Пропозиція «народу-політологу»

Уряд України, центральні і місцеві органи виконавчої влади зобов’язані всебічно сприяти проведенню всенародного обговорення проекту закону про зміни до Конституції. Фінансове, матеріально-технічне й інші види забезпечення проведення всенародного обговорення та соціологічних досліджень покладено на Кабінет Міністрів.

КОМЕНТАРI

Леонід КРАВЧУК, фракція СДПУ(О):

— До пропозицій Президента ставлюсь позитивно. 24 серпня минулого року з боку глави держави була виголошена лише декларація, ідея. Зараз він подає законопроект, і це вже зовсім інша річ. Відповідальність за внесення змін до Конституції лежить на Верховній Раді, і Верховна Рада має серйозно поставитися до розгляду цього законопроекту, оскільки йдеться про дуже важливі для держави речі. Необхідність такої реформи в Україні справді назріла, причому вже досить давно. Якщо ті депутати, хто завжди декларує про реформи, будуть справді керуватися інтересами суспільства, а не тільки власними інтересами, думаю, до президентских виборів зміни в Конституцію будуть внесені. На жаль, з боку опозиції доводиться чути досить дивну реакцію. Хтось, навіть не читаючи тексту законопроекту, вже заявив, що все це є провокацією. Це виглядає примітивно. Такі заяви свідчать про рівень політичної культури нашого суспільства — і влади, і опозиції. Мабуть, потрібен час, щоб досягти іншого рівня.

Валерій ПУСТОВОЙТЕНКО, фракція НДП:

— У НДП є свої пропозиції щодо політичної реформи, ми їх теж будемо вносити. Конкретно коментувати законопроект Президента поки що важко, оскільки ми чули лише виступ глави держави, а хотілося б детально ознайомитися з усім документом. 12 березня буде засідання політвиконкому НДП, і ми визначимо чітко нашу позицію. Що стосується введення двохпалатного парламенту та скорочення кількості депутатів — питання дискусійні. Може виникнути протистояння між регіонами та політичними партіями, а нам це не потрібно. Треба враховувати, що сам процес внесення змін в Конституцію непростий, і миттєво такі речі не робляться. Він повинен бути справді прозорим та демократичним, щоб зміни до Конституції, які ми приймемо, були вже остаточними і до цього не треба було повертатися через рік чи кілька років. Для цього всі основні тези цього документа повинні бути сприйняті не окремими політичними силами, а усім суспільством. Чесно кажучи, я не вірю в те, що це питання вдасться розглянути за 20 місяців, які залишились до президентських виборів.

Іван ПЛЮЩ, фракція «Демократичні ініціативи»:

— Виключне право вносити зміни до Конституції має парламент.

Нам пропонують знову якийсь референдум у вигляді всенародного обговорення.

Дивно те, що Президент уже погоджується на пропорційну систему виборів,

але тільки для нижчої палати. Як формувати сенат, у законопроекті не сказано взагалі нічого.

Невже прямо призначатимуть?

Йосип ВІНСЬКИЙ, фракція СПУ:

— Моє враження від почутого — це гра. Погодитися можу лише із твердженням, що Україні потрібна парламентсько-президентська республіка. Але наша держава потребує конституційної реформи дещо іншої глибини, аніж та, яку пропонує Леонід Кучма. Ми, соціалісти, не сприймаємо двохпалатний парламент, не сприймаємо призначення Президентом силових міністрів та губернаторів. Якщо у нас буде справді парламентсько-президентська республіка, то призначення силовиків та керівників місцевої виконавчої влади має здійснювати парламент. Або уряд, але ні в якому разі не Президент. Я ще можу погодитися з тим, щоб залишити Президенту право призначати міністра оборони. Але голову СБУ, міністра внутрішніх справ має призначати тільки парламент. А що це за керівники регіонів, які призначаються, а не обираються? Без виборності губернаторів сенс політичної реформи втрачається, бо вона не наближає виборця до влади. Відносно двопалатності, то варто зауважити, що вся Європа поступово відмовляється від верхньої палати. Це вже сприймається як атавізм, особливо для унітарної держави. Тим більше, що зайва інстанція — це зниження темпу прийняття законів, що вкрай небажано для нашої країни зараз, у період реформ.

Дмитро ВИДРІН, директор Європейського інституту інтеграції та розвитку:

— Виступ Президента вже вкотре підтвердив, що українська політика, як і раніше, базується на взаємних домовленостях і на горезвісних «стримуваннях і противагах». Прикладом може слугувати хоч би фраза про те, що Президент дає право більшості формувати уряд, але отримує право висувати фігуру прем’єр-міністра.

У принципі, якщо реалізувати дані пропозиції, за великим рахунком, нічого не зміниться. Просто збережеться певний status quo, оскільки на місцях залишаються всі противаги. Можна було чекати більш хитрої стратегії, наприклад, закладення Президентом «міни» (в хорошому значенні слова) під свого майбутнього наступника шляхом різкої зміни балансу можливостей.

