Пастка для електорату
Леонід Кучма знову висловився. Він вважає, що після президентських виборів «ті, хто хотів реваншу, розлучаться зі своїми мріями». Ну правильно: якщо їхня казка стане бувальщиною — замість «мрій» настане черга звершень. Незрозуміло тільки, чого так радіє нинішній Президент? Чи він не те хотів сказати, а просто натякав, що залишиться у своєму кріслі і «реваншистів» спіткає важке розчарування?
Ну, звісно, якщо слухати політолого-соціологічну двірню, коло котрої весь час поповнюється, то Кучмі, за найсвіжішими даними, у другому турі ніхто не конкурент. Окрім любимої дочки Банкової — невтомної Наталі Вітренко. Якщо пригадати, що за розподілом ролей у «взаємодії гілок влади» куратор фракції прогресивних соціалістів — заступник секретаря РНБО Олександр Разумков (визнаний нещодавно «одним із кращих політологів»), то — автора!!! Бо промальовується абсолютно модернізований сценарій «а-ля рюс»: вже не просто «ліва загроза» — «реформатор», або Кучма, або «уранові рудники». Якраз там, у кузні кадрів, у Дніпропетровську, Наталя Михайлівна змалювала перспективу після приходу ПСПУ до влади: ті, хто винен у всіх нинішніх бідах, будуть відправлені на уранові рудники. Пощастить хіба що спікеру Ткаченку — його в резервацію. Разом з такими ж пенсіонерами. А хто що вкрав і вивіз — догола конфіскують «не тільки у цієї сім’ї, а й у всіх родичів до п’ятого коліна».
Такий собі виходить наш вусатий грузин від тата-юриста, але в спідниці. При цьому знаменно, що зал у «Дніпрі» «люб’язно» влаштовував прогресуючим «соціалістичним опозиціонерам» п. Пінчук. Таким чином, можна припустити: в одному з Кучмових передвиборних штабів під умовною назвою «сімейний» дійшли під керівництвом кращих політологів висновку: з Симоненка опудало виходить незначне і непереконливе, з Мороза взагалі слабо виходить, Ткаченко на цю роль ще не претендував, час вводити Жириновського, бо у пані Вітренко відповідна харизма. Це раз. І з відведеною роллю вона успішно справляється — це два. Принаймні, послідовність, з якою Наталя Михайлівна здатна віртуозно аргументувати протилежні позиції у залежності від ситуації — це вищий пілотаж.
А тут інший кращий політолог повідомив нам, що найкраще обирати Кучму, бо (у вільному переказі) у нього — це останній термін, не висітиме проблема переобрання, і він тепер займеться ділом і долею країни, а не, як інші, облаштуванням власної долі на подальший період. При цьому ми всі, мабуть, повинні зрозуміти: об’єктивно Кучма довів державу до ручки не тому, що такі його можливості, а тому, що «реформування» обмежувалося об’єктивним бажанням покермувати ще один термін. Тепер нам кажуть: будете гарно поводитись — знову буде Кучма. А погано — у басейн, де ви звикли пірнати і з вишки стрибати, води не наллють, бо «головлікарем» прийде Наталя Вітренко. Тридцять із лишком відсотків нарахували полум’яній прогресистці кращі соціологи при перемозі над відстаючим у другому турі від неї «реформатором». При цьому, можливо, забули порадитися з вузькопрофільними спеціалістами — а вони сказали б, що «відсоток Жириновського» у Росії майже співпадає із середньостатистичним числом, характерним для будь-якого великого співтовариства: це ті, хто ще в той самий басейн, в очікуванні води, з вишки не стрибає, але вже не дивується, чому це роблять інші. Прикордонний стан. А країна, у якої не 10—11%, а ціла третина народу перебуває в цьому діагнозі, терміново повинна бути ізольована — стіною і дротом — від іншого світу. Хоча, хтозна, може, ми і є та сама країна... Але ні, санітари показують, де вихід — онде інші двері, там Кучма.
