Перед вибором
Це був непростий рік і для Кабінету Віктора Януковича, двома основними «проколами» якого, за визначенням Президента Л. Кучми, стали «зернова криза» та ситуація з ліками. Відчув Кабмін і кілька кадрових потрясінь. Зате в активі уряду найвищі протягом останніх років макроекономічні показники та більш- менш стабільні відносини з Верховною Радою, які увінчалися підписанням 25 грудня політичної угоди про створення парламентсько-урядової коаліції.
2003-й був роком прозріння та переоцінки цінностей — про це свідчать дані соціологічних опитувань. Але головне — він не позбавив нас надії. Водночас рік, що минає, поставив країну перед непростим вибором. Вибором якості влади зокрема та політики загалом. Вибором між «російським», «грузинським» і подібними сценаріями та своїм власним, «українським варіантом». Вибором між єдністю та небезпечними сепаратистськими тенденціями, які моторошно виразно проявилися в Донецьку...
На думку постійних експертів і авторів «Дня», 2004 рік визначить долю України на майбутні 10—15 років. Стане він роком «найстрашніших, найбрудніших» виборів чи роком зміцнення геополітичного вибору України й об’єднання вітчизняного політичного класу навколо її національних інтересів України, залежить передусім від нас самих. Чи набуде проект «Україна» наступного року рис завершеності? Запит на яких саме лідерів буде сформовано в масовій свідомості у результаті «переступання» елітою і суспільством Рубікону, яким, за висловами політологів, є для них проблема політичної реформи? Чи готовий наш політикум до зіткнень із практичними результатами жорсткої політики, вибір якої 7 грудня цього року підтвердила Росія? Відповідей на ці та багато інших запитань ми чекаємо від наступаючого року, осмислюючи тим часом рік прожитий. Підбити попередні підсумки 2003-го «День» запропонував лідерам політичних сил України.
Леонід КРАВЧУК, лідер фракції СДПУ(О):
— Позитивним було те, що в Україні продовжувалося економічне зростання. І це попри всі цьогорічні суперечності та складнощі найважливіше. Особисто для мене це свідчення того, що ми подолали той найважчий рубіж, на якому ми завжди опинялися в складному становищі. Звичайно, попереду ще чималий відрізок шляху, але завали з дороги знято. Це що стосується економічного життя.
У політичному житті ми, принаймні представники парламентської більшості, досягли консенсусу щодо того, що політична реформа в країні потрібна, і виявили готовність діяти в напрямку проведення цієї реформи у відповідності до Конституції. Без політичної реформи, переконаний, злагоди між урядом, парламентом і Президентом не буде. Потрібно, щоб «кути» цього трикутника працювали в одному ключі, а не заважали одне одному. А це можливо тільки на основі внесення змін до Конституції.
Серед негативів очевидним виявилося продовження політичної конфронтації. Відчутним було і загострення корупції.
Конфлікт навколо Тузли був поганим знаком у стосунках між двома державами-стратегічними партнерами.
Власне, перераховувати можна довго. Зрештою, у суспільстві, де 60% або й більше людей живе бідно та дуже бідно, негативи знайти неважко...
Степан ГАВРИШ, координатор парламентської більшості:
— Хорошим було те, що ми, все ж таки, не зійшли з демократичної лінії життя як в парламенті, так і в суспільстві в цілому. Те ж «грудневе» загострення дискусії навколо питання політичного реформування ще раз засвідчило, що Україна обрала свій власний національний шлях розвитку. 2003-й рік подарував нам також чимало приємних несподіванок, серед яких — стабільна ситуація в українській державі, що стало запорукою досить ефективного економічного і суспільного розвитку в цілому. Хорошого було й те, що я особисто мав можливість сказати те, що думаю, і почути те, що мені хотілося почути від моїх друзів і колег.
З іншого боку, українська політична еліта довела, що не завжди вміє домовлятися і часто ставить власні амбіції вище за національні інтереси. Відсутність не тільки консенсусу, а й широкого компромісу, є найбільш гірким наслідком цього року. Вірю, що це все має перерости у спільну позицію щодо бачення національного розвитку крізь призму національних інтересів. Бажаю, щоб нам стало мудрості, внутрішньої сили і національної внутрішньої харизми для того, щоб поєднати зусилля в розбудові спільного українського дому.
Що було поганого? Напевно, те, що не було доброї погоди, не було знаку природи на високий урожай, на який ми так розраховували. І, на превеликий жаль, ми дожили до осені з мінімальними запасами хліба, що спричинило найгострішу дискусію навколо українських чорноземів.
Світ за 2003 рік суттєво змінився. Якщо раніше у процесі його глобалізації брали участь навіть маленькі країни, які використовували внутрішній інформаційний простір для наповнення його ідеями, і ці ідеї могли бути сприйняті, то наприкінці року стало зрозуміло, що ми йдемо слід у слід за найсильнішою державою сучасності — Америкою. Це дає підстави для багатьох роздумів про те, яким світ буде завтра. Війни, які потрясали світ минулого року, зробили, як на мене, головне: ми зрозуміли, що сьогодні немає окремих війн, а є війна усього світу.
Йосип ВІНСЬКИЙ, фракція Соціалістичної партії:
— 2003-й був стабільний, не вирізнявся чимось яскравим чи епохальним. Тобто було вдосталь як хорошого, так і поганого. На жаль, в Україні в цілому ситуація застабілізувалася на негативній відмітці. Не було жодного реального руху вперед ні в політичній, ні в економічній, ні в соціальній сферах. Звичайно, це не означає, що в цьому році ні в кого не сталося нічого хорошого, — життя не без свят. Хтось народився, хтось одружився, хтось квартиру отримав, хтось автомобіль купив, ще хтось — роботу знайшов.
