Правозахисник Едуард БАГІРОВ: «Київський СІЗО є не ізолятором тимчасового утримання, а швидше за все — камерою тортур»

На запитання «Дня» відповів голова правління міжнародної правозахисної організації «Міжнародна ліга захисту прав громадян України» Едуард Багіров, який, до речі, й розповів представникам ЗМІ про прецедент у Лук’янівському СІЗО.

— Чому про резонансне вбивство в СІЗО повідомляють не правоохоронці, а громадські правозахисні організації?

— Розумієте, наша організація займається постійним моніторингом дотримання прав людини у виправних колоніях, у тому числі й у СІЗО міста Києва. П’ятого липня ми отримали інформацію про вбивство шляхом задушення: сусід по камері, використовуючи свою майку, здійснив тяжкий злочин. Ми цю інформацію, природно, оприлюднили, оскільки Департамент з виконання покарань, на жаль, веде політику замкненості й закритості, тобто вони не хочуть розповідати про ті або інші події ЗМІ й, відповідно, громадськості. На жаль, я після п’ятого числа сказав про те, що схильний до думки, що це вбивство не перше й не останнє, і вже 14 числа було скоєне чергове вбивство шляхом побиття й задушення. Не виключено, що подібне може повторитися ще.

Ми у всіх цих вбивствах бачимо провину керівництва слідчого ізолятора, режимної частини, оперативної частини, і є в нас безліч запитань щодо першого вбивства. Наприклад, чому в одній камері перебували троє осуджених, які судом (!) були визнані неосудними? Далі, чому за ними не велося візуальне спостереження, оскільки вони визнані психічно хворими? Після вбивства їх розвели по камерах, хоча за інструкцією це повинно було бути зроблене до вбивства! Ось за таких обставин і був убитий Орлов. Другому вбивству передувала бійка, яка закінчилася тяжким злочином — убивством.

Ми вважаємо, що доти, доки не будуть прийняті кадрові рішення й покарані винні, оперативна ситуація в СІЗО міста Києва й надалі перебуватиме в такому самому плачевному стані, й ситуація тільки гіршатиме. До речі, у минулому році була порушена кримінальна справа за фактом зникнення секретних матеріалів у цьому СІЗО. Йдеться про документи, які стосувалися оперативної інформації про засуджених, які співробітничали з адміністрацією СІЗО. За цим фактом було порушено дві кримінальні справи, й начальник Лук’янівського слідчого ізолятора Іван Скоробагач є фігурантом цієї кримінальної справи. Тобто якщо порушується законодавство й порушником, на думку слідства, є начальник СІЗО, то які вимоги він може висувати своїм підлеглим, щоб там дотримувалися права людини, щоб там не вбивали? Більше того, у цікавлячому вас випадку і вбивця, і вбитий були підслідними, а за нашим законодавством тільки за рішенням суду людину можна назвати злочинцем. Тобто фактично ці люди були невинні, не злочинцями. Але наші суди виносять рішення, що позбавляють свободи, а не життя. Тому ми вважаємо, що бездіяльність, непрофесіоналізм, небажання виконувати свої службові обов’язки керівництвом СІЗО й призвели до цих вбивств.

Київський СІЗО не є ізолятором тимчасового утримання, а, швидше за все, є камерою тортур і смерті.

— Ви говорите про те, що ці вбивства, ймовірно, не останні. Орлов, як відомо, був фігурантом резонансної справи про продаж ракет. У київському СІЗО залишився останній свідок із цієї справи Євген Шиленко. На вашу думку, він наступний?

— Я зрозумів вас. Але, знаєте, хоч хай там як, у нас немає підстав стверджувати, що смерть пов’язана з тим, що вбитий був фігурантом гучної справи й володів важливою секретною інформацією. Безумовно, я маю деяку інформацію, але я не можу пов’язувати ці події. Я, до речі, ще в минулому році відкрито виступав, що в СІЗО порушуються права громадян України, і керівництво не вживає ніяких заходів, щоб відновлювати порушені права. Відбувається одне вбивство. Відбувається друге вбивство. Але нікому до цього немає діла? Що я повинен говорити в такому випадку, що чергового вбивства не буде за таких порушень! Я не готовий узяти на себе місію заспокоювача, знаючи реальну ситуацію, що і як там відбувається.