Було б дуже позитивно, якби Президент сказав, що зберігає за собою контроль за силовими структурами, що забезпечують незалежність і безпеку України, але до таких зарахував тільки Міністерство оборони (яке в Україні традиційно не бере участі у внутрішній політиці і не підозрюється в бажанні брати в ній участь). Іншими словами, попросив би залишити за Президентом право призначення тільки міністра оборони, а також начальника зовнішньої розвідки. Тоді точка балансу добряче зрушилася б у бік парламенту, і можна було б говорити про якісь переміщення у бік парламентської республіки і європейських традицій. Те саме стосується і пункту про двопалатний парламент, який не передбачає виборність губернаторів.

Юрій КОСТЕНКО, фракція «Наша Україна»:

— Пропозиції Президента Леоніда Кучми щодо внесення змін до Конституції країни в рамках політичної реформи, оприлюднені в телевізійному зверненні в середу ввечері, загалом мають позитивний характер. Багато в чому ці пропозиції співпадають з позицією УНП та блоку «Наша Україна» з питання конституційної реформи. Результатом політреформи повинне стати створення більш ефективної системи влади, яка б працювала на інтереси української держави й українського народу. Пропозиції, висловлені Президентом, багато в чому скеровують шляхи цієї реформи на досягнення саме такого результату. Пропорційна виборча система, коли виборець голосує за політичну силу, яка, отримавши довіру виборців, формує уряд і показує на ділі, як вона користується довірою народу та виконує свої передвиборні обіцянки, — це ключ до вирішення більшості політичних проблем в Україні. Разом із тим питання про перехід до двопалатного парламенту необхідно об’єднати з проведенням адміністративної реформи. У цій частині необхідне більш докладне обгрунтування напрямів конституційної реформи, спільно з вирішенням проблем місцевого самоврядування. Для обговорення президентського законопроекту про зміни до Конституції слід створити у Верховній Раді відповідну групу, до якої увійдуть представники різних політичних сил, для узагальнення всіх позицій і думок з цього питання та прийняття узгодженого рішення. У частині, що стосується парламентської більшості та її повноважень, у депутатів не буде жодних заперечень.

Вадим КАРАСЬОВ, директор Iнститута глобальних стратегiй:

— Тема конституційної політреформи, яку вкинула панівна еліта в публічний та експертний простір, є переконливою ілюстрацією до пануючого принципу пострадянських «закритих» демократій. На відміну від демократій європейського типу, де править принцип змінюваності влади (еліт) при незмінних правилах, в Україні і низці інших пострадянських держав діє протилежний принцип — змінюваності правил і незмінюваності влади. За стилем учорашній виступ, на мій погляд, був із не найбільш вдалих. Помилка спічрайтерів полягала в тому, що вони змусили Президента виступати в ролі політолога-експерта, який пояснює телеглядачам переваги парламентсько-президентської республіки. З другого боку, зроблено ставку на «народ-політолог», який на всенародних політологічних віче повинен розбиратися в тонкощах конституційного права, інституційного дизайну й інших питаннях, які під силу досвідченим професійним політологам.

Основні тези змін фактично взято з питань квітневого референдуму — двопалатність, скорочення чисельності депутатів, право розпуску на обумовлених умовах. Не думаю, що опозиція погодиться на такий сценарій конституційних змін. Оскільки, по- перше, не було згадано закон про пропорційну систему, який міг би задовольнити інтереси як опозиціонерів, так і провладних політичних сил. По-друге, проблема урізання президентських повноважень виглядає досить косметичною. Це пов’язане, передусім, з тим, що в його повноваженнях залишене право контролювати як силовий блок, так і адміністративну вертикаль із губернаторами.

Володимир ФЕСЕНКО, Центр прикладних політичних досліджень «Пента»:

— У цій концепції політичної реформи змішано пропозиції, які пропонували на референдумі 2000 року, й ідею переходу до парламентсько-президентської республіки, хоч це два принципово протилежні підходи. У першому випадку йшлося про посилення політичного впливу Президента на парламент, фактичне зменшення політичної ваги Верховної Ради, у другому малося на увазі прямо протилежне — перерозподіл повноважень на користь уряду і парламенту. Парламент, точніше, парламентська більшість, отримує можливість формувати уряд, але при цьому за Президентом зберігається реальний контроль за вертикаллю виконавчої влади і, найголовніше, — за силовими структурами. Більше того, посилюється вплив Президента на парламент — через збільшення кількості правових підстав для дострокового розпуску парламенту, через створення другої палати і, передусім, через інститут референдумів прямої дії. Запровадження референдумів прямої дії — антидемократичний захід. Відомий американський політолог Гільєрмо О’Доннелл охарактеризував президентський режим, що вдається до референдумів прямої дії, як режим «делегативної демократії» і називає його напівавторитарним режимом. Не зрозуміло, як формуватимуть другу палату парламенту та як розподілятимуть повноваження між двома палатами. «Диявол» і тут може ховатися в деталях.

Володимир СОНЮК, «День», Ірина КУХАР