Початок змін
Рік, що минає, яким же він був? Я б його назвав «ключовим» — для світу, для України й для мене особисто. Саме 2008 рік дав початок новим світовим змінам — політичним, економічним, культурним, а як наслідок — й історичним.
Наразі вичерпує себе геополітичний порядок сил, сформований наприкінці 1980-х років, після розпаду біполярної світової системи. Тому 2008 рік став початком нових «тектонічних» змін в міжнародних відносинах: передусім це пов’язане з такими подіями, як грузино-російська війна, зміна президента в Сполучених Штатах Америки і, безумовно, світова фінансово-економічна криза. Звичайно, багаторічний світовий розвиток передував подібному початку змін, але припали вони саме на 2008 рік, і це, в деякій мірі, було прогнозовано. Зараз весь світ вступає в епоху змін, яка триватиме довго й важко — відбудеться переформатування команди старих світових гравців, крім цього, з’являться нові політичні й економічні суб’єкти міжнародних відносин. Все більше буде загострюватися світова культурна проблема, тому що чисельність населення в багатих країнах падає, а в бідних зростає, при цьому збільшується розрив між багатими й бідними. Також не слід забувати й про постійну зміну світового клімату, який, безумовно, змушує замислюватися над нашим майбутнім.
При такому розкладі сил розвиватиметься й наша рідна держава — Україна, що прожила минулий рік в постійних змінах, які розпочалися з 2004 року, і наші проблеми мають тенденцію все більше загострюватися. Не був винятком і 2008 рік — нарешті вітчизняні політики продемонстрували широкому колу наших громадян свої справжні обличчя, які, м’яко кажучи, набридли майже всім. Постійні чвари, безвідповідальність та некомпетентність наших можновладців в багатьох питаннях призвели до того, що нашу країну все сміливіше можна назвати, хоча й не хочеться, «країною, що втрачає можливості», країною, яка не вміє робити висновки з власної історії. Все це призвело до того, що ми виявилися не готовими до світової фінансової кризи, яка, як завжди, вдарила по кишенях простих громадян. На фоні політичних і економічних проблем в нашій країні хочеться відзначити й позитив — сприяння з боку держави відродженню національної пам’яті українців (75-ті роковини Голодомору, 350 років із дня укладання україно-шведського договору). Крім цього, як завжди, маємо успіхи в спорті — Олімпіада в Пекіні (особливо наша паралімпійська команда — четверта в світі), бокс та інше.
Щодо себе особисто: дійсно, цей рік був для мене переломним. В 2008 році закінчилося моє студентське життя — 5 років я провчився в Одеському національному університеті ім. І. І. Мечникова за спеціальністю політологія. З одного боку, було сумно розставатися із студентськими роками, але, з іншого, було й розуміння — студентські роки не можуть бути вічними. Натомість, у моєму житті почався інший період, більш дорослий: нове місто — Київ, перша робота — газета «День». А розпочалося все в березні 2006 року зі знайомства з головним редактором газети «День» Ларисою Івшиною, під час презентації книг з бібліотеки «Дня» в Одеській державній науковій бібліотеці ім. Максима Горького, куди, щоб дізнатися про невідомі сторінки української історії, прийшли, зокрема, й ми (студенти-політологи з Одеського університету). Я поставив запитання про існування національної ідеї в Україні. Для того, щоб отримати відповідь, пані Івшина запропонувала мені відвідати Острозьку академію, де б я зміг познайомитися зі студентами із Західної України. Запрошення мною було прийняте, і в травні того ж року я організував сімох студентів з Одеського університету, й ми прибули в Острог.
Після повернення до Одеси нас усіх переповнювали враження — ця поїздка стала для одеситів відкриттям справжньої України, яку ми знали тільки з книжок (до речі, думаю, що тільки знаючи один одного і свою історію, можна говорити про національну ідею). Але найголовнішим для нас стало те, що зустріч із західними студентами мала свій результат. У прекрасній атмосфері Острозької академії був заснований Острозький клуб (ОК) вільного інтелектуального спілкування молоді. Ціль його створення була очевидною — знімати в головах молодих людей штучно створені «стіни», упереджені думки про різність України. Наступний практичний крок відбувся в листопаді 2006 року в Одесі, де була організована друга зустріч членів Острозького клубу з приєднанням до ОК студентів із Харківського університету. Потім робота тривала протягом 2007 — 2008 років — Харків, Острог, Донецьк, Луганськ... і кожного разу до нас долучалися студенти з усієї України. Ми обговорювали різні, гострі культурно-історичні, суспільно-політичні теми, які газета «День», постійно підтримуючи нас, відображала на своїх шпальтах. Так, зокрема, продовжувалося моє співробітництво з газетою «День», де я мав змогу протягом двох з половиною років висловлювати свої думки. В результаті нашої співпраці, в серпні 2008 року Лариса Олексіївна запросила мене на постійну роботу в редакцію «Дня».
Звичайно, як і буває при таких змінах в житті — виникають проблеми з житлом, з’являються нові знайомства, робляться перші кроки на роботі тощо. Перш за все, в 2008 році мені треба було зробити правильний вибір, розпочати новий етап і закріпитися в ньому. Я думаю, що мені це вдалося. Зокрема, працюючи в газеті, я намагався і намагаюся поетапно покращувати свої професійні результати. Як завжди, були й невдачі (матеріал не публікувався), й успіхи (стаття перепублікувалася іншими відомими сайтами). Вважаю, в майбутньому найголовніше — розвинути досягнуте й вийти на якісно новий рівень свого особистісного розвитку.
азета «День» є однією з найпрофесійніших друкованих видань у сучасній Україні. Це газета, в якій представлені різні думки експертів, журналістів, вчених, громадян. Це патріотична газета. Вважаю головним досягненням «Дня», як у минулому 2008 році, так і в попередніх роках — вміння вчити людей мислити. Побажання моїй газеті «День» — розвиватися не тільки в глибину (професійно), що їй вдається, а й в ширину (бути більш розповсюдженою й доступною для людей). В цілому, народу України бажаю вміти поважати самих себе, свою країну й не забувати, що все залежить від нас!