— А якщо порівнювати з іншими країнами, як виглядає ситуація з дотриманням прав ув’язнених у наших виправних і в’язничних закладах?

— Я їжджу світом і згодний, що Україна загалом, і київський слідчий ізолятор зокрема, не є єдиним місцем, де стався такий жахливий прецедент — убили людину. Це відбувалося, відбувається, і відбуватиметься, на жаль. Але, якщо таке відбувається в будь-якій країні Європи: Німеччини, Голландії, Франції, то там умить приймаються рішення, а інформація про це передається в ЗМІ, а не так, як у нас, ховається. Винних у тому або іншому прецеденті карають, про що публічно розповідають громадськості, щоб іншим не кортіло своєю службовою невідповідністю дозволяти, щоб у ввіреному йому об’єкті гинули люди. Тобто, там адекватна реакція, адекватні вчинки, а в нас, навпаки: сталося вбивство, ми про це заявили, і я в підсумку вислухав стільки претензій і погроз... Але чи міг я закривати очі на все, що відбувається в ізоляторі!? Можливо, комусь цього й дуже хочеться, але я так не хочу. Я дуже жалкую, що в нашій країні ті принципи, до яких ми прагнемо, а саме демократія й права людини, у в’язничній системі ще не тільки не зійшли, але навіть і не посіяні. Там мертвий грунт, неоране поле в галузі прав людини.

— Останні вбивства в Лук’янівському СІЗО. Ви триматимете їх під контролем?

— Я ще раз підкреслюю: вбили невинну людину, яка перебувала в СІЗО за підозрою в здійсненні злочину! Щорічно через СІЗО проходять сотні тисяч людей, яких підозрюють, а потім випускають на волю як невинних. Розумієте!? Громадськість у нас настільки інертна, що практично нічого не можна домогтися. Зараз люди, щоправда, трошки стали замислюватися про те, що від «тюрьмы и от сумы», не можна зарікатися. Це раз. По-друге, завдяки нашим із вами колегам — представникам ЗМІ, нам вдалося за останні півроку підняти авторитет громадянських організацій і ЗМІ. І я гадаю, що ми трошки будемо наводити порядок за підтримки громадськості й журналістів, бо в нашій країні порушення прав людини — це все одно, що чиновнику вранці випити чашечку молока. І, знаєте, найповніша безкарність! Цей Скоробагач (начальник Лук’янівського СІЗО) в 2004 році в березні місяці допустив пронесення на територію слідчого ізолятора вогнепальної зброї. Тоді двоє смертників поранили співробітника й намагалися втекти... На колегії було прийняте рішення про його звільнення, а він оперативно захворів і прохворів дев’ять місяців. Потім влада змінилася, і його повернули назад. Тепер знову: порушили кримінальну справу, він знову на лікарняному. 20-го числа в Департаменті буде колегія, де планується поставити питання про його звільнення, але ж він знову на лікарняному. Не знаю як інші, але Скоробагач точно вважає, що довічно отримав у спадщину посаду начальника в’язниці. До речі, зі мною разом на прес-конференції виступали діючі й колишні співробітники СІЗО, які відкрито заявляли, що він ображає, принижує, навіть руку підіймає на своїх підлеглих і осуджених. І що ви думаєте!? Нічого! Та якби в якій-небудь іншій країні заявили про подібне, там уже давним-давно була б належна реакція. Але не в нас. На жаль.

ДО РЕЧІ

28 січня 2005 року народний депутат Григорій Омельченко, на той час — заступник голови комітету ВР із питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією звернувся з депутатським запитом до Президента Віктора Ющенка. У своєму запиті (з повним текстом запиту з детальним описом «ракетної» справи можна ознайомитися на веб-сайті http://www.expo-geniy.kiev.ua). Омельченко просить зокрема вжити невідкладних заходів для забезпечення об’єктивного розслідування кримінальних справ щодо незаконного продажу за кордон зброї посадовими особами «Укрспецекспорту», СБУ та притягнути винних до відповідальності.