Прем’єрська логіка
Виходить, що прем’єр-міністр, який неодноразово виступав з позицій, дещо відмінних від президентських, не хоче рахуватися з Верховною Радою. Такі випадки також бували в історичній практиці, але вони називалися диктатурою.
А втім, наш прем’єр був вихований радянською системою і дійсно може не бути тонким знавцем особливостей парламентської демократії. Однак натомість, щоб підказати своєму протеже, американські стратегічні партнери різко критикують Президента за те, що київська влада виконала рішення суду і ліквідувала наметове містечко опозиції зі значно меншим галасом і криком, ніж на цивілізованому Заході придушуються виступи супротивників глобалізації.
Тим часом це далеко не перший випадок, коли прем’єр відмовляється співробітничати з народним представництвом. Пригадаємо хоча б перипетії боротьби навколо Ю.Тимошенко. Саме відмова прем’єра звільнити свого заступника, що не користується довір’ям депутатів, багато в чому спровокувала нинішню кризу. Щоправда, зрештою політична мужність і послідовність виявилися не самими його головними рисами.
Власне, у В.Ющенка особливого вибору і не залишається. Політики, що підтримували його, або в СIЗО, або намагаються вступити в переговори з владою про умови капітуляції. Ті ж, кому, як О.Турчинову і О.Морозу, доводиться йти до кінця, не мають достатньої ваги ні в суспільстві, ні в парламенті для того, щоб забезпечити майбутнє амбіційного політика, котрий ще на початку минулого року розглядався серед кандидатів в українські президенти «після Кучми». З американцями ж його життєві інтереси повністю збігаються. У них також немає часу чекати, коли це «після Кучми» наступить. До того часу для Вашингтона вже може бути пізно.
Таким чином американцям терміново потрібен «свій наступник», а В.Ющенку дострокова відставка Президента необхідна, оскільки лише в такому разі він отримає владні повноваження, що дозволять йому сподіватися на перемогу в ході дострокових виборів. Природно, що в такій ситуації парламент, який наполягає на дотриманні демократичної процедури і на підзвітності уряду, може тільки заважати. Не кажучи вже про те, що під депутатським контролем важче використати для передвиборної кампанії бюджетні гроші, так вони ж ще й зміни до Конституції можуть внести. Вже говорять про проект, згідно з яким прем’єр отримує можливість виконувати обов’язки Президента тільки після спікера парламенту. Що ж виходить Ющенко для Плюща боровся? А американцям Іван Степанович навіщо?
Так що з точки зору прем’єра (напевно і Держдепа США) претензії В.Медведчука дійсно нелогічні. Ось і Дж.Сорос тієї ж думки і пропонує припинити фінансову допомогу Україні, поки вона не поводитиметься правильно. Дивно, між іншим, що «антиолігархічний» український Кабмін підтримується найвідомішим світовим олігархом. Така ось логіка.
