Право обирати президента

Валерій ФЕДОРЕНКО, декан денного факультету Житомирського інституту Міжрегіональної академії управління персоналом, кандидат філософських наук, доцент, депутат Житомирської міської ради:

— До пропозицій обрання президента України парламентом я ставлюсь позитивно. Вважаю, що в нинішніх умовах такий варіант був би виходом із ситуації, принаймні на два найближчих роки. І це було б добре для нас. Якщо дійсно переходити до парламентсько-президентської республіки, то неодмінно повинна підвищуватися роль парламенту, однією з прерогатив якого може бути обрання президента країни. Такий досвід є в ряді країн Європи. Однак тоді його депутати повинні обиратися на чисто пропорційній партійній основі, а не на мажоритарній або змішаній. І далі має діяти принцип: в парламенті утворюється однопартійна або коаліційна більшість, яка обирає главу держави і уряд, і бере на себе відповідальність за стан справ в країні. Тоді ситуація у нас не буде нагадувати зусилля Лебедя, Рака і Щуки з відомої байки Крилова. В разі, якщо політика правлячої партії або коаліції не влаштовує більшість населення, виборці повинні мати змогу через нові вибори замінити її на іншу. Загалом, говорячи словами популярного прислів’я, зараз прийшов час збирати каміння, й не повинно бути війни між різними політичними групами — це не в інтересах країни.

Георгій МОСКАЛЬОВ, учасник бойових дій:

— Однозначно відповісти на це запитання неможливо. Вибори президента парламентом — це одночасно і добре, і погано.

Добре, звичайно ж, тому, що є реальні очікування змін на краще. Але на цьому позитивне, мабуть, закінчується. Адже президент, обраний парламентом, а не всенародно, не матиме своєї реальної легітимної сили. Якщо йдеться про парламентсько-президентську республіку, то президент автоматично стане лояльним щодо законодавчого органу і, як гарант конституції, і як людина, що призначає силових міністрів, втратить багато повноважень. Грубо кажучи, він буде як королева Англії: царює, але не править. Я усвідомлюю, що моє порівняння не етичне. Королева Англії — обличчя нації, а в нашому випадку так сказати вже не можна.

Більше того, ми, по суті справи, матимемо радянську владу. Дуже схоже: не буде особи конкретно відповідальної за що-небудь. При президентській республіці за все відповідає президент. Він — гарант. А при парламентсько-президентській? 450, або нехай навіть 300, депутатів, безліч партій, маса різних напрямів, векторів… При цьому немає провідних партій, які могли б повернути історію в нове русло. Опозиція аморфна і сповідує одночасно кілька платформ. Єднання вбачається лише в одному — вони проти президента. Так само в усіх інших партій: часто-густо абсолютно різні позиції, вони часто думають тільки про сьогоднішній день, але не про завтрашній. На чому ж вони зійдуться під час виборів глави держави? Та й сам народ поділено — на захід і схід... Нам бракує загальної ідеї, лідера, який нас повів би до процвітання. Чим обернуться ці вагання, якщо тут можна застосувати цей термін?

Адже і в майбутньому парламенті пануватиме, щонайменше, плутанина. Автоматично виникає багато запитань. Хтось не увійшов до більшості, отож він не формує уряд, не бере участь в цьому процесі. А може бути інакше: більшість буде сформована, але вона не буде конституційною. Варіантів багато. Більше того, в перемозі більшості також все не так просто. Адже часто перевага буде усього в два— три голоси. Так тут справа може дійти і до абсурду: хтось випадково не зміг увійти в більшість, тому не проголосував, а його голос мав би стати вирішальним. Так що ж виходить? Главу держави вибирає випадок.

Ну і нарешті зворотний бік цієї медалі. Що з цього приводу думає народ? Для нашої нації, нашого народу це буде байдуже. Ми ж його усунули від рішення, вибору глави держави. Народ просто опиниться збоку від проблем, він буде вимушений отримувати лише готову ситуацію, подобається йому це чи ні. А президент, обраний парламентом, хоч якою б авторитетною і чудовою людиною він був, все одно автоматично виявляється на порядок менше шанованим, оскільки він не обраний всенародно. А тоді нашу країну, на мій погляд, можна буде порівняти з лісом під час бурі: вгорі вирує вітер, ламаються крони дерев, а стовбури споконвічно стоять тихо.