Віктор ЮЩЕНКО, лідер блоку «Наша Україна»:
— Найзнаковішими подіями 2003 року в світовому контексті стали, безумовно, війна в Іраку та зростання тероризму. Світ усвідомив, що тероризм стає головним злом ХХI століття, основною загрозою людству.
Якщо говорити про Україну, то, на жаль, цей рік став для неї ще одним втраченим роком. На зовнішньому векторі політику нинішньої влади визначав виключно інстинкт самозбереження, рішення диктували одномоментні та ситуативні, а не стратегічні інтереси. Це був рік невиразної зовнішньої політики, рік здачі національних інтересів, рік проколів і прорахунків, до яких я зараховую дискусію про можливе реверсне використання нафтопроводу Одеса—Броди, виведення європейських партнерів із проекту газотранспортного консорціуму, дивний поспіх у створенні незрозумілої структури з немилозвучною абревіатурою ЄЕП, конфлікт навколо Тузли. Влада не навчилася формулювати та захищати національні інтереси України. Від цього країна дуже багато втрачає: ми, як і раніше, граємо з європейськими принципами, а не живемо за ними.
2003-й запам’ятається більшості українців насамперед зростанням цін на хліб, комунальні послуги, бездарною сільськогосподарською політикою. Першим в українській історії прецедентом зниження руками більшості мінімальної заробітної плати. Для опозиції цей рік ознаменувався безпрецедентним тиском з боку влади. Ну і, нарешті, так звана конституційна реформа, до дискусії про яку штучно втягнули все суспільство. Гаслом цього політичного сезону став «Ти — за політреформу?», Ну, а найпопулярнішим політичним афоризмом, звичайно, «Україна — не Росія».
Ще однією знаковою подією для мене, і, гадаю, для всього суспільства, стало 22 листопада, коли ми поминали мільйони невинно убієнних у роки страшного голодомору 1932- 1933 років. У ті роки щодня помирали по 25 тисяч чоловік. І мені хотілося, щоб 22 листопада на Михайлівській площі в Києві, біля пам’ятного знака, присвяченого жертвам голодомору, запалили 25 тисяч свічок — як знак нашої пам’яті, нашої скорботи. Ми закликали киян прийти на площу, тисячі українців цього дня, можливо, вперше усвідомили масштаби та глибину трагедії свого народу. Відбулася дивовижна за своєю емоційністю та чистотою акція. Шкода тільки, що і в такі хвилини влада не знайшла сили вимовити слово «геноцид» в оцінці подій 1932-1933 років.
Юлія ТИМОШЕНКО, лідер БЮТ:
— Не можна сказати, що 2003 рік був поганий. Саме в цьому році почалось єднання опозиційних сил, що дає нам надію вже в 2004 році на перемогу, на інше життя в країні. Негативним є те, що, на жаль, в 2003 році у Верховній Раді була створена достатньо консолідована команда — більшість, яка практично перетворила роботу парламенту на фарс. І нічого спільного те, що відбувається в ВР, з розумною законодавчою діяльністю не має. Це проштовхування лобістських законів, що руйнують економічне та політичне поле країни. Безумовно, це негативна складова минулого політичного року. Але в кожної людини, незалежно від її причетності до політики, було багато світлих моментів, пов’язаних із родинними стосунками, любов’ю до дітей, із спілкуванням з друзями. Я щиро бажаю, щоб уся ганьба, весь цей сором, всі негаразди залишились у 2003 році. Я хотіла б, щоб наступний рік став роком перемоги всієї України. І це відбудеться тільки в тому випадку, якщо ми об’єднаємося і переможемо на президентських виборах, якщо переможе здоровий глузд, патріотичні сили і кожний громадянин України. Весь наступний рік наша команда присвятить цій меті.
Петро ПИСАРЧУК, фракція СДПУ(О):
— У світовому масштабі найважливішим є те, що вдалося уникнути крупномасштабного військового конфлікту в Іраку. Якщо взяти Україну, можна назвати низку важливих подій, починаючи з ухвалення Верховною Радою слів багатостраждального гімну: «Ще не вмерла України ні слава, ні воля...». Однак найголовнішим, все ж, на мій погляд, є те, що нам вдалося налагодити чітку співпрацю уряду і парламенту — незважаючи на все політиканство, весь бруд і неправду, що ними щедро поливали нас деякі панове, які звуть себе опозиціонерами. Розпочато пенсійну та податкову реформи, вперше за роки Незалежності в повному обсязі виконаний держбюджет і профінансовані всі його статті, включаючи соціальні. Слід розуміти, що розвиток економіки визначає не Президент, а перш за все — парламент з урядом, а також бізнесове середовище. Тож я дуже радий, що, попри сильне політичне протистояння в політикумі, спричинене майбутніми президентськими виборами, нам у тісній координації з Кабміном вдалося забезпечити стабільність та поступовий розвиток на всіх основних економічних ділянках, заклавши хороші передумови для розвитку економіки України в 2004 році. Фактом є те, що у нас один з найвищих рівнів росту ВВП в Європі. Якщо ми зможемо зберегти його в найближчі кілька років, а нам треба не тільки зберегти, але й подвоїти й потроїти, щоб наздогнати ситу й заможну Європу, можна буде сказати, що нинішній склад Верховної Ради свій історичний обов’язок перед народом виконав.
