Про політичну етику

Спроба знайти рівновагу між мораллю й організацією суспільства, або, інакше кажучи, рівновага між етикою й політикою — одна з найстаріших людських амбіцій. Хаммурапі, Рамзес II, Солон, Конфуцій i Перикл — одні з перших видатних особистостей, які здійснили цю спробу. Поява національної держави у вісімнадцятому столітті та надмірний рівень жорстокості, досягнутий у двадцятому, можливо, створили враження, що етична політика була нездійсненною мрією. Або це була мрія, яка стає дедалі більш нездійсненною з настанням майбутнього?

Все ж, незважаючи на суперництво націй та кровожерливість сучасних війн, демократія продовжує поширюватися. Справді, за півстоліття латиноамериканці позбулися всіх військових та цивільних диктатур на своєму континенті, а Африка викоренила понад половину своїх деспотів.

Порівняно з іншими політичними режимами, відомими людству, демократія яскравіше втілює духовний прогрес: по-перше, тому, що вона грунтується на повазі прав людини, по-друге, загальне виборче право, наявне у принципах сучасної демократії, забороняє пригноблення та зневагу меншин.

Звісно, процес переходу до ще більшої демократизації та етики в міжнародних відносинах залишається надзвичайно повільним. І все ж цілком можливо, що 2004 рік увійде в історію як рік найбільшого прогресу, який людство будь-коли бачило.

Ознаки прогресу очевидні. Іспанський уряд було повалено, бо він обманював свій народ щодо походження терористичних бомб, котрі вибухнули минулої весни на Мадридському вокзалі. У Тоні Блера та Джорджа Буша величезні проблеми з виборцями також через те, що вони брехали, щоб виправдати війну в Іраку.

Демократія жива й досить добре почувається й у світі, що розвивається. Виборчий процес в Індонезії досягає небаченого донині в цій країні рівня об’єктивності й підзвітності. Марокко й Алжир працюють у напрямi розширення прав жінок. Туреччина здійснила великі законодавчі зміни з метою збільшити та затвердити права людини, свободу думок, поліпшити ставлення до ув’язнених і цивільний контроль над збройними силами.

Навіть Китай, не дуже чутливий до демократичних принципів, усвідомлює необхідність прислухатися до народних протестів і потребу в суспільній підтримці для виправдання дій уряду. США через страхітливе поводження і тортури ув’язнених в Іраку, аби відгородити себе від хаосу і трагедій, що панують там зараз, не мали іншого вибору, крім як шукати міжнародної підтримки після того як вони заперечували та ігнорували її так довго.

Ізраїль вважав законними і свою «стіну безпеки», і шлях, де ця стіна пролягатиме через палестинську територію. У цьому — різним чином, але у схожій манері — засумнівався і його власний Верховний суд, і Міжнародний суд в Гаазі. Ізраїль не зможе повністю ігнорувати рішення судів.

Заміною Організації африканської єдності Африканським союзом Африка, у свою чергу, величезними зусиллями намагається взяти конфлікти на континенті під свій контроль, як і поширити дотримання прав людини та боротися з бідністю.

Крім того, сам капіталізм на кожному з напрямів відчуває тиск. Це помітно за дедалі зростаючим гнівом проти непомірно роздутих виплат босам корпорацій і прямого шахрайства. Створення міжнародного Кримінального суду підкріплює зусилля, спрямовані на те, щоб примусити нести відповідальність за зловживання владою.

Таким чином, незважаючи на іракську війну та уявне безсилля світових організацій, початок двадцять першого століття цілком міг принести швидше, ніж будь-коли раніше, глобальне вдосконалення політичної етики. Але щоб такий курс по-справжньому закріпився, хорошій політиці необхідне щось більше, ніж тільки мораль. Держави повинні почати пояснювати свої найжорсткіші дії, ті дії, які ведуть до неминучої недовіри між країнами та роблять необхідним пошук безпеки. «Причини держави» не зникнуть цілком. Але щоб демократія продовжила свій марш етичного прогресу, причини держави повинні досягти більшої суспільної довіри та схвалення.