Михайло КВАРЦЕВ, заступник генерального директора АТЗТ «Гермес» (Харків):

— Мені згадується робота одного східноєвропейського карикатуриста «Вибори президента». Біля урни для голосування зображено родину зайців: зайчиха, заєць і двоє зайчат. Глава родини тремтячими лапками опускає бюлетень в урну і дивиться на портрети кандидатів у президенти — злого вовка, хитро всміхненої лисиці, і тигра, що посміхається, ведмедя тощо. В очах русявого батька невдаваний острах, переляк… Мені здається, що більшість наших співгромадян, переважно немолодого віку, досі сприймають вибори президента України або наших депутатів за формулою: «все одно нічого не зміниться». Мовляв, усі кандидати — однакові, українські вибори як такі «за традицією» нічого не вирішують. Я вважаю, що така думка в корені помилкова. Причина минулих і нинішніх невдач і політичних помилок убачається у відсутності персональної відповідальності і, як наслідок, відсутність серйозного стимулу в роботі.

Президента і наших парламентарів обирав народ, але, якщо чесно, яку відповідальність вони несуть перед народом, хіба що моральну. Адже відкликати їх виборці не в змозі...

Вибори глави держави парламентом мають багато нюансів. Велику роль відіграє голосування. Яким воно буде: таємним або поіменним? Таємне прийняття рішення — це те саме, що і зараз, ніякої відповідальності і винних. Поіменне, з подальшим опублікуванням результатів у засобах масової інформації, дозволить виборцям оцінювати дії кожного депутата окремо. Під час чергових виборів до Верховної Ради будь-який громадянин України зможе вказати на прізвище того або іншого кандидата і оцінити його «президентський вибір».

З другого боку, хотілося б знати, як скоро наші депутати зможуть знайти компромісне рішення щодо одного (єдиного) кандидата в президенти. Плюсом можна вважати спрощення процедури відкликання першої особи держави. Все-таки провести референдум, витративши величезні кошти, не так просто. Набагато «легше» зібрати підписи кількох сотень депутатів…

Мої колеги, оцінюючи можливість обрання президента нашим парламентом, кажуть так: «Вибори президента України виявляться дієвими тільки тоді, коли українська політика стане «повнолітньою». А не відчайдушним дванадцятирічним дівчиськом, у якого багато ідей, планів і енергії, а ось досвіду, на жаль, ще ой як бракує».

Микола СЕВЕРИН, головний редактор газети «Новый Ракурс»:

— Я вважаю, що ідея обрання президента парламентом для України дуже невдала. Тобто задум зрозумілий і мотиви висування подібної пропозиції ясні, але вона вигідна виключно парламентській більшості і, можливо, нині діючому президенту. По суті, влада в країні переходить до парламенту, а президент стає фігурою, повністю керованою депутатською більшістю. Але, по-перше, ми добре знаємо, наскільки стабільна у нас ця більшість, пам’ятаємо, як депутати раз у раз мігрували з фракції до фракції. Сьогодні вони товаришують, завтра — найлютіші вороги. Якщо змоделювати ситуацію, то виявиться, що так буде і з президентом. Сьогодні він влаштовуватиме той клан, який його обере, а завтра — ні, і обов’язково почнеться конфлікт президента з парламентом. Закону немає, і невідомо, що ж тоді буде, як вирішиться такий конфлікт. Що, серед терміну почнуть нового президента обирати?

По-друге, президент буде виражати не інтереси всього народу, а інтереси того клану, який його вибере. Сьогодні президент хоча б формально залежить від усіх виборців і може діяти самостійно. А завтра… Створити більшість, як свідчить наша парламентська практика, у Верховній Раді досить просто. Тут iдеться тільки про ціну питання. Багато депутатів із задоволенням купуються і продаються, вступають у коаліції, виходячи з конкретної ситуації. Якщо вони обиратимуть президента, то Україна отримає не самостійного лідера держави, а керовану групою депутатів номінальну фігуру.

