Новий похід за грошима

Візьмемо, наприклад, останні економічні укази Президента. Зокрема — про введення єдиного дозвільного документа для заняття бізнесом — ліцензії, про заснування кредитно-гарантійної установи, про нові правила отримання міжнародної технічної допомоги, про деякі питання діяльності промислово- фінансових груп (ПФГ) тощо.

Читаєш ці документи, і важко звільнитися від думки, що все начебто правильно: і те Президент спростив, і тим допоміг, і те упорядив і полегшив. Однак є в усіх цих документів зворотний бік медалі, друге, так би мовити, дно. Головне в них те, що викликані вони нічим іншим, як розгортанням президентських перегонів. І тим, що 28 червня закінчується термін дії пункту 4 Перехідних положень Конституції, який дає Л.Кучмі право видавати укази з економічних питань, неурегульованих чинним законодавством. Видаючи останні укази, Президент просто поспішав ще хоч щось зробити для себе і своїх, назвемо їх м'яко, союзників. І робив він це з ряду причин. По-перше, тому, що хоч би скільки він не висловлювався за продовження згаданого права, хоч би скільки не підтримували його всякі там УСПП і партії-сателіти, але якщо Верховна Рада не захоче розглядати це питання, то воно, як-то кажуть, відпаде саме по собі. У Конституції не передбачено, що право Президента видавати економічні укази може навіть обговорюватися, не те що продовжуватися.

По-друге, більшість політиків і просто розсудливих людей вже зрозуміли, що «указне» право Президента протягом останніх трьох років було однією з основних причин протистояння між законодавчою і виконавчою гілками влади. Пункт 4 Перехідних положень Конституції, по суті, забороняв і зараз забороняє Л.Кучмі вторгатися своїми указами в чинне законодавче поле в галузі економіки. Але, як часто в нас буває, не був передбачений дійовий механізм відповідальності, що включається в тому випадку, коли Президент час від часу впадав у раж «ринкового реформування» і втручався в чужі повноваження. Ні, спосіб підправити Президента у Верховної Ради був — швидко розглянути внесений паралельно з виданням указу відповідний законопроект. Але цей «риф» Банкова навчилася обходити блискуче — завалювала парламент сотнями законопроектів з помітками «терміново» і «першочергово», а потім «підкидала» якесь політичне питаннячко. І за рідким винятком депутати «наживку» заковтували і починали азартно тицяти один одному дулі, забуваючи, хто в цей час і як хазяйнує в країні. А якщо вони все ж приймали якийсь закон, Л.Кучма накладав на нього вето і, маючи частину «підгодованих» обранців, мав і потрібний результат. Вето не долалося, а указ приносив дивіденди. Таким чином, парламент і Президент, часто переслідуючи протилежні цілі, мали і об'єктивну законну підставу для того, щоб робити кожен своє.

По-третє, не було способу відокремити укази, що дійсно регулювали економічне життя в тих питаннях, де не було потрібних законів, від указів, які змінюють чинне законодавство. Наслідки цього були і залишаються жахливими. Мало того, що Л.Кучма в такий спосіб за держрахунок «дякував за хорошу службу собі, любимому» тимчасовикам-лобістам, олігархам, «касирам» тощо. Його укази здебільшого створювали той самий бич для потенційних інвесторів і кредиторів України, який вони назвали «нестабільним законодавством». Ну який, скажіть, дурень надовго інвестує в країну хоч цент, якщо вкладати він буде згідно з законом, а Президент його скасує своїм указом? Або навпаки — вкладе за указом Президента, який згодом скасує парламент і таким чином змінить правила гри? Та ніхто, окрім хіба що тих, хто сподівається по-швидкому зірвати куш, користуючись близькістю до когось із фаворитів з президентського оточення. Навіть світові монополісти-виробники, не бажаючи втрачати українські ринки внаслідок їхніх розмірів, і то говорять про величезні ризики для ведення справ в Україні і про «форс-мажорні обставини», викликані не стихійним лихом, а грошовими апетитами можновладців. Це зрозумів навіть МВФ зі Світовим банком, коли зажадали, щоб умови кредитування обов'язково були узгоджені з парламентом. Такий уже Захід: там розуміють, що найвищу легітимність має тільки ухвалений парламентом закон, а не чийсь указ. В Україні, як бачимо, цьому вчилися три роки…

І нарешті, по-четверте, багатьох не може не насторожити відверто прикладний — передвиборний — характер згаданих останніх указів Президента. При найближчому розгляді всі вони мають виконати триєдине завдання поточного моменту. Політичне — ще раз підтвердити реноме Л.Кучми-реформатора. Соціально-політичне — розширити обіцянками соціальну базу підтримки Кучми-кандидата в президенти за рахунок підприємців, найбільш активної і мобільної частини суспільства. І нарешті головне — економічне — зосередити в руках виконавчої влади якомога більше додаткових вільних грошей. Вони потрібні і для розв'язання невідкладних соціальних проблем, без чого зліпити з Л.Кучми образ «народного захисника» не можна навіть у божевільні. І для відвертої купівлі союзників — партій, громадських рухів, окремих політиків, діячів культури і мистецтва — своїх і заїжджих.