Однак, найцікавіше, що розігрівання «загрози уранових рудників» якраз і може посилити позиції якогось лівого, але не такого відвертого у помислах і обіцянках кандидата (соратник Вітренко Володимир Марченко, до речі, заперечує приналежність «прогресивних соціалістів» до лівих). Перспектива приходу до влади рішучої пані-товаришки Наталі при реальних оцінках шансів Леоніда Кучми неминуче мають викликати ще активнішу метушню тих, хто або не входить сьогодні в кланово-олігархічну опору нинішньої влади, або сумнівається у збереженні своїх позицій у майбутньому — тобто, саме боротьба кланів — потенційних і «котрі мають бути» — визначить долю виборів і нашу долю?..
Лідер НДП Анатолій Матвієнко одним з протиріч, яке роздирає партію (і не її одну) навзиває проблему: «Або влада у своїй політиці спирається на публічні політичні сили, або на тіньові, кланово-олігархічні». І цього другого, на його думку, допустити не можна — «ми вже досить наїлися такої практики». Продовження її, вважає лідер НДП, «і може підштовхнути до червоного реваншу, яким нас лякають, і до анархії і безвладдя, а потім до найстрашнішого — до втрати державності». «І річ не в тім — буде Кучма чи не буде, — додає Володимир Філенко, — йдеться про інше: чи збережемо ми плацдарм для перемоги людини, яка дійсно піде далі? Чи втратимо все?» Тому, на думку лідерів НДП, залишився «останній шанс, і якщо ситуація буде розвиватися як зараз, це прискорить прийняття однозначного рішення до з’їзду — у травні буде пізно».
НДП потрапила у більш аніж складне становище і спробувала знайти з нього гідний вихід. Рішення політвиконкому, при якому номенклатурна частина висловлювалася за підтримку кандидата Кучми, а політична — проти, це те соломонове рішення, яке дозволяє зберегти партію і не залишити її лідерів без партії. А відібрати їх у неї — цілком реальна перспектива. Більш реальна, аніж розкол. З іншого боку, це також дозволяє номенклатурі на чолі з Пустовойтенком зберегти свої позиції при владі. Теж, зрозуміло, поки. Звісно, становище НДП може викликати асоціацію з Бурідановим ослом, але не можна без співчуття ставитися до її спроб «вирватися з кайданів адміністративно-бюрократичної партії». Володимир Філенко підкреслює: «Сьогодні йде війна за головну позицію: партія формує владу чи влада формує партію? І треба думати про завтрашній день, навіть розуміючи слабкість сьогоднішніх партій. Сьогодні справа не в особистості, а в майбутніх перспективах». Цікаво, що Євген Кушнарьов, на відміну від неноменклатурних Матвієнка і Філенка, котрий підтримав номенклатурне рішення політвиконкому, також заявляє: «Після виборів, незалежно від того, хто буде обраний президентом, питання «партія і влада» буде першим, яке ми будемо вирішувати».
Треба визнати, що НДП, партія влади, досить послідовно «стовбила» питання корупції й тіньової політики — від свого II з’їзду і до недавніх вимог до кандидата Кучми. Вочевидь, знання питання «зсередини» не давало можливості глухо мовчати. Хоча сьогоднішнє вже биття у всі дзвони дещо припізнилося. «Мене турбує ситуація в державі, — говорить Анатолій Матвієнко. — Ми що це, не бачимо чи боїмося бачити? Якщо ти виявляєш лояльність до влади або демонструєш її — то тобі може бути дозволено все. А якщо ні — то тобі навіть і не властиве може бути інкриміновано, як порушення». Звичайно, якщо в партії одна третина бізнесменів, а партія на порозі виборів шукає рішення, то має рацію Матвієнко: «Для «нелояльного» бізнесу існує величезна небезпека: бути не тільки знищеним, а й втратити свободу». Це, звичайно, не відкриття, але ціна висновку зростає, оскільки НДП досі за приналежностю ніяк не опозиція, якщо вже визначення «партія влади» її лідерам не здається таким, що відповідає дійсності. А хто тоді партія влади? Завжди меланхолійно-глузливий Володимир Філенко говорить: «Ми проти держави, в якій 1—2% олігархів, яким «все класно». Як у анекдоті минулих часів, коли з трибуни говорять: «Ми живемо добре, а будемо жити ще краще». А із залу: «А ми?» І проблему сьогоднішнього вибору пан Філенко запропонував зобразити таким чином: «Ось із одного боку стоїть комісар у шкірянці з маузером, а з іншого — бандит з пістолетом. І людині кажуть: вибирай! Це до питання про червону та інші загрози». Володимир Філенко, прийшовши до розколюваного Руху, сказав: «Ви не одні у своєму горі. У нас та ж проблема. І є певна логіка в тому, щоб зробити правий фланг спопеленим до праху». Треба розуміти, все з тією ж метою полегшити проблему вибору? Анатолій Матвієнко і не приховує своїх побоювань: «Я вважаю, що НДП хочуть знищити, причому руками самої партії». І тому останнє рішення про кандидата — це те, що рятує партію від насильства і розколу, — вважають і ті, хто голосує «за», але душею «проти»? «Дійсно, за 1,5 місяці до травня, може багато що змінитися», — вважає один номенклатурний НДПіст, — а ми отримали величезний виграш у часі». Що може змінитися?
