуністи — такі ж шовіністи, як і російські праві. Тому вони там і знаходять спільну мову. І цей союз, цей російський блок лівих і правих уже неодноразово сильно шкодив Росії, зокрема, і щодо України. А українським комуністам і націоналістам дуже важко знайти щось спільне, — у них різні упередження. Тому вони навряд чи об’єднаються і яку-небудь серйозну каверзу зроблять Президенту, — а могли б, оскільки велика частина місць у майбутньому парламенті буде у них: у комуністів та блоку Ющенка. Але парламентську більшість вони не створять, тому що у них немає спільних цінностей, немає спільної, «дорогої» для них, справи. Одні хочуть забрати і поділити, а інші — «розбудувати державу» до кінця, до повного і остаточного результату... Тому більшості не буде, — будуть інтриги. Жахливі інтриги, внаслідок чого спікером знову стане досить недорікувата людина, яка знову потішатиме публіку. Ви що ж думаєте, що виберуть найграмотнішу людину, з найбільш розвиненим аналітичним мисленням? Ні, виберуть того, хто зможе так висловлюватися, щоб уже дійсно ніхто нічого не зрозумів, і всі перебували б у повному невіданні, а тим часом політика б здійснювалася тіньовим чином. Загроза такого сценарію дуже велика.

Вадим КАРАСЬОВ: — Чому всі — і ліві, і праві, і центристи — як заклинання повторюють «більшість»? Тому що всі втомилися від тієї моделі політики, яка у політології називається політикою групових вето, коли роздроблено інтереси, роздроблено політичний простір і т. д. Наша політична система не стимулює формування стабільної більшості. Це стало б можливим за умови створення коаліційного уряду. Але для цього треба змінювати політичну систему — переходити від президентської системи до парламентської чи «кабінетної» системи, що сьогодні є, звичайно ж, вже дуже революційним кроком.

— Знову-таки, приклад Молдови перед очима...

Вадим КАРАСЬОВ: — Цілком правильно, річ ще й у тому, хто скористається цим, — адже можна на цій базі створити і антипрезидентську більшість. Так, наша інституційна структура не сприяє створенню стабільних більшостей. Але у Президента сьогодні досить інституційних, адміністративних повноважень, щоб не допустити створення антипрезидентської більшості. Ось у цій формулі й обертається вся наша політика, і буде обертатися, напевно, ще декілька років. Більшість можуть створити у 2004 році, — однак на базі не інституційних, політичних чинників, а за результатами президентських виборів. Але це буде більшість не у парламентському значенні цього слова. Це буде рейтингова більшість на зразок Росії.