Елементарне зіставлення текстів президентських витворів з нормами чинних законів підтверджує старий «гріх»: всі укази вторгаються так чи інакше в законодавство — податкове, про підприємництво, про характер і правила міжнародних відносин тощо. А це, повторюю, є чергове порушення Конституції, яке парламент, теж охоплений передвиборною лихоманкою, навряд чи скоро виправить. І козирі знову опиняються в руках виконавчої влади, оскільки саме вона за цими указами отримує право і видавати ліцензії та кредити бізнесменам, і встановлювати податкові пільги та інші привілеї ПФГ і давачам міжнародної допомоги. І отримувати додаткові гроші, як-то кажуть, «на шару». Адже навіть такий довго очікуваний дрібними і середніми бізнесменами указ про єдину ліцензію на практиці означатиме одне: треба знову ставати в чергу і платити за нову ліцензію, «забувши» про колишні витрати на старі ліцензії, сертифікати, патенти тощо. А виконавча влада, окрім того, що одержить гроші, зможе і «проконтролювати» цю чергу відповідно: ці «свої» — отже, отримуйте, ці сумнівні, а відтак, почекають, поки не порозумнішають і не зрозуміють, що саме Л.Кучма — той реформатор, якого треба повторно звести на престол. Не даремно ж нинішній голова СБУ Леонід Деркач, коли був головою Держкоммитниці, казав, що може взяти будь-якого бізнесмена і перевірити, як той живе — «гарно чи нормально».

І хто може гарантувати, що «нормувальники» з президентського оточення й Кабміну не поставляться і до ПФГ, і до міжнародної допомоги за тією ж схемою: хочеш пільги — присягайся у вірності і давай гроші? Відповідь, по-моєму, ясна.

Є серед останніх указів і приголомшуючий за своєю відвертою спрямованістю проти опонентів Президента, наприклад ЗМІ. Цей указ дає право місцевим органам встановлювати додаткові податки і збори на доходи від реклами. Для недержавних і — головне — некучмівських ЗМІ цей указ означає одне — повільну смерть через відсутність коштів. Рекламний ринок, який і без того після російської кризи нагадує шагреневу шкіру, — одна з небагатьох підмог для мас-медіа. І якщо вилучити з нього додаткові кошти до різних бюджетів, то ЗМІ залишається або сідати на чийсь гаманець, або просити бюджетних дотацій і кредитів. На яких умовах можливе і те, й інше, пояснювати, сподіваюся, не треба.

А якщо додати до сказаного і запланованого Банковою бажання Нацбанку обмежити розрахунки готівкою сумами не більше 3 тис. грн., якщо пригадати «тимчасове» — з 1 червня до 31 грудня цього року — підвищення в 10 разів плати за користування радіочастотами, то зрозуміло, чого вимагають і від ЗМІ, і від бізнесменів, і чий гаманець у державі буде найтугішим, і як він буде використовуватися.

Напередодні дати, коли Л.Кучма залишиться «безуказним», думки політиків і підприємницьких кіл з цього питання, втім, розділилися. Заступник голови партії «Реформи і порядок» Сергій Соболєв упевнений, що «після 28 червня в Україні буде національне свято — закінчення права Президента видавати економічні укази». Лідер руху «Відкрита політика» Анатолій Матвієнко підводить під непродовження цього права теоретичну базу: мовляв, не маючи можливості керувати економікою в ручному режимі, Л.Кучма змушений буде радитися з економічних питань з парламентом, зникне законна база для протистояння.

Однак є й інші сили, які думають інакше і вимагають залишити Л.Кучмі його права. Більш того, дружно об'єднуються навколо його кандидатури на президентських виборах і закликають інших зробити те ж саме. І якщо з олігархами і фаворитами все зрозуміло (як чітко сказав Віктор Медведчук на з'їзді об'єднаних соціал-демократів, «нашій партії потрібен такий президент»), то позиція інших дивує. Хоча б тому, що незрозуміло, як все ж можна за п'ять місяців, які залишилися, створити «мудрого державного діяча» з людини, яка своєю п'ятирічною діяльністю довела, що навіть Леонід Кравчук порівняно з нею — успішний президент. Ось тому і закрадається підозра, що всі ці дрібні і розколені партії, слабкі громадські рухи, нестійкі бізнесові структури, які виступили з беззастережною підтримкою Кучми-кандидата, бояться аж ніяк не «червоного реваншу». Вони просто або хочуть забезпечити себе від «наїздів» з боку держави, або не втрачають надії поживитися за рахунок передвиборного гаманця. От і почався такий собі загальний похід «по бабки». Момент такий — справді можна «зрубати по-легкому».

Ціну ж такої «підтримки», схоже, не знають тільки в президентському оточенні. Або всі знають, але сподіваються, що загальний «одобрямс» дезорганізує пересічного українця, якого на Банковій, як і раніше, тримають за «лоха».

Однак і надія, що народ таки розбереться, «хто is who», залишається. Як-не-як, а ми ж — частина колишньої «найбільш читаючої країни». Та й живемо ми все ж в Україні часів Л.Кучми, а не когось іншого.

Вражає і водночас ображає інше: з якою легкістю чимало «діячів», бажаючи поправити власне матеріальне становище, присягаються Кучмі і при цьому прикриваються інтересами України. Вона-то тут причому — нещасна, загнана за останні 5 років на задвірки цивілізації, відкинута в безпросвітні злидні і загальне убозтво державної думки і державних дій?!! У риторичності цього запитання, в брехливості відповіді на нього тих багатьох, хто вирушив у похід за грошима, і криється найбільша безнадійність щодо перспектив країни. А так — усе нормально…