Ільмі УМЕРОВ, заступник Голови Верховної Ради Криму:

— Я вважаю, рішення про обрання президента України парламентом, а не народом, може бути ухвалене тому, що політична реформа, котра була намічена, вдалася не в повній мірі. Це як третейське рішення — і реформа, немов продовжується, і держава формально стає парламентсько-президентською республікою, проте, по суті, це є зниженням рівня демократії, своєрідною формою недовіри правлячих еліт своєму народу. Я вважаю, що парламент має обирати собі спікера, а президент, особливо в такій великій країні як Україна, має обиратися всенародно, інакше, при обранні парламентом, він перетворюється на маріонетку для правлячих еліт, які складатимуть парламент. Звичайно, обрання президента парламентом обійдеться їм дешевше у всіх відношеннях, адже порозумітися з депутатами легше, ніж iз усім народом, але це не той шлях, яким треба йти Україні. Ми ж будемо мати колись нормальне суспільство. Згодом і політична структура прийде до оптимального устрою, політичні партії стабілізуються, згодом люди голосуватимуть не стільки за особистість, скільки за програми та ідеї. Це магістральний шлях розвитку демократії, а тепер ми маємо намір з нього зійти. Чому? Щоб народ остаточно усунути від політики? Так він ніколи не навчиться приймати правильні рішення. Якоюсь мірою це відступ від вже досягнутого рівня розвитку країни, і тому це однозначно погано…

Михайло КУНЯВСЬКИЙ, виконавчий директор соціологічного центру «Пульс»:

— Я за переконанням демократ і вважаю, що питання, що зачіпають докорінні інтереси більшості наших співгромадян мають вирішуватися прямим шляхом і за їхньо участi. Тобто так, як записано сьогодні в Конституції. Люди чудово розуміють, що від людини, котра очолює державу, залежить якщо не все, то досить багато і в їх житті і в житті країни. Це доводять і опитування, що проводяться нами серед одеситів. Ми запитували: «Чи залежить їхнє життя від того, хто буде мером міста або депутатом Верховної Ради». І майже завжди нам відповідали «так». Люди вважають за краще робити свідомий вибір. Як у приказці: «Бачили очі, що купували, їжте, хоч повилазьте».

Звичайно, наш парламент був би не проти, щоб народ передовірив йому функції вибору президента. Але я особисто дуже скептично ставлюся до наших народних обранців. Вони часто керуються не інтересами держави, а своїми власними. І довіряти їм таку важливу справу не став би. Не можна позбавляти народ його права. В одному з опитувань ми задавали нашим респондентам запитання: «Як слід приймати Конституцію»? Переважна більшість опитаних висловилася за те, щоб люди самі вибирали варіант головного кодексу країни. Але тоді їхнi думки не врахували. Не впевнений, що врахують i цього разу.

Юрiй ВОВК, голова фракцiї «Наша Україна» у Рiвнерадi:

— Як полiтик зi стажем, не можу заперечувати проти того факту, що парламентська модель управлiння державою є демократичнішою, а значить, прогресивнiшою за президентську чи президентсько-парламентську форми правлiння. Хоча, як показує досвiд високорозвинених країн, ефективною i демократичною може бути будь-яка сучасна модель. На перший план при цьому виходить верховенство права, розвиток демократичних недержавних iнституцiй, свобода преси, дотримання необхiдного балансу помiж гiлками влади.

На жаль, в Українi усi цi чинники або вiдсутнi зовсiм, або перебувають в зародковому станi. Тому будь- яка модель навiть за найвиваженiшого пiдходу до взаємодiї мiж президентом, парламентом i урядом не приведе до швидкого полiпшення ситуацiї в нашiй державi. I поки що, на перехiдний перiод, президентсько- парламентський варiант найкращий. А вiн передбачає прямi вибори президента України.

До виборiв президента парламентом у мене дуже багато заперечень. I перше з них — вiдсутнiсть закону про чистi пропорцiйнi вибори. Адже тiльки вони дають хоч якiсь гарантiї обмеження зловживань адмiнресурсом. Друге — наш iсторичний досвiд i наша українська ментальнiсть може призвести до того, що «претендентiв на папаху» виявиться 48, i когось одного парламент обрати не зможе нiколи. I третє, найголовнiше — на даному етапi ми не повиннi забирати в українцiв право їхнього вибору.

Тому поки що перспектива обрання президента у Верховнiй Радi не на часi, i реформа заради реформи Українi не потрiбна. Але, можливо, колись i у нас буде так, як у Чехiї.