Не факт, що уряд може почуватись у безпеці. І тоді зміна четвертого за час Кучми Кабміну викличе до життя, окрім іншого, запитання рабина: а чи тому єврею робили обрізання? Тобто, якщо кожний уряд при Кучмі тільки погіршує життя, то річ не в уряді, а в Кучмі. Але, окрім того, за інформацією близьких до АП джерел, певна кланова група послідовно підведе Президента до розуміння того, що реально у нього немає жодних шансів, і він зобов’язаний самостійно ухвалити рішення — і воно має бути на користь Ткаченка. Президенту втлумачать, що «якщо він піде на вибори, то президентом буде не він, і тоді самому Президенту і тим, хто при ньому, стане дуже сумно, тому альтернатива Морозу — неучасть Кучми у виборах, а тут відразу поруч виявиться Олександр Миколайович, який гарантує Кучмі все — від тієї нової дачі, яку вже добудували, до статусу й усього, що забезпечить звичне існування вже колишнього президента». У цей розклад, що має широке ходіння, треба додати ще один звив сюжету: розуміючи небезпеку роботи з Кучмою в цьому напрямі, сценаристи, ставлячи на Ткаченка, можуть піти більш витонченим шляхом: пояснити нинішньому Президенту, якщо «ліва загроза» реально існує, то нехай її носієм стане спікер — принаймні Кучма, програвши цьому лівому, втрачає набагато менше, аніж у іншому варіанті — гарантії будуть забезпечені...
І тут (попередньо, у відповідь?) постає шалений рейтинг Наталі Вітренко; яка, вже забувши, як завзято ПСПУ підтримувала Ткаченка, обіцяє йому резервацію.
У зв’язку з цим заклик Анатолія Матвієнка із соратниками про необхідність об’єднання під девізом «Україна в небезпеці!» — більш ніж актуальний. При цьому політичні лідери НДП не виключають: якщо «Злагода», куди вони входять, щоб «демократично впливати на процес», не виконає «своєї декларованої місії в ім’я порятунку України» — можливо створення альтернативи «саме з тих сил, які дійсно уболівають за Україну».
ДО РЕЧІ
Один із лідерів фракції «Громада» Олександр Єльяшкевич закликав Народно-демократичну партію не висувати Леоніда Кучму кандидатом у Президенти на виборах восени 1999 року. Виступаючи вчора в парламенті, Єльяшкевич зазначив, що Президент «проводить свою президентську кампанію не тому, що дійсно хоче вдруге стати президентом для поліпшення життя країни, а вимушено, оскільки у нього немає іншого виходу — або йому та його оточенню доведеться відповідати за порушення перед законом, або ж усе-таки вдасться уникнути відповідальності шляхом розіграшу виборців, відведення їх від головних відповідей». О.Єльяшкевич також переконаний, що результати виборів буде фальсифіковано на користь чинного Президента. Він також вважає за необхідне найближчим часом розглянути комплекс питань, пов’язаних із Конституційним судом, який, за його словами, «фактично використовується Президентом як паралельна гілка законодавчої влади для того, щоб те, чого не вдається добитися в парламенті, проходило через КС». «Громадовець» також запропонував перенести штаб-квартиру КС до Харкова, повідомляє Інтерфакс-Україна.
